Агатангел Кримський був людиною, яка вільно мислила та не підтримувала надиктоване партійною верхівкою. Через це тривалий час вчений знаходився на гачку радянської влади, але його рятував високий авторитет серед науковців. Проте, він не вберіг його від переслідування та репресій з боку радянської влади. А. Кримський був заарештований у 1941 році та відправлений до Кустанайської в’язниці (Казахстан).

Реабілітували вченого у 1957-ому році, але відновлення його спадщини триває й досі. Агатангел Кримський продовжує повертатися до українців та поступово отримує те визнання, на яке він заслужив завдяки плідній науковій та творчій праці, яким присвятив усе своє життя.

Про долю Агатангела Кримського, його кримінальну справу та посмертну реабілітацію ми й спілкуємося із кандидаткою філологічних наук,  науковицею із Дому Івана Франка у Львові Cоломією Вівчар.

– Чи були спроби арешту Агатангела Кримського до 1941 року?

– Офіційно таких спроб не було, однак вчений був під постійним наглядом радянських спецслужб. Знаючи про це, Агатангел Кримський цілком усвідомлював, що й будь-який момент може бути заарештований. У 1929 році, коли розпочалися масові затримання у справі Спілки Визволення України (СВУ) вкинули до вʼязниці його прийомного сина Миколу Захаровича Левченка, який був особистим помічником і, якщо можна так сказати «очима» академіка (А. Кримський мав слабкий зір і потребував допомоги у науковій роботі). Кінець 20-х і 30-ті роки були дуже складними у житті А. Кримського – його було позбавлено улюбленої роботи, звільнено практично з усіх посад, які він займав в Академії наук, було написано і оприлюднено анонімний донос «Класовий ворог на історичному циклі. Кримський, академік», у якому його названо «одним з найпослідовніших  ворогів марксистсько-ленінської історії» і звинувачено у тому, що він був серед «найреакційніших сил українського шовінізму, що знайшли собі притулок у стінах Всеукраїнської Академії наук, де саме розташовувався штаб контрреволюційної СВУ». Ці важкі обставини мали значний вплив і на здоровʼя ученого… Дослідниця життя і творчості А. Кримського Леся Матвеєва зазначає, що А. Кримський перебував на становищі «опального» академіка – позбавлений засобів до існування, він з Києва перебрався у рідну Звенигородку, де його розрадою стала сходознавча дослідницька і перекладацька праця. Ще одним захопленням було спостереження за зорями (на даху свого будинку він обладнав собі місце, де розташував телескоп).

– Як змінили життя видатного вченого арешти Миколи Левченка та Юхима Кримського?

– Арешт Миколи Левченка у липні 1929 року завдав А. Кримському страшного удару, адже це був його названий син і найближчий помічник, надзвичайно талановитий молодий вчений. А. Кримський робив усе можливе, щоб Миколу випустили хоча б на поруки, але все було марно. Майже рік М. Левченка тримали у київській вʼязниці, де вимагали зізнатися у надуманих злочинах, а потім заслали на 10 років на Соловки. Зі слідчої справи Миколи Левченка, у якій є протоколи його допитів, можна чітко простежити, що слідчі ОДПУ (радянська спецслужба, яку згодом перетворено в НКВС) вимагали від нього дати свідчення проти А. Кримського, мучили його багатогодинними допитами, погрожуючи навіть смертною карою (яка в ті часи іменувалася «вищим ступенем соціального захисту»), але М. Левченко виявився справжнім героєм – перебуваючи під шаленим тиском він не зрадив ні свого названого батька, ані своїх друзів з Академії наук. Його на 10 років відправили у ГУЛАГ (у Белбалтлаг – Біломорсько-Балтійський виправно-трудовий табір, вʼязні якого займалися будівництвом Біломор каналу). З кримінальної справи Миколи Левченка довідуємося, що перебуваючи у таборі, він дуже багато «понаднормово» працював, і це дало йому змогу весною 1934 року вийти на волю (у тодішньому законодавстві було положення, що якщо засуджений удвічі перевищує робочу норму, то він має право на дострокове звільнення). Після повернення до Києва НКВС продовжувало переслідувати Миколу Левченка і зрештою, не витримавши тиску і шантажу, у грудні 1934 року він вчинив суїцид. Його дитину всиновив А. Кримський, який дав хлопчикові своє прізвище (щоб дитина не вважалася сином «ворога народу»).

Молодший брат Агатангела Кримського Юхим також зазнав репресій – його було заарештовано у рамках справи СВУ і засуджено на 5 років таборів. Він потім зміг повернутися до Звенигородки, де мешкав до кінця життя.

– Яким було життя Агатангела Кримського починаючи з 1928 року до свого арешту в 1941 році? Якою була його діяльність в ці роки?

– Це був дуже складний період у житті А. Кримського – у 1928 році його позбавили посад Неодмінного вченого секретаря, голови Історично-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук (ВУАН), позакривали усі інституції, засновані А. Кримським (Інститут української наукової мови, візантологічна та гебраїстична комісії ВУАН, кабінет арабо-іранської філології і ін.), звинувачували його у «буржуазному націоналізмі». Усе це, а також арешт і трагічна смерть названого сина Миколи Левченка, підірвали здоровʼя А. Кримського – він почав слабувати на серце, майже повністю втратив зір, щораз частіше думав про смерть. Терпів і значну матеріальну скруту (про що писав у листах до свого друга Володимира Вернадського). На коротку мить у 1939 році його становище начеб то поліпшилося – йому дозволили повернутися до Києва, набрати аспірантів, а після приєднання Західної України до УРСР А. Кримський навіть зміг відвідати Львів, де поклав вінок на могилу свого давнього друга Івана Франка і відвідав його дім (у якому на той час готувалися до відкриття Музею Івана Франка). У 1941 році влада вирішила помпезно відзначити 70-літній ювілей ученого і з цієї нагоди А. Кримському вручили орден Трудового червоного прапора. Українська історикиня Наталя Полонська-Василенко, яка підтримувала дружні стосунки з А. Кримським, у спогадах згадувала про те, як академік отримував цей орден: «При переповненій залі він побожно поцілував його і в своїй промові вжив такого виразу: «О партия святая! Какое сердце не дрожит, тебя воспоминая?!» Другого дня він був у нас і, доповідаючи про цей виступ, мотивував його так: «Якби я сказав менше – «свої» могли б повірити в мою щирість, а так кожному видко, що це нещиро, а «ті» – однаково не повірять». Висловлюючись сучасною мовою, у той день він « жирно потролив» всемогутню комуністичну партію…

У липні 1941 року А. Кримського заарештували і довгі роки його доля залишалася невідомою.

– Що інкримінували вченому у 1941 році у постанові про арешт?

– У постанові про арешт було чітко зазначено: «Крымский Агафангел Ефимович является идеологом украинских националистов и на протяжении ряда лет возглавлял антисоветское националистическое подполье… За последнее время Крымский активизировал свою антисоветскую националистическую деятельность, направленную на образование самостоятельного буржуазного украинского государства, на отрыв Украины от Советского Союза. Эта подрывная деятельность проводилась Крымским на фронте украинской культуры и в воспитании в антисоветском националистическом духе студентов Киевского госуниверситета».

– У зв’язках з якими людьми та організаціями його звинувачували?

А. Кримського звинуватили у звʼязках з «націоналістичною організацією» СВУ, інкримінували йому стосунки з такими «ворогами радянської влади» як Симон Петлюра, Сергій Єфремов, Володимир Дурдуківський.

Як проходили арешт та допит вченого?

– У липні 1941 року А. Кримський перебував у своєму домі у місті Звенигородка (тепер Черкаська область) разом з родиною – сином Миколкою і сестрою Марією. 19 липня до його будинку підʼїхала машина, з якої вийшов лейтенант НКВС Гусєв і наказав А. Кримському збиратися начебто «в евакуацію» (адже почалася Радянсько-німецька війна і багато установ евакуювали вглиб Росії). Спочатку він відмовився покидати свій дім, адже через поганий стан здоровʼя розумів, що шансів пережити евакуацію у нього мало. Але лейтенант пригрозив, що забере його силою і тоді Агатангел Юхимович сів у автомобіль. Його доправили до Києва, де вкинули до вʼязниці НКВС. Майже відразу розпочалися брутальні допити, які велися російською мовою. Від вченого вимагали зізнання у контрреволюційній, антирадянській діяльності, висували несусвітні звинувачення, часто допит тривав усю ніч. А. Кримський, як видно з його справи, здебільшого мовчав, нікого не обмовив, не зізнався у жодному з вигаданих злодіянь. Він тримався з надзвичайною гідністю, єдине, що дозволяв собі – виправляти граматичні помилки у протоколах, які вели неграмотні «следователи».

– Якими були умови у тюрмі та як ставилися там до Агатангела Кримського?

– Спочатку А. Кримський перебував у внутрішній тюрмі НКВС у Києві, у якій відбувалися допити. З наближенням фронту його перевезли до Харкова, а далі у Казахстан у Кустанайську тюрму № 7, відому своїм жорстоким режимом. З спогадів співкамерників А. Кримського нам відомо, що умови перебування у вʼязниці були жахливими – жорстокість наглядачів, відсутність нормального харчування, нестерпний холод, переповнені камери. Інші вʼязні дуже поважали Агатангела Кримського, намагалися полегшити його стан наскільки могли. А. Кримський був людиною літнього віку, з слабким здоровʼям і його стан у вʼязниці дедалі погіршувався – його перевели до тюремного лазарету, але оскільки ніякої медичної допомоги чи хоча б нормальної їжі він не отримував, то просто повільно згасав. Він помер 25 січня 1942 року, дозволю собі сказати, що від тортур і виснаження. Місце останнього спочинку А. Кримського досі невідоме.

– Упродовж скількох років та з якої причини роботи, твори, мемуари, епістолярна спадщина Агатангела Кримського були заборонені радянською владою?

– До реабілітації А. Кримського в радянській історіографії робили вигляд, що такої особи взагалі не існувало. Однак вплив А. Кримського на українську культуру і його внесок у розвиток науки неможливо було замовчати. У 1956 р. у виданні творів Івана Франка у 20 томах, яке вийшло з нагоди 100-літнього ювілею Каменяра, в 20 томі було надруковано вибрані листи Івана Франка до Агатангела Кримського і є коротка згадка про нього як про видатного українського вченого-сходознавця, дійсного члена Академії наук.

Після реабілітації твори А. Кримського почали потроху видавати, і у 1971 р. світ побачило зібрання його творів у 6-ти томах, до якого увійшла лише незначна частина творчого і наукового доробку академіка, до того ж понівечена радянською цензурою.

Про справжню долю А. Кримського українська громадськість довідалася лише після розвалу СРСР.

В якому році та ким було подано клопотання про перегляд справи Агатангела Кримського?

– Реабілітаційна справа А. Кримського започаткована 12 листопада 1956 р. з листа академіка Леоніда Булаховського до прокурора УРСР Д. Х. Панасюка, у якому він зазначає: «Інститут мовознавства ім. О. Потебні Академії наук УРСР звертається до Вас з проханням перевірити правильність засудження перед Великою Вітчизняною війною українських вчених-мовознавців Агатангела Юхимовича Кримського і Олексія Наумовича Синявського. Ці відомості потрібні для вирішення питання про використання наукових праць цих учених у нашій (Інституту мовознавства – С. В.) науковій роботі інституту». Лист написаний на офіційному бланку Інституту мовознавства ім. О. Потебні Академії наук УРСР і завірений підписами академіка Л. Булаховського і вченого секретаря Інституту мовознавства Т. Лукінової.

У часи, коли ще свіжими були спогади про сталінський терор, потрібно було мати багато відваги, щоб зважитися на такий лист.

Кримінальні справи Агатангела Кримського і Олекси Синявського, які на той час вже були поміщені в архів, поновили і відправили на дорозслідування, яке полягало у допитах живих на той час людей,  які особисто знали Агатангела Кримського, переважно його співробітників з Академії наук, і друзів. Більшість показів, даних ними, належать до періоду 1938 – 1941 років. Це й не дивно, адже старші соратники А. Кримського на той час майже усі були репресовані (крім Тауфіка Кезми і Всеволода Ганцова, які вже вийшли на свободу), заслані в концтабори або розстріляні.

Серед документів є так звані «оглядові довідки» («обзорные справки») – виписки з кримінальних справ учасників сфабрикованого процесу Спілки визволення України (СВУ) – К. Дем’янчука, В. Дурдуківського, В. Ганцова, С. Єфремова, Є. Тимченка. Також є протоколи допитів свідків – людей, які особисто знали А. Кримського.

В якому році вченого було повністю реабілітовано?

– Завершальною у справі А. Кримського є секретна постанова від 20 травня 1957 р. про припинення справи з таким формулюванням «Согласиться с постановлением КГБ УССР от 8 мая 1957 года и дело в отношении Крымского А. Е. прекратить за отсутствием состава преступления на основании ст. 4 УПК УССР и реабилитировать его посмертно, о чем сообщить Институту языковедения Академии наук УССР.»

Між листом академіка Л. Булаховського, який ознаменував початок реабілітаційного процесу А. Кримського і реабілітацією видатного лінгвіста і сходознавця минуло 7 місяців (дорозслідування тривало з 12 листопада 1956 р. до 20 травня 1957 р.).

Спілкувалася Лайма Даукшас

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.