МОВА — це унікальна здатність, яка вирізняє нас з-поміж тварин. На жаль, дехто неналежно використовує цей дар. Образливі та лайливі слова, насмішки, богохульство, непристойні жарти й брудна мова можуть завдавати більшого болю, ніж фізичні рани. «Дехто говорить, мов коле мечем»,— сказано в Біблії (Приповістей 12:18).

Сьогодні для дедалі більшої кількості людей лайливі слова стають невід’ємною частиною повсякденного життя. Навіть у школах учні почали частіше послуговуватися брудною мовою. Дехто стверджує, що лайка допомагає виражати свої емоції. Один студент, що вивчає політологію, написав: «Без лайливих слів іноді важко обійтися, адже нормативна лексика не може передати глибини наших почуттів».
Чи подібний погляд прийнятний для християн? І що Бог думає про це? Цураймося непристойної мови. Непристойна, лайлива мова — явище не нове. Ще близько 2000 років тому, за часів апостолів, люди вживали нецензурні слова. Наприклад, дехто в колоському зборі в пориві гніву вдавався до лайки. Можливо, вони робили це умисно, щоб напасти на свого співбесідника та принизити його або дошкулити образнику.
Так само й нині чимало людей, коли розгніваються, починають вживати непристойні слова. Тому послання Павла до Колосян актуальне і сьогодні. Павло писав: «Відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст» (Колосян 3:8).
Отож, християнам радиться уникати гніву та непристойної мови, які зазвичай тісно пов’язані між собою. Щоправда, непристойну мову часто вживають не для того, аби принизити чи образити когось. Декому просто годі без неї обійтися, оскільки непристойні слова стали невід’ємною частиною їхнього лексикону. Декому без цих вставок навіть важко зв’язати два слова. А дехто вживає непристойну мову лише задля того, щоб розсмішити інших. Але чи можна закривати очі на такі жарти або ж вважати їх прийнятними? Розгляньмо деякі думки з Біблії. Непристойні жарти — це один з різновидів брудної мови. Сьогодні вони переважно пов’язані з сексом. Навіть ті, хто вважає себе порядними людьми, часто смакують такі масні дотепи (Римлян 1:28—32).
Тож не дивно, що багато комедійних акторів так полюбляють теми, пов’язані зі статевими стосунками та різного роду збоченнями. Непристойні жарти не раз можна почути з екрана телевізора чи по радіо. У Біблії також згадується про непристойні жарти. Апостол Павло написав християнам в Ефесі: «А розпуста та нечисть усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як личить святим, і гидота, і марнословство або жарти, що непристойні вам» (Ефесян 5:3, 4). Зрозуміло, що непристойна мова, незалежно від того чи ми вживаємо її умисно чи ні, ображає Бога і неприйнятна для християн. Це мова, що ранить. Образливі слова — це щось більше ніж просто безсоромні фрази. Образи, сарказм, насмішки і гостра критика можуть глибоко ранити.
Звичайно, у світі, де сарказм і обмовляння стали повсюдним явищем, кожен з нас грішить язиком (Якова 3:2). Однак християни ніколи не повинні легковажно ставитися до брутальної мови. Наприклад, у Другій книзі Царів описано, як гурт хлопчаків обзивав пророка Єлисея. Вони «насміхалися з нього і казали йому: «Ходи, лисий! Ходи, лисий!». Ізраїльтяни постійно «соромили Божих послів, і погорджували їхніми словами, і насміхалися з Його пророків, аж поки не піднісся гнів Господа на народ Його так, що не було вже ліку» (2 Хронік 36:16). Хоча Божий гнів був здебільшого викликаний ідолопоклонством та непослухом ізраїльтян, однак зверніть увагу, що Біблія окремо згадує про словесну наругу над Божими пророками. Цей вірш чітко показує, що Бог не схвалює таку поведінку.
Тож Біблія вчить християн: «Старшого чоловіка суворо не критикуй» (1 Тимофія 5:1, НС). Цей принцип можна застосувати до наших стосунків з усіма людьми. Також Боже Слово радить, щоб ми «не зневажали нікого, щоб були не сварливі, а тихі, виявляючи повну лагідність усім людям» (Тита 3:2). Коли тебе несправедливо образять, то хочеться відплатити тим самим. Здається, тоді маєш усі підстави покарати кривдника дошкульним, гострим словом, сказавши все, що думаєш, йому у вічі або ж, зіпсувавши йому за спиною репутацію.
Однак християнам слід боротися з таким бажанням. У Приповістей 10:19 говориться: «Не бракує гріха в велемовності, а хто стримує губи свої, той розумний». Гарним прикладом у цьому є Божі ангели. Їм відомі усі негідні вчинки людства. І хоча ці духовні створіння більші міццю і силою від людей, вони не звинувачують їх, послуговуючись брутальною мовою, і «не несуть до Господа зневажливого суду» (2 Петра 2:11). Ангели знають, що Бог добре бачить усе і в стані виправити ситуацію, отож стримують губи свої. Навіть архангел Михаїл у розмові з Дияволом не дозволив собі висловлюватися зневажливо (Юди 9).
Християни стараються наслідувати ангелів. Вони прислухаються до біблійної поради: «Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Коли можливо, якщо це залежить від вас,— живіть у мирі зо всіма людьми! Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: «Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Римлян 12:17—19).
Ранити може навіть тон і сила голосу. У гарячих перепалках чоловік та дружина часто дошкульним словом завдають болю одне одному. Чимало батьків мають звичку кричати на своїх дітей. Однак, щоб виразити свої почуття необов’язково підвищувати голос. Біблія радить: «Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас» (Ефесян 4:31). У Божому Слові також сказано, що «раб Господній не повинен сваритись, але бути привітним до всіх» (2 Тимофія 2:24).

Зиновій Бичко, філолог

Leave a Reply

Your email address will not be published.