«Це відцвітає черемха… Зі здивуванням відчуваю, що черемха пахне медом…»

УРАНІШНЯ ПОРА
Лише починає світати. Небо чисте-чисте, без найменшої хмаринки. Над вузькою стрічкою струмка, що в’юниться під лісом, ще дрімає туман. У таку пору навкруги безлюдно, вранішнє безмов’я не порушують ніякі звуки.
Обважніла від роси трава ніжно пригорнулася до землі й блищить великими срібними краплями. Повітря наповнене п’янким ароматом нічних квітів, які зі сходом сонця зімкнуть свої крихітні чашечки й поринуть у сон до наступної ночі.
Ураз над усим цим затишшям пробігся легенький вітерець – і в ту ж мить у гніздах прокинулися пташки. Ще сонні, вони почали пробувати свої голоси. За першими нотками почулися другі, треті — й ось уже все довко-ла задзвеніло натхненим співом, радісною увертюрою перед народженням нового дня.

МУЗИКА КОНВАЛІЙ
Верхівки лісових дерев щедро розбризкували краплини сонця. Поволі
прокидалося птаство. Мовби з несподіванки скрикнула синиця, а іволга радісно засміялася до золотисто-рожевого неба. Густі сутінки стікали стовбурами вниз і шукали собі сховку під темними кущами.
Неширока стежина несподівано вибігла на зелену галявину. Рясні перлини роси прозоро зблискували на молодій траві, бо сонце вже встигло просочитися сюди крізь мереживо крон.
Обіч стежки, на відстані якихось двох-трьох кроків, очам відкрилася справжня дивовижа: тендітні конвалії, які білою плахтою густо вкрили землю! Здавалося, що вони аж спинаються навшпиньки, щоб дотягнутися до золотавих ниток, які сонце теплою рукою натягнуло між небесною блакиттю і цим затишним лісовим куточком.
Ледь чутне подзвонювання крихітних чашечок творило прекрасну мелодію вранішньої пори. Вона зачарувала навіть дятла, який до цього діловито постукував довгим дзьобом по стовбурові дуба. Він замовк, цікавим оком зиркнув униз і почав услухатися в трепетні звуки невимовно ні-жної музики конвалій.

ЧЕРЕМХА
Густа заметіль закружляла в повітрі, а потім невагомими пелюстками почала опускатися на молоду траву, зелені лопухи, жовту кульбабу.
Це відцвітає черемха.
Під весняним сонцем вона розпустилася чи не найпершою — квапилася зустріти травень у серпанковій фаті. Її густий аромат наповнював голубі сутінки запахом молодості й щастя, і його неможливо було з чимось порівняти.
І ось вона відцвітає…
Зі здивуванням відчуваю, що черемха пахне медом.

ТРАВНЕВА ГРОЗА
Ми сиділи на лавці в саду і вслухалися в небесний говір. Грім озивався десь дуже далеко, однак звуки його густого баритону з кожною хвилею ставали все ближчими.
Несподівано різкий вихор сипнув на землю жменю дощових крапель. По доріжці взад-вперед забігали прудкі ящірки з красивими узорами на зелених спинках. Вони не звертали на нас жодної уваги, шукаючи надійного сховку під теплим камінням.
Голосніше зашелестіли кущі жасмину. Щось дивне трапилося з вітром — він ніби зненацька заблудився, збився з напряму і метався то вліво, то вправо.
У повітрі запахло грозою, але нам зовсім не хотілося йти в хату.
Ураз потемніло, і кущі зашуміли голосно й злякано. Гримнув грім — і охоплена синім вогнем хмара розпанахалася навпіл.
Ми чимдуж кинулися до альтанки, бо в будинок бігти було запізно.
Густий дощ полився потоками, грім рокотав раз за разом, стоголосо відлунюючись від Каменистого. Здавалося, то не грім — артилерійська канонада гуркотить звідусіль, а хребет, резонуючи, ще дужче підсилює її звучання.
Дерева й кущі, розшарпані вітром, хилилися мало не долу. Від кожного удару грому дзвеніли шибки вікон, а дім аж присідав від переляку.
Заціпенілі, ми зіщулилися в альтанці й споглядали, як блискавки, слі-плячи очі, шматували хмари. В їх голубому світлі гори ставали темними велетами. Виглядало, що з кожним спалахом блискавиць вони роблять крок уперед і наближаються до нас.
Усе гриміло, здригалося, вітер розчахував дерева, і дощ лив, як із відра.

МІСЯЦЬ НА ВЕЧІРНЬОМУ НЕБІ
Повний місяць з’являється над обрієм, зачіпає край Каменистого* і чомусь темніє на виду. На якийсь час він зупиняється в роздумах, а потім починає підводитися вгору.
Густа чорна хмара перепиняє йому шлях, але місяць відважно пір-нає в неї. І тоді на якийсь час стає темно і тихо. Лише писк лиликів** та м’який шелест їх крил порушують вечорове мовчання.
Враз місяць визволяється з полону, струшує із себе клапті цупкого хмаровиння і наповнює небесне плесо щедрим срібним сяєвом!..
* Каменистий — гірський хребет у Карпатах.
** Лилик — кажан.

Аделя Григорук

Leave a Reply

Your email address will not be published.