174 сторінки поезії, прози, мемуарів, есе, фото, репродукцій, шкіців,  рецензій, статей, творчих біографій, документальних нарисів об’єднала книга «Просто на Покрову». Це літературно-мистецький альманах Коростенщини.

Досі про Коростень я знала тільки, що це райцентр у краях, де не бувала. Книга спонукала  поцікавитися містом детальніше. Воно знаходиться в Житомирській області, не таке вже й маленьке – понад 60 тисяч жителів – і на кілька століть старше від нашого Кропивницького (екс-Кіровограда). Перші згадки в друкованих джерелах про Коростень датовані 945 роком. Саме це місто на знак помсти його жителям-древлянам за смерть свого чоловіка Ігоря спалила княгиня Ольга. Саме це місто зазнало жорстоких російських обстрілів із жертвами та руйнуваннями навесні 2022 року… А книгу «Просто на Покрову» (редактор Віктор Васильчук) випущено восени цього ж року – отже, і після початку повномасштабної війни  автори і видавці продуктивно працювали.

Оскільки я сама пишу малу прозу, то мене в даній збірці передусім цікавили твори саме цієї форми. А вона тут не те що мала – мініатюрна. Автори  – не тільки з Житомирщини, а й з інших регіонів України. І чи то був зумисний задум редакції, чи саме по собі так вийшло, але більшість прозових творів  – це або казки, або містичні та фантастичні історії, або  оповідки  з символами та підтекстами на межі притчі.

У книзі вміщена велика добірка творів коростенських школярів. Костянтин Савинський в оповіданні «Лісовою стежкою» разом з героями знешкоджує мутантів-снорків у Чорнобильській зоні. Вікторія Васьківська («Казка») зуміла підгледіти,  як орудує пензлем художниця Осінь. Марія-Вікторія Ковалевська («Моя подруга з морських країв») застерігає,  що серед нас переховуються русалки. Як розпізнати? Вони  вегетаріанки  і носять тільки довгі сукні й сарафани.

Віктор Васильчук у «Казці про нікчемного карлика і веселкову галявину» розповідає, як лютий лісовий карлик послав своїх шершнів, павуків і тарганів, аби вони знищили працьовитих бджілок, соловейків, їжачків та інших тварин.  Карлик їх ненавидів за те, що вони жили в злагоді і навіть змії  нікого не чіпали. У кінці казки агресор був переможений. Ганна Ленок (м. Малин) у казці «Чому колодки літають» вказує шляхи до того, як можуть помиритися два сусіди, що доти ворогували.

Є у альманасі і реалістичні твори.

Анна Морозова  з м. Суми – не тільки літераторка, а й мандрівниця. Здійснила кругосвітню подорож і описала свої враження про Гавайські острови, Китай та життя у США.  Людмила Морар (м. Малин) у  «Листі із санаторію» устами героїв розмірковує про причини війни, окупацію, колаборантів. Герой оповідання «Сто двадцять сім» Галини Максимів з  Івано-Франківська  у шпиталі  марить своїм садом. А одужавши, вирішує після війни посадити дерево за кожного загиблого побратима.

У «Батьковому капелюсі» киянки Алли Гоцик (Диби) на похороні чоловіка хтось похопився, що треба покласти  небіжчикові в труну капелюх. А вдова із жахом пригадує, що його забули в київській квартирі. Бо похапцем тікали зі столиці від обстрілів. Думали , що за містом у батьків буде безпечніше. І опинилися в Бучі…

 У мініатюрі «В розвідку» ця ж авторка всього в трьох  абзацах передає суть держави, до якої входила Україна 30 років тому. У  80-х роках 20 ст. дід та онук на Чернігівщині шукають місце для пасіки, їдуть по дорозі з численними вказівниками «Шлях до комунізму»  і зупиняються за розкішною аркою з таким же написом. А там  усюди зруйновні будівлі, покинута техніка і тиша, як на цвинтарі.

«— Оце і є, дідусю, той комунізм? —питає малий онук.

—Оце…— смутно видихає з грудей стомлений поїздкою дід».

До альманаху «Просто на Покрову» увійшло і оповідання  авторки з Кропивницького Ольги Полевіної  «Бабуся Ганна». Після загибелі від рук окупантів бабуся   не дає вбивцям спокою доти, поки не відправляє їх у пекло. Ольга Полевіна  очолює Кіровоградське обласне літературне об’єднання «Степ». Цикл її алегоричних новел «Байки з Чорнобаївки», де загарбників допомагають нищити також міфічні істоти, разом із творами інших степівчан увійшов до збірки «Смертельний соль-дієз». Її недавно видано у Кропивницькому.

Ніна Даниленко,

прозаїк, член обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного (м. Кропивницький)

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.