«Важливо не те, щоб сліпа дитина

бачила букви, важливо, щоб вона вміла читати.

Важливо, що сліпа дитина читала так само,

як і дитина з нормальним зором..»

Л.С. Виготський

 

Сучасний випускник основної школи – це патріот України, який знає історію, є носієм української культури, компетентний мовець, що вільно спілкується державною мовою. Саме на це спрямована освітня парадигма: становлення особистості з високим інтелектуальним потенціалом, здатної вчитися і працювати в умовах постійного розширення інформаційного простору, що значною мірою залежить від того, чи вміють школярі самостійно знаходити, переосмислювати, об’єктивно оцінювати інформацію та практично її застосовувати.

Сучасний етап розвитку суспільства ставить перед освітою нові завдання, спрямовані на істотне посилення уваги до навчання, виховання і розвитку особистості. Вимоги суспільства в умовах розбудови Нової української школи диктують необхідність більш повної реалізації ідеї індивідуалізації навчання, що враховує їхні індивідуально-типологічні особливості при формуванні навчальних навичок. Особливо це стосується процесу читання, як одного з видів суто людської мовленнєво-мисленнєвої діяльності.

Як зазначав В. Сухомлинський «Читання – це один з витоків мислення і розумового розвитку». На думку Дж. Аддісона «Читання для розуму – це те ж, що фізичні вправи для тіла». Від якості читання залежить засвоєння всіх навчальних предметів у школі та активна участь у соціальному житті. Тож, проблема формування навичок читання у учнів із порушеннями зору та розуміння психологічних і методичних особливостей цього процесу є дуже важливою та актуальною в умовах сьогодення.

Психолог Т. Єгоров розглядав читання як вид діяльності, для якого характерні дві взаємопов’язані сторони: одна з них «виражається у рухах очей та рухах органів артикуляції», інша – в рухах думок, почуттів та намірів читця, викликаних змістом тексту. Кінцевим завданням розвитку навички читання, зазначає Т. Єгоров, є досягнення такого синтезу між всіма сторонами цього процесу, яким характеризується читання досвідченого читця.

Про важливість навчання читанню осіб із порушеннями зору, зокрема незрячих, наголошували педагоги та психологи минулого (Л. Брайль, Л. Виготський, П. Віллей, В. Гаюї, Ж. Шиф та ін.). Л. Виготський вважав, що «важливо не те, щоб сліпа дитина бачила букви, важливо, щоб вона вміла читати. Важливо, що сліпа дитина читала так само, як і дитина з нормальним зором..» [2, с.53].

Сучасні українські науковці (Л. Вавіна, І. Гудим, Т. Костенко, Є. Синьова, С. Федоренко та ін.) акцентували увагу вагомого впливу на розвиток людей із порушеннями зору процесу читання, зокрема на розвиток мислення, усного мовлення, збагачення свідомості необхідними уявленнями. Вони зазначали, що роль читання у процесах компенсації виявляється у співвіднесені уявних ситуаційних зв’язків з типовими відомими ситуаціями і знаходженню на цій основі правильного рішення, виробленню відповідних висновків, формуванню оцінного судження. Завдяки опануванню читанням особам з порушеннями зору вдається оволодіти знаннями з різних наук, галузей, сфер соціального життя, опанувати різні професії, повернутися до звичного способу життя.

Є. Синьовою у монографії «Особливості розвитку і виховання особистості при глибоких порушеннях зору» зазначено, що «багато з того, що зряча людина сприймає зором, сліпа людина пізнає шляхом усвідомленого читання літератури, надрукованої шрифтом Брайля. …. Проходячи через призму накопичення чуттєво-наочного досвіду, інформаційні відомості, отримані через друковане слово, трансформуються у просторові образи тих чи інших об’єктів, явищ і процесів об’єктивної дійсності» [5, 160].

Отже, сучасний педагог повинен володіти бути гнучким у виборі методів і прийомів навчання читанню, усвідомлювати психологічні особливості та методичні підходи до цього процесу як незрячих дітей, так і зі зниженим зором. Відповідно, процес читання дітей із порушеннями зору обумовлено як особливостями їх зорового сприймання, так і ускладненнями, пов’язаними із протіканням когнітивних процесів: низькою продуктивністю навчання внаслідок відволікання, незібраністю, довготривалим запам’ятовуванням, абстрактним мисленням тощо.

Психологічні особливості навчання читанню учнів із порушеннями зору характеризуються тим, що первинна робота з текстом характеризується загальмованістю, уповільненістю сприймання, пов’язано із труднощами у впізнаванні літер, поєднання їх у склади та слова. Первинне ознайомлення з текстовим матеріалом у процесі читання характеризується фрагментарністю сприймання, що пов’язано з обмеженістю огляду, швидкою втомлюваністю, помилками у розумінні тексту через недостатність досвіду, а також особливостями сприймання текстового матеріалу.

Етап осмислення прочитаного матеріалу характеризується особливістю усіх процесів мислення, зокрема уповільненого і поступового аналізу прочитаного, ускладненого синтезу через неможливість одночасного цілісного сприймання текстового матеріалу, порівняння, що здійснюється за меншою кількістю ознак, узагальнення й абстрагування через обмеженість уявлень і понять.

На етапі оволодіння матеріалом спостерігається порушення процесу його збереження в пам’яті, особливістю кращого запам’ятовування початку прочитаного тексту, фрагментарністю, вербалізованістю, схематичністю відтворення через недостатній практичний досвід, що обмежує спроможність оперувати ним в різних умовах, використовувати на практиці [3].

Для формування навички читання дітей із порушеннями зору необхідним є розуміння методичних особливостей роботи з незрячими дітьми та зі зниженим зором.

У навчанні читанню незрячих осіб використовується рельєфно-крапковий шрифт, що вимагає процес дотикового читання. Дотикове читання здійснюється у звичайному способі за допомогою спільних рухів вказівних пальців лівої і правої рук. Воно є складним процесом, що задіює участь центральних закінчень шкірного, рухового і слухового аналізаторів. Як відмічено Є. Синьовою «у процесі дотикового читання беруть участь і шкіряні та м’язові рецептори пальців, і рухові механізми голосового апарату при відтворенні літер і сполученні останніх у склади, слова та речення у думках) і, нарешті, центральні сприймальні закінчення аналізаторів у корі мозку, за допомогою яких відбуваються складні аналітико-синтетичні функції (порівняння, зіставлення, оцінка, порівняння різноманітних сполучень крапок у межах літери та їх поєднання під час дотикового читання слова та речення)» [5, 164].

Педагог, який навчає читанню незрячих осіб повинен враховувати, що у цьому процесі застосовуються всі елементи розумової діяльності: розрізнення, впізнавання, відтворення, порівняння за подібними ознаками, виділення характерних розпізнавальних прикмет, віднесення в ряди і групи крапкових сполучень. З перших кроків навчання читанню варто звернути увагу на свідоме читання, на формування раціональних прийомів і способів аналізу та синтезу при дотиковому розпізнаванні літер [4].

Науковцями і практиками окреслено ряд труднощів, зумовлені специфікою процесів читання шрифтом Брайля, шо найчастіше спостерігається на початковому етапі навчання, зокрема такі:

  • орієнтування на сторінці підручника, знаходження відповідного рядка.

Для полегшення орієнтування дитини у книзі пропонується виконувати різні завдання: гортання і пошук сторінок, розрізнення верхньої і нижньої її частин, читання номерів сторінок, орієнтування у змісті книги; користування додатковими орієнтирами (наприклад, канцелярською скріпкою) для пошуку рядка, сторінки; визначення розміщення слова у рядку; запам’ятовування і розрізнення різних умовних позначень;

  • читання «дзеркальних (е-и, ґ-ч, д-ф, ж-х, і-й, н-я, р-в, с-ш, т-ю, п-ї») та

подібних букв (ф-я, д-н, ц-м, б-л). Для попередження цих труднощів необхідним є виконання вправ з тренування читання букв, зіставляння дзеркальних букв при читанні, засвоєння нумерації крапок, запам’ятовування хоча б однієї букви з пари, що допомагає розрізненню розташування крапок дзеркальної чи подібної букви;

  • розрізнення розділових знаків і букв під час читання. У таких випадках рекомендується: сформувати образи розділових знаків та букв шрифту Брайля, навчитися зіставляти їх; тренуватись у знаходженні в тексті лише розділових знаків, у читанні орнаментів зі знаків і букв; розвивати дотикове сприймання пальців рук; вдосконалювати техніку читання.

Процес читання дітей зі зниженим зором вимагає ефективного використання зорового сприймання, стеження за текстом, диференціації, фіксації погляду, тому в учнів, які використовують для читання недосконалий зір, читання потребує значно більших зусиль і, відповідно, більше часу як для опанування навичкою читання, так і для самого процесу.

Процес навчання читанню учнів зі зниженим зором обумовлений порушенням функцій зору, труднощі якого визначають під час оцінювання функціонального стану зорового сприйняття. Так, наприклад:

  • порушення окорухових функцій частково компенсується рухами голови вправо-вліво і допомагає тримати у полі зору рядок, який читає дитина.
  • знижена гострота зору впливає на більш утруднений і повільний процес читання, внаслідок чого відбуваються труднощі у впізнаванні букв;
  • порушення окорухових функцій і зниження гостроти зору обумовлюють низький ступінь виразності читання, відсутність бачення розділових знаків у всередині та в кінці речення, труднощі виділення слова з логічним наголосом, встановлення синтаксичних зв’язків усередині речення;
  • звужене поле читання, що обумовлює неусвідомлення тексту, відгадування окремих слів та їх закінчень замість прочитування і потребує систему спеціальних вправ, спрямованих на розвиток зорового сприймання тексту, розширення поля читання, вміння охоплювати периферійним зором слова та їх здогадкою на основі усвідомлення попереднього тексту.

У зв’язку із різним станом зору та його функцій у дітей може спостерігатися розмитість друкованого шрифту, «загубленість» рядку тексту, труднощі у поверненні із правої частини сторінки до лівої на початок наступного рядка, плутання схожих на вигляд букв, пропуск частини букв або слів, повільний темп читання, угадування слів, забування змісту прочитаного на початку. Учні плутають значення слів, подібних за звуко-буквеним складом, утруднюються в розумінні слів з абстарктним значенням словосполучень та образних висловлюань, встановленні взаємозвязків усередині речення та ін [3].

Для формування та розвитку навичок читання у дітей зі зниженим зором рекомендовано:

  • добирати та адаптувати тексти для опрацювання учнем саме того розміру шрифту, кольору, тієї контрастності, що йому найкомфортніше бачити. При ознайомленні з буквою необхідно звернути увагу на її будову, кількість і характер елементів та складових, розміщення їх відносно один одного, сприяти запам’ятовуванню зорового образу букви;
  • максимально застосовувати полісенсорний підхід, розвивати слухове та тактильне сприйняття, дрібну моторику рук у період навчання грамоти і вивчення алфавіту. Відбирати книжки, надруковані зі збільшеним шрифтом, міжрядковим інтервалом, контрастністю тексту. На ефективну допомогу будуть застосування оптичних засобів корекції, наприклад лінійних луп з підсвічуванням та додаткове освітлення робочого місця;
  • надавати можливість учневі тримати сторінку з текстом якомога ближче до очей, якщо йому так зручніше читати, або використовувати підставку для регулювання нахилу книжки і дозволити виставляти максимально зручне для сприйняття тексту положення;
  • стимулювати учнів виділяти важливу інформацію в текстах контрастним маркером чи кольоровими/тактильними наліпками на полях книжки. Використовувати паперовий пересувний яскравий стікер для позначення початку рядка, виділяйти поля тексту для читання кольоровою стрічкою, застосовувати спеціальні обмежувальні рамки;
  • вчити учня переглядати текст повільно, використовувати палець або контрастну лінійку для стеження за рядком, зупинятися, прочитавши кілька рядків та повторювати зміст прочитаного, спочатку вголос, потім про себе. Збільшити час на читання та практикувати вправи на вимову слів. Для того щоб учень не відставав від спільної роботи класу, підготувати адаптований, скорочений текст;
  • контролювати тривалість роботи з текстом, час безперервного зорового навантаження, що не може перевищувати 15 хвилин. Заохочувати учня самостійно контролювати втомлюваність і висловлювати прохання про відпочинок. Чергувати зорову роботу (читання і письмо) з усними видами завдань;
  • використовувати літературні твори в аудіоформатах для прослуховування за умови добре сформованої навички читання та чергування видів роботи зі слухання та читання.

Таким чином, розуміння психологічних процесів читання та методичних шляхів опанування цим процесом, сприятиме повноцінному оволодінню навичкою читання дітьми зі зниженим і глибокими порушеннями зору, що є головною умовою успішного засвоєння ними шкільної програми, засобом пізнання світу і існування у ньому. Читання є невичерпним джерелом знань, духовного, емоційного, розумового розвитку дитини з порушеннями зору, займає одне з провідних місць у формуванні її особистості. Навчання дітей з порушеннями зору читати, формування в них стійкого інтересу до цього виду діяльності залишається важливим завданням закладу освіти.

Бондаренко Юлія Анатоліївна,

доктор педагогічних наук, професор,

професор кафедри спеціальної та інклюзивної освіти

Сумського державного педагогічного університету

імені А.С. Макаренка

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Вавіна Л.С. Компенсаторно-розвивальні функції змісту освіти з рідної мови учнів зі складним дефектом. К.: ВО УФЦ-БФ «Візаві», 2001. 508 с.
  2. Виготский Л. С. Мышление и речь: Психологические исследования. М.: Лабиринт, 1934. 326 с.
  3. Інклюзивне навчання дітей з порушеннями зору: монографія / за ред. Є.П. Синьової, С.О. Рикова та авторів. К.: Кафедра, 2017. 320 с.
  4. Костенко Т.М., Гудим І. М. Навчання дітей із порушеннями зору: навчально-методичний посібник. Харків: Вид-во «Ранок», 2019 184 с.
  5. Синьова Є.П. Особливості розвитку і виховання особистості при глибоких порушеннях зору: монографія. К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2012. 442 с.
  6. Синьова Є.П. Тифлопсихологія: підручник. К.: Знання, 2008. 365 с.

 

 

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.