«Ині часи, або Завтра кінця світу не буде / Т. Грицан-Чонка. – К.: Друкарський двір Олега Федорова, 2023. – 136с.
Птахи, розтерзані війною = Bird storn by War / Т. В. Грицан-Чонка ; пер.: Саб’ясачі Назруль, О. Ананьєва [та ін.]. – Онтаріо : Altaspera Publishing : Literary Agency Inc., 2024. – 308 с. : іл. – (Академія літератури, мистецтва та комунікації). – Текст укр., англ., нім., італ., киргиз., румун., серб., в’єтнам.
Справжня поезія — це коли зміст прочитаного вливається у свідомість, розтікаючись по клітинах лабіринту мозку, і проступає поза просторовою уявою, не одразу збагненного, але все ж існуючого. Потрібен час, щоб від прочитаного Слова «захмеліти, захворіти», щоб нестримно пити зміст істинної поезії письменниці й поетеси Тетяни Грицан-Чонки. У Слові людина уподібнюється до Творця, бо у Святому Письмі сказано: «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Богом». Особливий дар володіння Словом дається Творцем обраним. Письменниця, отримавши цей дар, талановито віддає його, бо усвідомлює своє призначення в служінні: бачити в росині — життя, у боротьбі — вічність, у «малому» — величне й переможне, любов’ю, поза часом і простором, зрощене. У поетичній збірці «ИНІ ЧАСИ, або Завтра кінця світу не буде», а також у збірці перекладів «ПТАХИ РОЗТЕРЗАНІ ВІЙНОЮ», використано вражаючі метафоричні засоби. Птах — це символ Людини: вільної, сильної, але часом буває слабкої, проте піднесеної Духом, готової до боротьби. Люди, сильні духом, першими виходять на герц із силами зла. І поетеса, пропускаючи через себе біль, крокує… «Світами в світ», звертається, доносячи читачу переживання від втрати, коли говорить: «Хлюпну очищену сльозу із піднебесних чистих вирів». Невгамовний біль, що проникає у слова… Небо плаче разом із Землею, і туга переливається в інший текст — «Котрі за нас вмирають». У молитовному зверненні Тетяна Грицан промовляє: «Господи, з такими чистими очима, З такими синіми, як небо, Господи, Тобі вподібнюються діти, Котрі за нас вмирають». Тут чітко простежується духовна паралель між жертвою Бога й жертовністю дітей Божих. Через молитовне звернення авторка демонструє глибоку пошану до Божої любові. Готовність наших воїнів жертвувати собою заради живих стає відображенням божественної та людської величі. Фінальні рядки мають сильний етичний і духовний заклик для тих, хто залишається жити: шанувати полеглих і вести життя, гідне їхньої жертви. Відображення жертовності «дітей» як уподібнення Божественній жертві надає тексту майже сакрального виміру, що резонує у християнському контексті та в загальнолюдських роздумах про любов, відданість і самопожертву. Інші поезії збірок захоплюють глибокою символікою та образністю, дозволяючи читачу ввібрати зміст і наповнитися світлом творення. Завдяки Слову розкривається простір… Концентрація критичної маси утворює світло, яке не зникає, а накопичується, зростає й вибухає істиною усвідомлення: «Ми — є. Я — є. Ми рідні всі, ми всі свої». Торкнувшись вершин Світла й глибин Темряви, ми усвідомлюємо, що боротьба добра зі злом триває. Добро врешті перемагає, і у висотах Світиться дорога… «Конче для свого життя…, аби повернути до Бога» — наголошує пані Тетяна, закликаючи до усвідомлення своєї ролі в цьому житті. Творча людина велична у своїй місії. Це її «поле бою», де кожне слово, думка й дія нагадують, що навіть у найскладніших обставинах завжди можна знайти світло і силу — дорогу до майбутнього. Не дивно, що твори Тетяни Грицан-Чонки перекладено багатьма мовами світу, адже це цінна скарбниця філософських роздумів про людську природу, духовність, любов і боротьбу. Бо істина, раз відкрита, залишається близькою кожному народові. Наші найкращі звитяжці гинуть. На зміну “розтерзаним птахам” з’являються нові — воїни світла. Вони кружляють над понівеченою землею, розносять проміння, засівають надію. Із світла проростає древо життя, нової людності, очищеної Святою кров’ю попередників — тих, хто відлетів, як птахи, у Божий вирій, залишивши спадок звитяги нащадкам України. Поезія відкриває Духовну браму. У пам’ять вічності плине слово величної поезії, що лягає “цеглиною” у підмурівок світобудови Духу. Важко виокремити щось із її віршів, адже вони — чисті зерна без словесної полови. Зріти, відчувати, увібрати — ось що важливо. Кожен залишає по собі слід на землі, який стає свідком нашого життя. Як ми живемо? Чи дозріваємо до дій? Яку дорогу обираємо? Чи чистий клаптик неба — це все, що нам потрібно? А втрати — це хіба лише клопіт Матері Землі? Ні, безсумнівно, ми повинні рости… свідомістю “у темені знайти Свічу”… і йти до людяності. У вірші «Бути собою» поетеса радить: “Дозволь у собі світ зростить. Дозволь… Твій світ сіятиме назовні, А завтра всі світи З тобою в світ підуть.” Цей завершальний акорд звучить як ода автентичності та внутрішній гармонії. Він має дивовижну глибину і ніжність, підкреслюючи важливість дозволу собі бути справжнім і відкритим до світу. Хоча темна сторона світу існує, лише світло здатне розчинити її та змінити світ на краще. Кожна людина у своєму житті творить власний світ. Образи “світ сіятиме назовні” і “всі світи з тобою в світ підуть” мають метафоричну красу, вказуючи на силу впливу людської душі, яка, як квітка лотосу, розкривається у світлі істини, постаючи в чистоті словесної чесноти. Ця поезія — про нас, про кожного. Яка б тема не розкривалася авторкою, завжди відчувається багатошаровість символів і метафоричність, що передають емоційну глибину й осмислення подій. Трагедія війни — це біль і випробування; любов — це життя і єднання. Усе звучить у життєстверджувальній тональності. Можна довго цитувати чи аналізувати ці рядки, але найкраще — читати, вбирати їхній зміст і наповнювати свою душу справжньою глибиною високого поетичного слова. Щось із прочитаного обов’язково залишиться в пам’яті, розгориться безцінним вогником у серці — зігріє, збагатить. Бо через духовне спустошення людина втрачає зв’язок із вічністю. Читаючи, отримуєш велику насолоду та емоційний заряд, здатний окрилити й надихнути на роздуми про місце людини у світі та значення її дій. Кожен вірш має глибину, яку варто досягти, і якщо цього не сталося — то це наша провина.
Твори Тетяни Грицан — це дар Божий, що знайде відгук у багатьох серцях
Успіхів на прекрасному шляху творення!
Михайло Байдаков, письменник
Leave a Reply