“А-а , а-а,

Вже прийшла до нас зима”

***

Йшов мороз

Йшов мороз здалека до села.

Дивиться, а снігу ще нема,

Ще дзвенять струмочки,

Ще шумлять листочки.

Де ж це забарилася зима?

Кличе мороз зиму, та дарма —

Озивається у відповідь луна.

А зими не чути.

Як же йому бути?

Вже Різдво надходить, а її нема.

Трудиться він сам, що має сил:

Срібним інеєм дерева притрусив,

Вбрав у лід струмочки,

Спати вклав листочки,

Памороззю шибки прикрасив.

І от саме в переддень Різдва

Десь з-за лісу обізвалася зима:

— Чи ви мене ждали?

Чи не виглядали?

Я уже прийшла — і не сама.

Снігу білого насипала кругом

І вітри пустила напролом,

Стука в кожну хату

Завія хвостата.

Люди ж усміхаються:

— З Різдвом!

 

 –

Карпати сплять

Чародійкою зимою

В сон занурені Карпати,

І під білою габою,

Непорушною, німою,

Тихо шепчуть: — Спати, спати…

Кине сонце зимний промінь

На застигле царство сонне –

Легко, ніжно, тиходзвонно

Він заграє,  як валторна.

Ліс не збудиться, не кліпне,

Ні галузочка не скрипне,

Лиш легкий,  іскристий іній

Заблищить під сонцем синьо.

Дочекалися зими

(лічилка)

Раз-два, раз-два.

У ріці тече вода.

Три-чотири, три-чотири.

Зовсім-зовсім без сокири

Хто збудує тут мости,

Щоб нам річку перейти?

П’ять-шість, п’ять-шість —

Це  мороз збудує міст

І постелить лід прозорий

На поверхні неозорій.

Сім, вісім, дев’ять, десять.

Ковзани замерзле плесо

Вимережують слідами.

На катку — веселий гамір

Голосної дітвори.

Дочекалися зими!

Віє віхола сніжком

Віє віхола сніжком –
Радість для маляток,
Але лихо для пташок:
Як їм зимувати?

Ми із татком узяли
Дошку, пилку, цвяхи
Й заходилися в ту ж мить
Дружно майструвати.

Вийшло гарно в нас усе:

  • Прилітай, синичко!

Сиплем крихти, зеренце

В нашу годівничку.

За коминок Котик ховається

В танці білім

Зима розгулялася.

Люди, звірі —

Усі поховалися.

За комин

І Котик ховається…

До нього Киценька

Озивається:

  • Ой Котику, Котку

Мій сірий,

Зачини двері

У сінях.

Бо як Зюзя*

У хату ввійде,

Не сховаєшся від нього

Ніде.

І на піч

Він вилізе враз,

Поморозить холодом

Нас.

Котик хутко

Сіни запер —

Не страшний нам

Зюзя тепер.

В хатці теплій

Воркотик до ранку

Муркотітиме нам

Колисанку.

_____

Зюзя (міф). — у давніх слов’ян бог зими.

 –

Горобчикові друзі

Горобчик маленький,

Горобчик сіренький

Під стіжком стрибає —

Зеренець шукає.

  • Горобчику-молодчику,

Вже іде зима,

І у полі й на городі

Поживи нема.

Засмутивсь горобчик дуже:

  • Як же мені буть?

У зимову люту стужу

Я помру,  мабуть…

  • Не хвилюйся, люба пташко,

Маєш друзів, знай!

Не барися анітрошки —

В наш сад прилітай.

Ми із татком в годівничку

Всиплемо зерна,

В потічку тече водичка —

Й не страшна зима.

Оселяйся у стодолі,

Гніздечко будуй —

Сіна там у нас доволі —

У теплі зимуй!

Червоногруді мандрівники

Вже снігами свище грудень,

Ці ж пташки червоногруді

Тягнуться в тепліший край.

Ти їх радо привітай.

Бо надворі люта стужа,

Й кепсько птахам, любий друже.

Щоб морози переждать,

Ці пташки до нас летять.

Тут вони знайдуть калину

І солодку горобину.

Глянь, мов квіти у дворі,

Це, мій друже, снігурі.

Улюблений святий

Через поле, через ліс
Малюкам гостинці ніс.
Ось для Петрика машинка,
Для Мариночки — кофтинка,
Книжечки барвисті — Толі,
Лялька Барбі є для Олі.
Тут і лижі, і санчата,
Навіть телефон для Нати.
Він про всіх нас пам’ятає,
Про слухняних діток дбає.
Хто ж не слухав мами й тата,
Може й різочку дістати.
Та бешкетникам він все ж
Принесе дарунки теж.
Так мандрує з краю в край
Любий діткам Миколай!

Чудо-свято 

Як чекають діти грудня!

Бо у грудні серед буднів

Чудо-свято наступає —

День святого Миколая!

Лист до Миколая

Повелось так споконвік,

Що усі із року в рік

Шлють листи до Миколая,

В них про все його прохають:

Про здоров’я для бабусі,

Щастя таткові й матусі,

Нові іграшки, альбоми,

Лижі, шоколад, айфони…

Я візьму біленький аркуш

Й напишу святому також:

«Любий отче Миколаю!

Зупини війну, благаю!

Дай Вкраїні мирне небо –

І нічого більш не треба…»

Перше ніж листа відправлю,

Підпишусь дрібненько скраю:

«Я – Олесь, що, на нещастя,

Народився в місті Щасті».

Ялинка

Це красуня лісова,

І зелена, й запашна,

В школу в гості завітала,

Нас усіх зачарувала.

На гілках у неї – шишки,

І цукерки, і горішки,

Осяйні горять вогні,

Не печуть вони, ні-ні!

Кличе всіх в широке коло,

Лине дзвінко сміх довкола,

Веселяться всі, танцюють,

Забавляються, жартують.

Заглядають в шибку зорі

Із просторів неозорих,

Місяченько теж цікавий:

— Що там коїться у залі?

А у залі — так чудово!

Навіть тиша вечорова

Нам пісні свої дарує —

Разом Новий рік святкуєм!

 –

Вище хмар Чорногора знялась

Вище хмар Чорногора знялась,

Там, де простір і зорі високі,

Неосяжно в снігах простяглась,

Загорнулась у білий спокій.

В піднебессі зимових пустель

Не обізветься птах над вами.

І примари зчорнілих скель —

Наче ящери між берегами.

А зиркне Піп Іван з-під чола —

Засвистить вітровій без упину,

І холодна зимова імла

В сіру ковдру огорне долину.

Наближається свято

Грудень зиму запросив

В наші рідні гори,

Снігом землю притрусив,

І галяви, й звори.

Заховав круті стежки,

Соснам дав кожуха.

Подалася навпрошки

Лісом завірюха.

Стука вітер у шибки,

Проситься до хати,

Та радіють малюки:

Дочекались свята!

Як же любо у Різдво

Йти колядувати,

Гріти серденька теплом

Божого Дитяти!

Ісусик народився!

На небі вечорова

Зоря з’явилась в січні,

Як свічечка воскова

У таїнстві містичнім.

Ісусика в яскині

Йдуть пастушки вітати,

Вклякають на коліна

Молитись до Дитяти.

Навколо ніч застигла,

Спить люд, бо потомився.

А зірка провістила,

Що Бог нам народився!..

 –

Святковий час

Дарма, що холодні завії

У гори до нас загостять —

В цей час найчарівніші мрії

Збуваються дітям до свят.

Гостинці — у день Миколая:

Святий завше тішить добром,

А потім — ялинка засяє

І заколядує з Різдвом!

Так любо від хати до хати

Веселу новину звіщать:

  • Христос ся рождає! — вітати

І щастям усіх віншувать!

Три зимові загадки

Зірочки летять

Зірочки маленькі, білі

Просто з неба надлетіли,

Вмостилися на шапочку

До нашої Наточки.

Потім ще дві прилетіли

І на щічки Наті сіли,

Трішечки погрілися

Й краплинками скотилися.

                   (Сніжинки)

 –

Біла птиця

Рано-вранці біла-біла

Небом птиця пролетіла,

Закружляла у таночку

Над садочком, над ставочком,

Сипле пух і пір’ячко

На наше подвір’ячко.

(Снігова хмара)

 –

Небесні пушинки

З неба падають

Узимку

Легкі, сріберні

Пушинки.

Кличуть хлопчиків

Й дівчаток

Покататись

На санчатах.

(Сніжинки)

 –

Казочка про зайчика,

який заблукав у завірюху

Пополудню зайченяті

Захотілось погуляти,

Показать свою обнову —

Кожушину пречудову,

Як сніжок, біленьку-білу.

  • Є така в котрогось звіра? —

Вголос зайчик запитав,

Як в люстерко заглядав. —

Може, стрінеться цей звір? —

Й притьмом вигулькнув надвір.

Лиш зіскочив за поріг —

Навкруги сліпучий сніг.

Із узлісся вітер віє —

Виглядає на завію.

Але зайчик не зважав

І в долину вмить помчав.

Перекинувся три рази,

Білку сполошив на в’язі,

Привітавсь до снігурів

І від бігу аж упрів.

Із сосни чубатий дятел

Щось хотів йому сказати,

Та зайчисько як погнав,

Мало вітер не здогнав!..

Раптом ним щось закрутило,

Очі снігом заліпило,

Налетіли білі мухи —

Почалася завірюха.

Всі стежини замітає,

Зайченятка з ніг збиває.

Віє, віє завірюха,

Крижаним повітрям хуха,*

На галяві завиває,

Білу куряву здіймає.

Розійшлася завірюха,

Зайця смикає за вуха,

Розщіпає кожушину,

Снігу сипле поза спину,

Боляче за ніс лоскоче —

Зайчик зубками цокоче.

Вже б додому повертався,

Та у лісі заблукався.

Де знайти той кущ ліщини,

Під яким його хатина?

Йти йому тепер куди?

Загубив свої сліди…

Як же бути зайченяті?

Де шукати  свою хату?

Вітер віє, не стихає,

До кісток його проймає…

  • Не знайду свою хатину,

Мабуть, що отут загину, —

І заплющив оченята.

Тут з сосни чубатий дятел

Вмить на землю опустився

(У снігу ледь не втопився):

  • Що ти, зайчику, тримайся,

Ну ж бо хутко піднімайся!

Каже зайчик: — Все дарма,

Сил у мене більш нема.

Скільки лісом не блукати —

Не знайду я свою хату.

Йти мені тепер куди?

Загубив свої сліди…

Дятел крилами тріпоче

І хоч змерз, але регоче:

  • Подивись, ти майже вдома,

Швидше, швидше опритомнюй!

Ось калина, он ліщина,

А ген там — твоя хатина

В кучугурі потопає,

Ледь з-під снігу виглядає.

І хоч блуд тебе узявся,

Ти йому таки не здався!

Зайчик очка протирає,

Стрімко вушка піднімає:

  • Що ото за дивовижа

Та невже це – моя хижа? **

Так, вона. Віконця мружить,

І за мною, певно, тужить…

Зайчик дятла обійняв,

Щиро «дякую» сказав,

Вмить забув про страх і втому

І чкурнув до свого дому.

…Тепло, затишно зайчаті,

Адже він у своїй хаті,

Радий, що не загубився,

В рідних стінах опинився,

Хоч стежки всі замело

І до лісу й у село.

На галяві завірюха

Крижаним повітрям хуха,

Білу куряву здіймає.

…Зайчик в хатці засинає.

А-а , а-а,

Вже прийшла до нас зима.

______________________

* Хуха — хухати – дихати.

** Хижа —  тут хата.

Вигадливий Данилко

На роботу

Мама й тато

Поквапились дуже,

А Данилко прикинувся,

Що він

Занедужав.

Прогуляє

Нині школу,

Відпочине трохи,

Бо пропало

Геть бажання

Іти на уроки.

Повалявсь у ліжку

Вдосталь,

Увімкнув комп’ютер.

Раптом чує:

Хтось настійно

В їхні двері стука.

  • Хто там? — запитав уголос. —

Нас немає

Вдома.

  • Як нема? — там здивувались, —

А хто ж це

Говорить?

Може, це Данилків

Тато?

Ні, чекайте хвильку —

Чомусь мені

Видається,

Що це ти, Данилку?..

Налякавсь Данилко

Вельми:

Вчителька ж

Питає,

Але хутко

Отямився і відповідає:

  • Це не тато…
  • А хто? —

Чути із-за дверей

Вдруге.

  • Це не тато, —

Кажу я вам.

Це мій друг —

Папуга!..

Тиждень-трудівник 

  • Скільки днів у тижні?
  • Сім!
  • Правильно, малята.

За порядком їх назвім,

Щоб запам’ятати.

День, що тиждень починає,

Назву ПОНЕДІЛОК має.

А ВІВТОРОК — номер два.

Третій, звісно, СЕРЕДА.

День четвертий — це ЧЕТВЕР,

Знаємо також тепер.

Дневі п’ятому давно

Ім’я П’ЯТНИЦЯ дано.

Ми в ці дні не дармували,

А завзято працювали.

Тиждень — добрий трудівник,

Без роботи він не звик.

Та СУБОТУ і НЕДІЛЮ

Можна присвятить дозвіллю:

Чи конструктором зайнятись,

Із собакою погратись,

В гості можна йти в цей час,

Ви — до нас  чи ми — до вас.

І хоч в тижневі сім днів,

Він миттєво пролетів!

 

Аделя Григорук,

членкиня НСПУ та НСЖУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.