Багато поетів сучасності переконані, що всі слова які окреслюють образні уявлення, є невід’ємними елементами поняття поезії, і вони  однаково важливі. «Як можна судити поезію, зважаючи лише на її зміст і форму?», — зазначала у свій час Оксана Ловцова у своєму дослідженні.

Що варто ще дізнатися про внутрішній світ творця образної дійсності, який творив поезію, майстерно добираючи слова та варіації їх значень, поєднуючи кілька понять одночасно? Переконана, що треба віддати чимало часу і зусиль, поринувши у спроби пізнати і художньо проаналізувати поетичне слово, а потім уже і братися  судити  саму поезію, тому що вона безцінна — сила її значущості в духовності автора, його самовідданій праці і талановитості, щирості, майстерності. Іноді вірш народжується від слабкості, включаючи у себе аморальність чи суїцидальні мотиви, іноді такі твори чогось варті теж, — такі висновки знаходжу, знайомлячись детальніше з роботою Оксани Ігорівни. Хоча вони і не несуть позитиву люди мають занадто багато проблем, щоб розчаровуватися. Результат виховання в цьому випадку є вершиною людяності, саморозвитку, який може відбутися тільки за певних умов, тоді коли особистість сформована і є розуміння того, що поезія не лише предмет знання або якихось інших цінностей, а система реагування на власний світ.

Великого значення у становленні творчої особистості набуває навчання в школі, виховання, в принципі, воно обумовлює практичну діяльність учнів. Тоді як уроки літератури сприяють серйозному усвідомленню того, що людині притаманна діяльність творення образної дійсності – цілого світу. Навички  і знання, отримані на практиці, легше сприймаються і інтерпретуються, коли молодий талант справляється в усьому потроху, перевіряє якість своєї поезії під час виступів перед публікою. Практично з’ясовуючи істинність того що навчають, коли юна особа веде пошук свого творчого перевтілення, свого ідеалу, вчитель скеровує так, би мовити, наставляє. На першому місці завжди має бути духовність, вона і веде до світлого й прекрасного — написання віршів, стає потребою, якщо є задатки, якщо уже були проби та якщо вони себе проявили. Тоді віршування, творча медитація стає сенсом життя, виробляються певні риси самостійності, впевненості і, загалом, самоствердження. Вміння спілкуватися, долати перешкоди і просто залишатися людиною дуже часто для багатьох авторів таке ж важливе, як і сама поезія. Словесне мистецтво стає таким собі методом релаксації — своєю відповіддю світові на подразники на проблеми особистості. І тому, коли народжується поезія, автор звільняється від, скажімо, тягот. У такому випадку обов’язково повинна бути робота над собою, так як  власна творчість стимулює духовне зростання, і людина як митець починає еволюціонувати, змінюючи не тільки себе, а й оточуючий світ.  У тому світі автор торкається теми  призначення цієї поезії  власної духовної потреби в ній, тоді поняття еволюції включає в себе значення поступової зміни в створенні особистості, в її мисленні, — і стає результатом уже нова, духовно багата творча індивідуальність. Слова Дарвіна про еволюцію  може також стосуватись і  визначення  літературного поняття в цьому плані. За рахунок повноцінного формування рис творчої індивідуальності, людина стає самозахищеною перед критикою, а вона обов’язково буде; самовпевненою, самостійно вирішуючи власні життєві проблеми, сприймаючи об’єктивну дійсність і життєву реальність. Юний митець свідомо обирає активну життєву позицію, однак не менш важливою є форма індивідуально розвитку творчості, росту творчого потенціалу, — адже це виховує молоду особу, стимулює її якісне духовне чи ж бо інтелектуальне зростання. У Оксани Ловцової такі умови були — поза школою — позакласна робота була дуже важливою в житті юної талановитої дівчини, адже під час занять з позакласної роботи кругозір учнів розширювався, їхня діяльність, спрямовувалася на зміцнення набутого вже на уроках досвіду. Які ж тоді можуть бути форми занять позакласної і позашкільні роботи, щоб всіляко сприяти розвитку навичок талановитої молоді? Ті ж самі  дослідницькі роботи, участь у різних тематичних конкурсах різного рівня та значення. Вчитель не скільки вже наставник, стільки друг, — він все розуміє і дає поради, після яких вихованці набувають цінного досвіду. Вчителька Алла Володимирівна Сарабєєва стала для Оксани Ловцової тою наставницею, яка привела талановиту дівчину за руку у широкий світ поезії, яка навчила досягати мети, яка  показав, як можна здійснити свої бажання, докладаючи зусиль.

Творчий літературний гурток тоді у школі в місті Новий Чигирин був створений в 1998 році, потім — на його основі ще й сформувалася студія «Первоцвіт». Планування роботи між гуртківцями було дуже приємним і довгоочікуваним, воно сприяло в дійсності глибокому усвідомленню літературних понять, їх значимості. Тут, на засіданнях студії акцентувалася увага на вивченні власної творчості — вже не чужої, а саме своєї, рідної. Під час таких занять  вироблялося вміння писати вірші, ставилися перед собою завдання знайомств із журналістами, з місцевими поетами, керівниками та членами Спілки письменників, навіть із художниками. Студійники  знайомились перейманням досвіду у культурних  діячів регіону,  відвідували музеї, літературні вечори. Розвивати свою  творчість  сприяли різні мистецькі проєкти. А як наслідок, на гуртківців чекала участь у конкурсах шкільних, районних, обласних і навіть державних рівнів, нерідко — всеукраїнських та міжнародних.  Вони сприяли формуванню суспільних поглядів на літературу, прививали  правильні естетичні смаки, розвивалися також і їхня поетична справа: творчість, прагнення до самовдосконалення давали результат. Крім того, виховне значення полягало в читанні і обговоренні творів членів студії навичок одне одного. Тобто діти, які ходили в цей гурток, були слухачами студії, вони зачитували один перед одним свої твори і обмінювалися думками. Разом з тим не просто подавати свою творчість на загал, а і вміло сприймати критику, враження від своїх творів у слухачів. Також вагоме виховне значення полягало в обговоренні між членами студії подальших кроків. Окрім того, що молодь займалася пізнанням літературних таємниць, вона відвідувала екскурсії – розвивалась у культурному плані. Разом з тим під час таких прогулянок займалися римотворенням, проводили заняття із старостами студійцями, які вже мали більший досвід цьому питанні.

Становлення особистості молодої поетки

Авторці Оксані Ловцовій властивий дуже цікавий метод римування, можна сказати, коли у поезії, з точки зору мовознавства, кінець попередньої строчки є початком наступної,  і  зосереджується все це в одній строфі, яка практично вміщує в собі дві частини речення. Таке трапляється доволі часто в рядках «а дощ усе дзвенів. Напевне сум на дощових краплинах. Він бавився із листям, як дитина, і виставляв усім себе на глум». Можна припустити, що це задля поєднання римованих складів, також я би сказала, що можна сміливо вважати таку закономірність індивідуальним авторським стилем. Однак, як би там не було насправді, слід зазначити, що прийом доволі складний і заплутаний —  не всі поети схиляються до нього. Можливо, це пов’язано переважно з тим, що  думка, інформація в рядку має бути закінченою у плані строфи чи катрену. Це стереотип, так як логічність викладу, яка має вчуватися підсвідомо, розставляючи паузи, а з ними також і логічні акценти.

Щодо настрою вірша «А дощ усе дзвенів»,  можна ствердно зазначити, що  опис дощу, який наскрізь дублює внутрішній стан ліричного героя доповнює натяк на фактор присутності людського осуду — така собі заборона бути дитиною,  заперечення дитинності в собі. Про це свідчать  рядки «він бавився із листям як дитина і виставляв себе усім на глум». Впливу стереотипів відчуває читач  і в наступному рядку «та посміхатися дощам не личить». Можна зробити висновок,  що ліричну героїню надто хвилює думка оточення, соціуму, який впливає на всіх, і  якого прагне оминути і сама авторка. Ознаки індивідуальності і самостійності все ж таки присутні у ліричних героїв,  хоча в більшості поезій лірична героїня ототожнює себе із кимось ще.

Проникливість — одна із домінантних рис поетичної збірки, та й взагалі всієї поезії Оксани Ловцової – це  цілі невеличкі історії, в яких  прозоро ведеться опис подій, почуттів, розповіді. І оповідь ця не проходить без допомоги асоціативних слів,  —  такі собі натяки на висновки, які приходять самі.  Будучи  підлітком Оксана сказала: «Це те, що має чітко проглядатись у творчості,  але одного лише характеру замало, бо це не іграшка, тому що кожен вірш — уривок із життя, і погоджений він із власним досвідом».  Тобто процес,  коли сам собі автор дозволяє створити  власний світ. Логіка встановлює розумову єдність із знанням.  Вона завжди іде від серця, тому багата на образи, багата на засоби, такі як метафори, порівняння тощо. Адже  часто переважання переносного значення буває більш точним для опису певного стану душі,  ніж прямі значення.  Також Оксана переконувала, що в поезії надзвичайно важливою є здатність правильно чітко і водночас зрозуміло й красиво сформулювати свою думку. Ще не менш важливою є здатність до самоаналізу і самокритики: людина, що аналізує —  рухається вперед. Побутує думка, що хто не йде вперед, той іде назад,  фактично не існує. Митець готовий свідомо сприйняти критику чи, можливо, його ставлення до власних творів важливіше за думку інших.

Одним із визначальних критеріїв для письменниці був той факт, що поезія має бути не гіршою, ніж у інших. Але після цього усвідомлення   починається період творчих невдач — непоетичності, як вона говорить, тому що поезія не терпить штампів та наслідування.

Заглиблюючись в аналіз поетичних творів, варто відмітити, що  пряме значення немає часто абсолютно нічого спільного з тим, про що в ці поезії йдеться, її суть може часто знаходитися далеко за межами значення слів. Інформація, яку автор надає, часто буває зашифрована. Вона часто ховається за символами, різними підходами до римування.

Ще одним із визначальних критеріїв поетичних творів є враження —  настрій, який приходить до читача або ж слухача після знайомства з творчістю,  стан душі, який  визначається тим,  як дана поезія сприймається: наприклад,  хтось бере шматок мармуру і відсікає від нього все зайве. Часто аудіально сприймається поезія не повністю  — ловиться її лише деякий зміст. Для прикладу, дитиною завжди керує цікавість, але навіть у неї за плечами є певний досвід. Дитина — трішки кумедна,  але вона не фальшивить, — вона хоч і наївна, але щира, без досвіду використання різних масок. Можна зробити висновок, що саме тоді, як писалося дослідження пані Оксани у її шкільні роки аналіз творчості відбувався протягом кількох років. От звичайний вірш дев’ятирічної дитини  — це не зовсім матеріал для критики, але починати завжди варто спочатку.  Рік 1997 —  його можна було б назвати роком починань — кроки зроблені в третьому класі.  Вони стають дедалі впевненіші. У душі юної дівчинки потреба в поезії, у тяжінні до прекрасного,  любов до образного світу, любов до роздумів над собою, своїм життям, своїми почуттями та переживаннями. Уяву заполоняє ще непізнаний світ, стає важко відтворити все побачене, почуте, пережите такими словами, до яких дівчина звикла.  З плином часу, з розвитком творчої майстерності, увесь цей космічний компонент,  весь цей букет із фраз, образів і секретів Оксана Ігорівна Ловцова несе у своїй тендітній душі. Своє ліричне «я» — якийсь трансформований новий образ, еволюційний прорив, який міг би бути цікавий іншим, та перш за все, — собі. Якщо говорити з точки зору сучасності стосовно мелодики вірша, митці задумуються в останню чергу, тому що на першу на першому місці стоїть зміст. Однак, якщо не відштовхуватися від класичних методів віршування, то зміст має вагоме значення.

Настрій збірки «Посмішка райдуги» змінюється швидко,  непостійний  так, як погода восени: чергується із духовним піднесенням, із мінорними переливами. Попри всю динаміку і перетворення у процесі набуття авторського стилю, процесу становлення митця в собі слово стає для дівчини первинним найповнішим безпосереднім способом вираження душі. Відповідаючи  собі на питання «як писати якісно і винятково?» поетеса просто слухає себе, у  внутрішньому монолозі немає ні однобічності, ні  єдиного образу, ні звуку, але в ньому досконалі єдності духовних переконань та принципів, цілісність, яка знаходиться саме у реалізації поставлених цілей. Гармонія, яка проявляється на основі суб’єктивного сприймання і подачу його через слово. Вона  не відбивається від предметів та явищ, на які падає увага дівчини, через переживання, які є прив’язаними, як образи до якогось досвіду. Щодо  самопізнання, лікування своєї душі, розуміння  світу на долю юної поетеси можна пролити світло творчості, яка може стати ліками усім поціновувачам, можливо, через  ті таємні сили, які дрімали у душі.  До написання дослідження не одні охочі дізнатися, звідки взявся талант в дівчини, звідки такий гострий розум, звідки така тяга до самопізнання, до самовдосконалення; звідки неможливість бачити себе десь окремо від поезії, від мистецтва. Талант дістався дівчині у спадок  по маминій лінії.  Всі у родині були добре навчені, наскільки це було можливим.

Завжди перша, завжди найважливіша  риса будь-якої поезії – її символізм, коли всі ці перелічені компоненти поєднуються воєдино, довершеною, коли прослідковуються етапи віршотворення на літературному рівні із часовим проміжком. Тому що завжди описане у творі  десь та має місце в досвіді життєвому або в почутому, або в уявному. Психіатри вважають, що обдаровані особистості балансують в таких рисах як геніальність і божевілля. Не обов’язково бути генієм, щоб усвідомити просту істину: поет — це актор. Почути дискусії людей,  причетних до мистецтва, на кшталт, чи є право у поета казати неправду, тобто брехати в своїй творчості.  Багато хто вважає — що не мають. Буцімто, яке там право писати про те, чого насправді не пережили? Бо інакше, як тоді вірити такій поезії? Поет, на їх стереотипну думку, має писати лише, те в чому він впевнений, що в його житті мало місце за досвід. Це звучить не менш вагомо, як і той факт, що у творця художньої дійсності розвинена фантазія та уява, і він може себе уявити на місці ліричного героя свого ж таки твору. Він може придумати і пережити в уяві ситуації, про які мовиться в творах, також  він може поставити себе у будь-якій ролі, яку тільки може спроектувати свідомість, і в цьому немає нічого поганого. Не завжди поети пережили, те про що пишуть, і не завжди реальні події їхнього життя знаходять відображення у творчості.

Ще довго можна аналізувати поезію молодої авторки, аналізувати широко і натхненно, але для глибшого розуміння пропонуємо до вашої уваги твори:

З ранньої творчості

***

А дощ усе дзвенів. Напевно, сум

Хотів сховати в дощових краплинах.

Він бавився із листям, як дитина,

І виставляв себе усім на глум.

А райдуга, як посмішка його,

Застигла миттю в неба на обличчі.

Та посміхатися дощам не личить,

І він не згасить райдужний вогонь.

***

Не втратила, не розгубила

На сповіді думок своїх.

Хіба її торкався гріх?

Лише печаль зламала крила.

Вогонь невдячності безмежний

Обпік долоні і лице.

І біль, і радість… Все оце

Вона сприймає як належне.

***

На руках ходжу та на біду,

Так іти ні трішечки не легше.

Це доба великих перевершень –

Всі ідуть, і я за ними йду.

Хай вони сліпі, але права

Не одна людина, а громада.

На руках крокую на пораду

Цих безумців. Час… А він сплива.

***

В ніч на Івана Купала

Безвільні рухи вогню

У танці на диво відвертім.

Йому не боятися смерті,

Крізь ніч поклонятись ранню.

Дісталась любов усім.

Стрибком до життя нового

Красуні проклали дорогу

В прадавність ще тих часів.

І тільки журба старих

Та радісні крики малечі

Тепер вже, мабуть, недоречні

Звучать для тих, хто не встиг.

***

Забинтовані пальці. Рука в ізоляції.

Дужі оплески публіки. Заклик на «біс».

Світло стало призером в номінації,

Світло виграло вічність – безцінний приз.

До незрячих очей умонтовано відео,

Спроектована даль безнадійних сліпців.

Ледь спалахують іскри в долонях. Ми підемо,

А вогні догорятимуть в більшій руці.

***

Минає день, захоплений з гріха,

Що виплеканий тисячами років.

Хтось скаже – перебільшую. Нехай!

Зробивши перші відчайдушні кроки,

Вже не спинюсь, нехай зима лиха

Захоче відморозити тривогу.

Минає день, захоплений з гріха,

І я уже збираюся в дорогу.

***

Трикутник замкнутий в кільце,

Над нами вічність неозора.

Ти хочеш щось сказати. Це,

Мабуть, слова про наше горе.

Любов не можна зрозуміть,

Вона така багатогранна.

Забудь всі докори на мить.

Повір, я зовсім не погана.

***

Я вам не присягатиму на вірність.

Мене вже манять в дім троянди свіжі,

п’янкі і присоромлені злегка.

Та ваша запобіглива рука

Голівки ніжним квітам переріже.

Оздоблення,захоплення… З дощу

Вас вивело на сонячну дорогу.

Чом вам не зупинитись за порогом?

Я все одно до себе не впущу.

Не знаю я, із чого нам почать,

Які ви в мене: треті, шості, соті?

Лишаю підпис. Ставите печать.

Хай, може, я і пожалкую потім,

Та вам не присягатиму на вірність.

Матеріал підготувала Діна Горбенко,

с.Вершаці, Чигиринський район, Черкаська область

Leave a Reply

Your email address will not be published.