Астаф’єв Олександр. Біля чужого багаття: Книга перекладів. – Львів: ЛА «Піраміда», 2020. – 468 с.
Пропонована книга – своєрідна антологія світової поезії Олександра Астаф’єва, у якій він прагне адаптувати до національного ґрунту поетів різних епох і різних стилів, багатьох із яких у нас ніхто не перекладав. Мова не про поетів ірано-таджицького Відродження, що писали кількома мовами, серед них фарсі і арабською, чиї твори дійшли до нас у чудових перекладах Агатангела Кримського, а мовимо про поезію «завойовників».
Книга починається з «Близькосхідного відділу». Класична арабська поезія V – середини VII ст. представлена цілою низкою визначних імен: Аль-Махульхіль, Тааббата Шарран, Імруулькайс, Тарафа, Аль Харіс Хілліза, Антара, Абід ібн Аль-Абрас, Ас-Самаваль, Ан Набіга Аз-Зуб’яні, Аль-Хутайя. Звісно, ця поезія віддзеркалює особливості національної культури, історію, менталітет арабського народу, тому завдання перед перекладачем полягало в тому, щоб адаптувати текст і зробити зрозумілим для читача. Це ж стосується й арабської поезії VII – середини VIIІ ст. (Аль-Ахталь, Аль-Фараздак, Маджнун (Касйс ібн Аль-Мулаббах), Омар ібн Абі Рабіа); середини VІІІ – початку ІХ ст. (Башшар ібн Бурд, Абу Нувас, Абу-ль Атахія), ІХ століття (Аль-Бухтурі, Ібн Аль-Мутазз), Х-ХІІ ст. (Аль-Мутанабі, Ас-Санаубарі, Аш-Шаріф Ар-Раді, Абу-Аль-Ала Аль-Мааррі, Ібн Аль-Фарід, Абд Ар-Рахман, Ібн Аб-Раббіхі, Ібн Шухайд, Ібн-Хазм, Аль-Мутамід, Ібн Зайдун, Ібн Хамдіс, Ібн Хафаджа, Ібн Аз-Заккак, Ібрахім ібн-Сахль, Урва ібн Аль-Верд). Тут автор з повагою ставиться до авторської інтенції, хоча, інколи, можливо, й затушковує деякі нюанси національно-культурної специфіки оригіналу.
Далі автор пропонує нам «Євроатлантичний відділ», куди входять перекладена з старофранцузької поезія провансальських трубадурів (безіменні пісні, твори таких поетів, як Джауфре Рюдель, Графиня де Діа, Гіраут де Борнейль, Артнаут де Марейль, Бертран де Карбонель). Стосовно цих імен і текстів, то наші фонові знання тут більші, їх перекладали Юрій Клен, Максим Рильський, Микола Зеров, Ігор Качуровський та ін. Зрозуміло, що в художньому тексті не можливо замінити «чужі» реалії «своїми». Але їм можна знайти відповідні лексичні відповідники, що й робить автор у перекладах із старонімецької (поезія міннезінґерів), у нових шатах постають Кюренберґ, Мейнлог фон Сефелінґен, Бурґграф фон Реґенсбурґ, Бурґграф фон Рітенбурґ, Сперфоґель, Дітмар фон Айст, Імператор Генріх, Фрідріх фон Гаузен, Генріх фон Фельдеке, Генріх фон Морунґен, Рейнмар, Гартман фон Ауе, Вольфрам фон Ешенбах, Вальтер фон дер Фоґельвейде, Ґотфрід Страсбурзький, Ґотфрід фон Нейфен, Тайґензер, Мехтгільд із Маґдебурґа, Фрейданк, Крафт фон Тоґґенбурґ, Фон Бувенбурґ, Король Конрад Юний, Олександр Дикий, Генріх Фравенлоб, Вернер фон Гомберґ, Генріх фон Мюгельн, Йоганнес Тавлер). Важливо, що переклади Олександра не руйнують «загальноосвітньої» цінності оригіналів, не руйнують художньої образності. Це ж можна сказати й про перекладену з латини поезію ваґантів (безіменні поети, цикл із «Кембріджських пісень», вірші із «Garmina burana» та інших збірників, поезії Примаса Гуґо Орлеанського.
Ростислав Радишевський у післямові слушно помітив, що пропонована книга перекладів «дає можливість простежити глобальні трансформації в історії поезії, зокрема переходу від класичного мистецтва до посткласичного. Фактично, перекладач стає для читача своєрідним гідом історичними епохами, культурами й мовами».
У «Євроатлантичному відділі» відправним пунктом є романтизм, до якого автор ставиться із великою заслугою (з французької – Віктор Гюґо, з німецької – Йоганн Вольфґанґ Ґете, з польської – Юліуш Словацький, Адам Міцкевич та ін). Зрозуміло, що в цей ряд не вписуються поети, перекладені тією ж таки французькою – предтеча сюрреалізму Гійом Аполлінер, типові сюрреалісти Жак Превер, Рене Шар Ежен Гільвік і т.д. Зовсім інша поетика, зовсім інші художні завдання. Однак, у книзі вони мирно співіснують. Я вже не кажу про революційну англійську поезію початку ХХ ст.: Томас Стернз Еліот, Езра Павнд, Вільям Карлос Вільямс, Роберт Ловелл, Сільвія Плат, Карл Сандберґ.
У «Слов’янському відділі» перекладач знайомить читача із творами Адама Міцкевича, зокрема з новим повним перекладом «Кримських сонетів», інших польських поетів – Юліуша Словацького, Леопольда Стаффа, Болеслава Лесьмяна, Юліана Тувіма, Кароля Войтили, Станіслава Бараньчака, Едити Садовської. Знайшлося тут місце і для перекладів з чеської (Вітезслав Незвал, Костянтин Бібл), словацької (Лацо Новомеський), болгарської (Деньо Денев), білоруської (Алесь Рязанов). російської (Анна Ахматова, Велемир Хлєбніков, Владімір Маяковський, Васілій Каменський).
У «Кавказькому відділі» на читача чекає знайомство із вірменською поезією (Аревшат Авакян), південноосетинською (Нафі Джусойти).
Варто кілька слів сказати про перекладача. Олександр Астаф’єв – поет, автор 13 поетичних збірок, серед них книги – «Вибрані поезії» (Львів, ЛА «Піраміда», 2020), про яку ми вже опублікували кілька рецензій. А ще він – перекладач, літературознавець, доктор філологічних наук, професор; член НСПУ (1992), Міжнародної асоціації україністів (1986), вашингтонського відділення Міжнародного ПЕН (2008), НТШ (2018). Лауреат літературних премій імені Бориса Грінченка (1995), Михайла Коцюбинського (2001), Всеукраїнської літературної премії імені братів Богдана та Левка Лепких (2009), Міжнародної премії в галузі художнього перекладу імені Остапа Грицая (2010), Премії імені Якова Гальчевського (2020), Міжнародної літературної премії імені Вільгельма Маґера (2020). Його поезії перекладено англійською, німецькою, французькою, болгарською, польською, російською, білоруською, грузинською та іншими мовами, а переклади розміщено в низці збірників, хрестоматій та антологій.
Книгу завершує вибрана бібліографія творів Олександра Астаф’єва за рубриками – окремі книжки, збірники, часописи, праці з теорії і практики художнього перекладу, навчальні посібники, відгуки про переклади автора. Вона дуже корисна для читачів, особливо тих, хто глибше цікавиться проблемами художнього перекладу.
В оформленні книжки «Біля чужого багаття» використано живописні роботи Анатолія Дністрового.
Роман Собко