Блаженої пам’яті професор Микола Васильович Старовойт запрошував мене на виклади в Українську академію друкарства. Микола Васильович – був літературознавчою енциклопедією. Мегабайти поезії і прози напам’ять, про класиків і сучасників знав усе достеменно, міг годинами розповідати – був неперевершений наратор. Та й студенти, члени його кафедри глибоко шанували Миколу Васильовича.
На свято Маланки збиралася вся Академія в Будинку вченого. Мандрували в Нагуєвичі, замки Львівщини, на природу. Чувся затишно в оточенні Марії Левицької, Ярослава Серкіза, Ярослава Чорненького, Марії Якубовської, Михайла Пасічника, Валентини Микитишин, Григорія Савчука.
Атмосфера дружнього затишку пульсувала тут на кафедрі українознавства. Життя людини, безумовно, твориться також мозаїкою зустрічей і прощань. Кожен період буття засвідчує нові й нові спілкування та співпрацю.
З роками все більше ціниш давню дружбу, особливо, коли ці друзі відходять од тебе. Часто зустрічався з київськими друзями-діалектологами Зиновією Тарасівною Франко, Антоном Миколайовичем Залеським, Михайлом Андрійовичем Жовтобрюхом, Степаном Степановичем Бевзенком, Павлом Юхимовичем Гриценком, Ганною Василівною Козачок, Марією Михайлівною Пещак, Федотом Трохимовичем Жилком, Василем Васильовичем Німчуком, Миколою Васильовичем Никончуком, Михайлом Йосиповичем Онишкевичем; із ужгородськими: Йосифом Олексійовичем Дзендзелівським, Павлом Павловичем Чучкою, Йосифом Кириловичем Галасом, Петром Миколайовичем Лизанцем, Іваном Васильовичем Сабадошем; із рівнечанином Калеником Федоровичем Шульжуком; із запоріжцем Віктором Антоновичем Чабаненком; із чернівчанином Костем Федоровичем Германом; із дрогобичанами Михайлом Миколайовичем Паночком, Мар’яном Тимофійовичем Демським, Костянтином Миколайовичем Іваночком; із харків’янами Світланою Володимирівною Ломакович, Володимиром Семеновичем Калажником, із франківчанином Миколою Петровичем Лесюком; із своїми друзями-ровесниками: Василем Лучиком, Віктором Мойсієнком, Анатолієм Загнітком, Григорієм Аркушиним, Мар’яном Скабом, Олексієм Євтушком, Анатолієм Сагаровським, Анатолієм Нелюбою, Ярославом Редьквою, Михайлом Бігусяком, Михайлом Ковальчуком і багатьма іншими.
Дружив я теж із закордоними вченими. Зустрічались на розмаїтих конференціях, листувалися. Тісна дружба тримала мене з Ярославом Богданом Рудницьким, Ярославом Падохом (вчені з Америки).
Коли працював у Польщі, Ягеллонському університеті, то зав’язалась і дотепер триває дружба з польськими мовознавцями-діалектологами: Янушем Рігером, Михайлом Лесівим, Лєхом Людоровським, Яном Чижевським. Подружився зі словацькими філологами в часи конференцій у Пряшеві. Дотепер спілкуємося листовно й телефонічно. Найбільше знайомств виникає на наукових конференціях. Здається, нема вузу з філологічним факультетом, де я б не побував. Приблизно, був я учасником конференцій близько 100 разів.
Зиновій Бичко, НСЖУ