З Олександром Міщенком знайомі майже чотири десятиліття. У 1990 вразила мене його невелика за обсягом книжка «Безкровна війна» – розповіді про голод 1933 року, записані в селах Козельщинського району на Полтавщині. Благословив тоді Олександра Міщенка на подвижницьку працю Олесь Гончар передмовою «Той, тридцять третій…», так завершивши своє благословення: «…сьогодніспільно, і старшими й молодими, пишеться на Вкраїні – за покликомсовісті – книга великого народного болю, книга, що й до нащадківперейде як грізнесвідчення, як прокляттясталінщині, як реквієм по незліченнихлюдських жертвах, так немилосердно, так безневинновигублених на очах цивілізованого ХХ віку».
30 років тривала подвижницька праця Олександра Міщенка над записом і осмисленням народної пам’яті про голодоморний геноцид Українців.
У 1999 Олександр Міщенко (під псевдонімом – Олесь Воля) опублікував збірник історичних документів і спогадів очевидців про Голодомор 1932–1933 років в Україні «Мор. Книга буття України». У 2002 р. вийшло друге видання «Мору» обсягом 1150 сторінок.
І ось у 2019 вийшла у Світ великообсягова «Безкровна війна» – народна епопея у двох томах загальним обсягом 2 000 сторінок. Олександр записав і опрацював болючі спогади 10 тисяч очевидців з цілої України. Це фундаментальне епічне зібрання Олеся Волі вийшло в авторській редакції й коштом автора та започаткувало п’ятнадцятитомне зібрання його письменницького доробку.
Живий архів народної пам’яті, сумлінно зібраний Олесем Волею, будить душу й розум, звільняє від омани, виводить з паралічу й повертає колективну пам’ять і збірну волю народу. Записаний Олесем Волею народний епос про голодоморний геноцид Українців – незаперечне правдиве свідчення незнищенної народної пам’яті й ствердження неминучої справедливої відплати за злочинство большевицького режиму проти Українського народу.
Про цю подвижницьку працю я написав есею «Народний епос Олеся Волі: голодоморний геноцид Українців» і опублікував наприкінці 2020 р. на сайті «Український Світ». Після того зустрічались кілька разів, та більше спілкувались по телефону, бо почався ковідний карантин, а потім – війна… З початком війни телефонував до Олександра кілька разів – він не озивався…
І ось 13 квітня 2024 Олександр, у день свого народження, зателефонував сам – звично бадьорим, сильним голосом. Та, на превеликий жаль, повідомив, що переніс 10 операцій і лишився без ніг. Однак, Олесь Воля не занепав духом – видав своє омріяне зібрання творів у 15-и томах.
На другий день отримав од Олександра «Новою поштою» чотири книжки: «Спорідненість. Повість-діалог» (2020: діалог з Олесем Гончарем), «Надлюдське? – Ні, людяне. Повість-діалог» (2020; діалог з Фрідріхом Ніцше), «Про головне. Діалоги» (2023), «Я вибрав письменницьку долю. Листи» (2023). А через день прийшли поштою фундаментальні видання: «Шлях до себе. Роздуми в афоризмах» (2023) на 1204 сторінки та «Щоденник. Світе ясний» (2023) на 572 сторінки. Цьому щоденникові передував «Щоденник. Сорок років. 1969–2009» (2011) – автобіографічна оповідь на 1112 сторінок, де представлені документи епохи, розповіді свідків, роздуми, аналіз-дослідження того, що чинили й чинять вороги над підневільним, ошуканим Українським народом. До цього корпусу видань належать також: «Афоризми. Піраміда духу», «Афоризми. Діалог з великими», «Афоризми. До себе», «Українські катрени» та двотомне зібрання прози.
Читаю й перечитую цей унікальний, величезний доробок, осмислюю й намагаюся лаконічно занотувати його духовну суть.
Письмо Олеся Волі еволюціонує від традиційної прозової оповіді до філософічності й полемічності. Діалог і полеміка – характерні ознаки Української світської філософської традиції, яку започаткував наш мудрець Григорій Сковорода, здолавши догматику теологічних диспутів, які панували тоді на вільним думанням. А в нинішньому житті так не вистачає цих характерних ознак філософського діалогу між людьми й полеміки у викритті нелюдів. Та нашу філософсько-полемічну традицію відроджує мислитель Олесь Воля і спонукає до діалогу й до полеміки.
Філософсько-полемічний характер мислення Олеся Волі найяскравіше виявляється в «діалогах з великими». Найпоказовіші в цьому сенсі – уявні діалоги Олеся Волі з Григорієм Сковородою, Фрідріхом Ніцше, Олесем Гончарем та іншими людьми подвижницького духу…
Після публікації на сайті «Український Світ» своєї есеї «Воля жити… Життєве й письменницьке подвижництво Олеся Волі» (25 липня 2024) того ж дня отримав од Олеся листа з подякою, що «надихнувсвоєюпублікацією…, дух підняв, снаги додавши». І ось 15 серпня Олесь підтвердив: «Цемене надихнуло й спонукувало до того, щосконструювавнесподівано й неочікувано «духовну ракету» підназвою «Золотіблискавиці». Думається, що для духовно-інтелектуальногоздоров’янашоїрозшарпано-окраденоїсучасноїУкраїницехоча б щось, а буде значити… Найближчим часом розраховуюїївидати». І попросив мене написати передмову до надісланого тексту.
У передньому слові до зібрання своїх щоденникових записів «Золоті блискавиці», куди увійшли нотатки, поезії, афоризми, міркування протягом 25 років (1999–2024), письменник-мислитель Олесь Воля з гострим болем зауважив: «Мійщоденник – лишечастковобіографіязболеногосерця; левовачастка – криваві зарубки на ньому. Зарубки відглибокогоусвідомлення тих антилюдських і антилюдяних несправедливостей, наруг, жорстокостей і оман, які чинили і чинятьмоєму народу його вороги й недруги».
Отже, про «Золоті блискавиці».
Блискавка, Блискавиця, Зірниця – так Українці називають таємниче небесно-земне явище, в якому являється сила зародження Життя та очисна сила Неба й Землі. У Блискавцівиникає дуже висока напруга – кілька мільйонів вольт, сила струму сягає 400 000 ампер, а температура – до 30 000 градусів, тобто Блискавка гарячіша за поверхню Сонця. І в цьому дивовижної потужності енергетично-температурному середовищі зароджується Сила Життя. Блискавка, як і Сонце, є водночас джерелом життя в БіломуСвіті й анігілятором-спалювачем усякої нечисті. У Давньоукраїнській міфології володаремБлискавкиє Перун – дух-громовержець, володар Неба. А саму Блискавку, зокрема кульову, наші предки назвали Родя, означуючи цим найменням яву Рода – небесноїжиттєзароджуючої сутності. Відомо, що енергія грозової Блискавкиочищає атмосферу, весь життєвий простір, і в ньому відбувається зародження й відродження Життя…
Так само мить духовноїБлискавки в житті людини просвітлює, очищає її життєвий простір і розпросторює внутрішній світ. Такі духовнімиті занотував Олесь Воля у «Золотих блискавицях»:
«Люблю тінеповторнімиті, коли напрочуд прояснено слухаю самого себе й чую ніби весь Світ. Такийвінвелетенський і неосяжний…».
«Кожному дню радію, як щирому другу, радію, як братовівірному й щирому. Боже, скількиСонцяу днях, скількилюбові, діянь, відчаю, потрясіння й тихоїмолитви. І скількизнаньнесподіваних, дивних. І те, щобуло, здається, в незбагненномусекреті аж палахкотитьраптовимзблискомвогняним».
«Знаннязмінюютьлюдину. Людина знанняміняє, але Світлишається во вікивіківзмінно-незмінним».
«Життюпрагнувсімафібрами й фібрикамидушіставитипитання максимально серйозні і вчасні: щобвоно з мене не посміялось, або в загалі не перекреслиломоїхблагороднихнакреслень-устремлінь».
«Совість – неписаний закон, та для збереження родулюдського – найважливіший, найвідповідальніший, найзначущіший».
«Гідністьіз нас непомітно, але жорстоко й підступновичавлюють. Вичавлюютьзізрозумілоюдиявольською метою, абизвикали до рабського ярма лихого, хоча й муляєвоно у нас на шияхзрадливих. До того ж, нас підгодовуютьбезсовіснимиказками про рай небесний, а тут, на землі, ми щезлочиннішезабуваємо про гідність, самоповагу й чистоту душ, якимипонадусіпринади дорожили наші предки. Тому і раб, щогідності не має».
«Герої не вмирають!» – цетількидурнувате гасло, на яке зомбують нас негідники, що на смертях наших мільйони й мільярдинаживають: на цих грошах жирують…».
«ЗрадникиВітчизни як за малі, так і за великігрошімаютьпідлягатинегайному нещадному знищенню…».
«Грошівирішують все… Я це давно знаю. Але їх в Українізаробитичесним шляхом покищо абсолютно неможливо».
«Демократія у плутократіїзручне й тепле місцесобіпригріла. Схоже – надовго».
«При демократіївсікерують, звинувачуючи один одного в невмілому бездарному керуванні…».
«Історія, щоб не загинути, стає легендою…
Українці свою історію не хочутьпам’ятатище й тому, що вона по вінцянаповненакривавимивійнами, революціями, незліченними за кількістю жертв голодоморами та постійнимизлиднями й обіцянкамикращоїдолі. Минулеостобісіло, і цілкомприродно, щотравмованапсихікамогорідного народу хочешвидше забути про пережитіжахи, не пам’ятати й не згадуватиїх.
Дурисвітівісторіячомусьзапам’ятовуєнайпам’ятливіше».
«Зупинки в комунізмі не діждалися… Не буде її й при капіталізмі: готуйтеся до природного, але таки справедливішогосуворогожиття в майбутньому».
«…Людствощеповернеться до правди, але цестанетьсявжепіслянайжахливішоітрагедії за всівіки, коли в результатібрехні, підкупу, служіннясвітовимшахраям і грабіжникамвинищатьмінімумбільшеполовининаселеннянашоїкрихкоїЗемлі…».
«Письменник, що дружить з владою, мимоволіперекреслює себе як письменника, бовлада, а отже, виходить, і він, відповідає за матеріальнийдобробут людей; а матеріальнийдобробут і слово – не тількиречірізні, а й несумісні».
«Політики, якісвідомообдурюютьсвій народ, поза будь-якимсумнівомзаслуговуютьсмертної кари. І це не жорстоко, а справедливо».
«Політику, як і спиртне: треба вживатисуворопомірними дозами. Щоб не обезглуздіти…».
«Закулісніляльководи так задурманили народ, щовінвибравсобі правителя, якийшвидко, безбожно і спритно пустив його по миру з величезною торбою, прирікши на нещадневимирання. Цей правитель дав можливістьзбагатитисяграбіжникам і всякійіншійбезсовіснійнечисті».
«Підневільний народ поступовостає схожим на свого правителя й зовсімперестаєвпізнавати самого себе…».
«Релігія – точна копія народу. Але найбільшоїнепрощенноїрабської покори насаджуєюдохристиянство: погляньтенеупередженимсуворим і критичним оком хоча б на українців. Які в них тількигнучкішиї…».
«Кіньзагнузданий і кінь без вуздечки – різні. Так відрізняютьсяміж собою віруючі й невіруючі».
«УсірелігіїСвітутрималися й тримаються: на боягузах, на корисливцях, на шарлатанах, на грошолюбцях…».
«Моральності – ось чого нам, земним людям, катастрофічно не вистачає, але її не лише не зміцнюють, а всілякопідмінюютьсурогатомрелігійності».
«Примарбагато – істина одна…».
«Істина, мовновонародженадитина: потребуєневсипущоїуваги й любові».
«Висока культура розкріпачує душу, а розкріпачена душа породжуєвисоку культуру».
«МійУкраїнський народ – народ високоїагрокультури й чи не найдревніший на планеті. І те, щойогоназиваютьсонцепоклонником, маєглибокіпрадавнікорені: Сонце – Єдиносущеджереложиттєвоїсили, Сонцепідтримувало й рятувало в усінайтяжчі й найтрагічнішічаси…».
«Рятівнихкругів на Світінезліченно, і для мене найзначущішим кругом був і лишається є д и н и й: діяти, діяти, діяти»…
«Золоті блискавиці», як і всі книжки Олеся Волі – це дієпис його особистого життя й боротьби, дієпис життя й боротьби рідного Українського народу. Життєпис Олеся Волі та його рідного народу нероздільні, бо сповнені Духом Безвічності й Волі Життя. І в самому літературному псевдонімові явилась Воля Життя Українського Духу.
Навіть штучний інтелект визначив слово Воля найсильнішим і найгарнішим в Українській мові: «У ньомувідчувається сила духу Українців, їхнялюбов до життя. ПротягомстолітьУкраїнський народ боровся за право житивільно, обирав свій шлях. «Воля» уособлюєціпрагнення. «Воля» – цеможливістьтворити, розвиватися, йти вперед. Це право кожноїлюдини на гіднежиття. В Українськіймовівонозвучить особливо ніжно і водночас сильно. «Воля» – як подихсвіжоговітру, щорозганяє хмари й відкриваєясне Небо».
Олександр Міщенко утвердив в Українському письменстві духовну суть свого псевдоніму – Олесь Воля – всім своїм життям, боротьбою за життя й своєю самовідданою подвижницькою працею як письменник-мислитель, ствердивши істину: «Воля – невидимім’язинашого духу».
Цю істину підтверджують і його БлискавиціЖиття – ЗірниціВолі…
Олександр Шокало, культурософ, письменник, громадський діяч