Відомий український дитячий письменник Василь Шкіря невгамовний. Творчо! Мало того, що вміло жонглює сюжетними лініями, ще поєднує у своїх творах атрибути різних жанрів. Книжка «Бітанга», яка нещодавно вийшла з-під його пера, — яскраве цьому підтвердження.

Талановитий письменник Василь Шкіря почав писати художні твори ще з шостого класу. Друкувався в обласних газетах “Молодь Закарпаття”, “Новини Закарпаття”, “Закарпатська правда”, у всеукраїнському виданні “Молодь України”. Літературні старання Василя Шкірі належно оцінені. Він є лауреатом Всеукраїнської премії імені В. Кобилянського, чотири рази отримував обласну премію імені Федора Потушняка. Митець також удостоєний спільної відзнаки Закарпатської обласної державної адміністрації та Закарпатської обласної ради “За розвиток Закарпаття”. Видав 24 художні книжки. На його твори відгукувалися відомі письменники: Петро Скунць, Мирослав Дочинець, Степан Жупанин, Іван Долгош, Василь Кохан, Лідія Повх, Василь Густі, Володимир Товтин та інші. Ще зі шкільних років Василя Шкрію запрошували в обласну організацію Національної спілки письменників України, де проводилися зустрічі із молодими літераторами, на яких обговорювалися їх творчість.
У нещодавно виданій книжці вміщені детективи «Бітанга» та «Гірський живчик на контрабандній рані», автобіографічна повість «Небезпечна краса», пригодницька повість «Житіє Зайчика-Контрабандиста». Що ж об’єднує усі ці чотири твори? У кожному з них по-своєму розкривається жадоба окремих персонажів до легких грошей та проблеми цих героїв із законом, їх «спілкування» із правоохоронними органами. Щоправда, у цій книжці письменника міліція зі своїми обов’язками справляється, хоча в реальному житті, як ми знаємо, нерідко буває навпаки. Але все ж таки у Василя Шкірі інша мета – показати детективні «ниточки».
Як відомо, автор родом із Загаття, чотири десятки років віддав роботі у районній газеті «Нове життя». Впадає в око, що у цій книжці він використав чимало автобіографічних моментів. Скажімо, у «Бітанзі» головний герой Івась народився саме у рідному селі Василя Шкірі. В «Гірському живчику на контрабандній рані» одним із основних персонажів є лісник Петро Мага, котрий має вдома бібліотеку, в якій знаходяться книжки закарпатських письменників. У реальному житті з таким ім’ям та прізвищем маємо відомого телеведучого. До речі, у «Небезпечній красі» згадується газета «Щасливе життя». Іван написав до неї свою першу замітку про подорожник. Подібний факт значиться і в біографії самого автора.
Відчувається, що Василь Шкіря народився і виріс у селі. Він доволі тонко відчуває особливості співжиття батьків, дітей, бабусь і дідусів. Дуже вдало змалював подібні образи в «Небезпечній красі». У цьому творі письменник чимало уваги присвятив традиціям, зокрема колядуванню. У «Гірському живчику на контрабандній рані» подано чимало сцен застілля, підкреслюється гостинність наших земляків, йдеться про рецепти здорового харчування, що базується на секретах наших предків.
Повертаючись до «Бітанги», слід зауважити, що цей твір раніше мав назву «Король жебраків». Та автор його осучаснив, відкоригував і так повторно подав на розсуд читача. Цікаво, що твір починається фразою: «То було не за царя Гороха, коли людей було трохи…». Як бачимо, тут є рима, і такий початок притаманний для казки, хоча сам твір за жанром – детектив. Наявна в ньому і фантастика. Коли ледацюга й бітанга Івась залишився у сирому й вицвілому приміщенні наодинці і не міг звідти вийти, до нього заговорив тристарічний чарівник і допоміг вибратися та зловити злочинця Гровфі, котрий використовував людей для жебракування. Загалом у «Бітанзі» порушена значуща соціальна проблема – бажання сучасної молоді заробляти легкі гроші. Івась не хотів допомагати батькам, вирішив вкрасти у батька медалі воїна-афганця й втекти у місто. Там взявся жебракувати. Згодом писав таблички для тих, хто випрошував гроші. Та усвідомив, що помилився з вибором. І почав докладати зусиль, щоб повернутися додому. Звісно, не обійшлося без різних пригод…
З «Бітангою» дещо перегукується «Живчик на контрабандній рані». Головному героєві Василькові батьки радять добре вчитися, щоб вибитися в люди. Та він не хоче й аргументує тим, що освічені працюють за кордоном чорноробами. Одного разу хлопець знаходить у лісі контрабандні сигарети і зв’язується із бандитами. Згодом він починає усвідомлювати, що став на хибний шлях. І в цьому йому неабияк допомагає Баба Яга, яка подарувала шапку-невидимку та кросівки-скороходи, а також дала цілющої води. Як зрозуміло з контексту, автор вплів у канву сюжету елементи фантастики. Не варто випустити з поля зору й те, що саме в цьому творі Василь Шкіря використав достатньо деталей, які характеризують детектив. Зокрема, вміло зображено, як колишній міліціонер Денис Добра перехитрив бандитів. Вони вимагали його іменний пістолет, він відмовив та спрацював навипередки. Справжній пістолет забрав із сейфа, а туди поставив іграшковий. Отже, бандити викрали сейф у дідуся не з тим, на що сподівалися. Із опису сутички дідуся із бандитами у власній хаті Денис Добра справляє враження міліціонера-професіонала. Детективи у письменника закінчуються казково, тобто добро перемагає зло. Василько виправився і допоміг зловити злочинців. Його нагородили медаллю «За мужність».
В «Небезпечній красі» автор намагається розплутати клубок подій, пов’язаних із побиттям хлопця через кохання до Оксанки. У сюжет, де внук Іван із другом Андрієм приїхав до бабусі в село, втікши з дому, вплітається любовний багатокутник. Хлопці, колядуючи, почули, що хтось б’є незнайомця. Вони вирішили заступитися, та, побачивши їх, дебошири втекли. Підозра у побитті впала на хлопців. І лише у кінці повісті стає зрозуміло, хто насправді винен. В цьому творі Василь Шкіря дуже правдоподібно змальовує побут самотньої старенької жительки села, яка має гроші з пенсії, але не в змозі піти купити, що їй потрібно. Вона навіть не топить, бо залишилась взимку без дров, а сільрада все обіцяє допомогти, та результату тих старань ніяк не видно.
Повість-казка «Житіє Зайчика-Контрабандиста» написана і видана раніше в окремій книжці із однойменною назвою. Вже із самої назви зрозуміло, про що йдеться. Батько Зайчика – чесний журналіст. Статків не нажив, наставляє на правильний шлях сина. Та Зайчик хотів життя в достатку і спокусився на порівняно великі гроші, співпрацюючи із звірями-контрабандистами. Зрештою, починає розуміти, що його просто використовують і не рахуються з ним. Переосмисливши все, Зайчик не без допомоги подарунків Баби Яги виривається від правоохоронних органів і працює над тим, щоб стати журналістом.
Як бачимо з аналізу, на цей раз Василь Шкіря подивував нас детективним нюхом, «погрався» з жанрами. Цікаво, що від цього плодовитого автора чекати наступного разу?!

Іван КОПОЛОВЕЦЬ