Те, що цей письменник з Іршави щоразу прогресує, ні в кого не викликає сумнівів. Нова книга «Тайстра казок», на якій ще, як то кажуть, не встигла добре засохнути свіжа фарба, тому яскраве підтвердження. Стало ще більш зрозуміло, що у середині Василя Шкірі – доброї натури чоловіка нуртує потужний креативний вулкан.
Для того, щоб його хоч трохи приборкати, виливає творчу магму на папір у вигляді чергової традиційної казки, повісті-казки, кращих зразків драматургії. Як сам зізнається, зазвичай відбувається цей процес далеко за північ. Схоже, автор книги впевнено і багатообіцяюче закріпився на гойдалці розкішного слова, джерел народної творчості, породжених сучасністю тем. Як лауреат всеукраїнської та обласної літературних премій відчутно і помітно пробиває величезну скелю різних творчих поривань вищого гатунку, цілеспрямовано торуючи шлях до широкої читацької аудиторії. Тому не дивно, що ряди охочих проникнути до лабораторії творінь цього активного письменника родом із Загаття лише поповнюються. Дитячі роки, проведені в мальовничому селі, тільки підштовхнули краще зрозуміти, що таке наполеглива праця, збагнути закони суспільного устрою. Все це знаходить відгук у його творчості.
Нещодавно видана книга «Тайстра казок» складається з трьох розділів. У першому подано дев’ять казочок, у другому – дві повісті-казки, у третьому — соціально-побутову драму про історію кохання на три дії.
Варто відзначити, що автор вкотре не зраджує певним традиціям. Не секрет, що його улюбленими іменами для називання героїв є Василь та Оксана. Не зробив В. Шкіря виняток і в цій книзі. Звісно, є ще серед найбільш вживаних й Іван та Петро.
Письменник дуже добре знається на народній творчості. Відчувається, що це бездонний пласт мудрості, який далеко не виникав на порожньому місці, а, вочевидь, формувався століттями і певною мірою характеризує світогляд. Автор щедро сипле прислів’ями та приказками, органічно вплітаючи їх у канву тексту. Таке враження, що ці народні вислови у Василя Шкірі ніколи не закінчаться, так багато їх знає. Ці творчі п’ять копійок у нього завжди доречні й потрапляють у саме яблучко, наштовхуючи на однозначні висновки. Ними нашпигований майже кожен твір у цій книзі.
Навіть неозброєним оком у «Тайстрі казок» можна побачити цікаву деталь. У першому розділі у всіх дев’яти казках головними героями є Ведмедик та Зайчик. У нашій свідомості вони є своєрідними антиподами. Ведмедик уособлює силу, витривалість, повільність, мудрість. Із Зайчиком пов’язуємо боягузтво, прудкість, непевність. Можливо, на філософському рівні це можна сприймати як вічну боротьбу в людині двох протилежних начал. Як би там не було, але у цих казкових героїв є й переконливий об’єднуючий фактор. Ведмідь є символом оновлення життя, а Заєць символізує оновлення роду. Напевно, у виховному моменті це теж відіграє далеко не останню роль.
Василь Шкіря по праву належить до тих письменників, які полюбляють експериментувати з текстом. Такий собі творчий непосида — не заспокоїться, поки щось не утне, аби приємно подивувати читача. Він живе і творить вже у 21 столітті, тому намагається не забувати про це. Досягнення сьогодення знаходять відображення в його казках. Герої творів запросто користуються мобілкою, пультом, електрошокером, відеокамерою, залюбки носять адідасівські кросівки тощо. Все це стає для них звичною справою. Та й проживають вони на Іршавщині.
Мало хто не відає, що автор більше трьох з половиною десятків років віддав улюбленій журналістській роботі на різних посадах в Іршавській районній газеті «Нове життя». Зрозуміло, що за стільки часу доводилося зустрічатися з багатьма людьми, потрапляти в доволі делікатні ситуації. Це не могло пройти повз увагу письменника і залишитися не поміченим. Хіба він міг бути байдужим до тем, які підкидувало саме життя. Тому й не дивно, що в його творчості газета часто згадується. Простежується це і в «Тайстрі казок».
У порівняно невеликій за обсягом казці «Пригоди Ведмедика» автор вміло жонглює цілою низкою гострих тем і проблем. Здавалося б, як у ній стільки всього можна вмістити. Тут ідеться про заселення багатіями зони відпочинку в Іршаві, функціонування секонд-хенду, роботу сміттєзвалища та фірми «Еко-Ір» зі словацькими інвестиціями, яка повинна займатись утилізацією сміття, занепад Іршавської заготконтори, несанкціонований обмін валюти на ринку, який, мабуть, кришується за хабарі, продаж крадених ялинок на автостанції, до чого нікому нема діла, зубожіння молокозаводу тощо. Пильне око допитливого казкаря дослідило багато чого актуального, і певним чином він трансформує це у творі.
Доволі цікаво й оригінально Василь Шкіря взявся за тему осуду графоманства. «В очі співає, а позаочі лає» зображений Ведмідь, якому кортіло слави. Він писав вірші і хотів їх визнання, але, зрештою, так і не став відомим. Напрошується висновок, що потрібно наполегливо працювати, а не просто молоти язиком, що завгодно. І, мабуть, один — у полі не воїн.
Не перестаєш дивуватися хитрощам і далекоглядності Лисиці. У казці «Як Ведмідь радикуліт лікував» йдеться про те, що цей звір жалівся Рудій, що прихворів. Та дала таку пораду, через яку Клишоногий спровокував бджіл. Довелося йому потім тікати, забувши про хворобу. Не бракує винахідливості Рудій і в казочці «Заєць, корзина і капустина». Лисиця вкрала в Зайця корзину, в якій той приносив додому всім гостинця. Потім продавала йому і капусту, і корзину з лози. Зайченята відповідно з’їдали все, тому Вухатому доводилось щоразу купувати нову корзину. Але не завжди Лисиці вдається схитрувати. У «Зайці-поромщику» розповідається про випадок, коли Руда, наслухавшись про подвиги Зайця та Їжака, хотіла обвести навколо пальця Пса, та у неї з цього нічого не вийшло. Тут, мабуть, варто думати, що інколи добре слово, з яким подружились Заєць та Їжак, важить набагато більше за хитрість.
Є над чим замислитись у казці «Чому Зайчика називають Побігайчиком?». Вухатий свого часу був господарем лісу. Але всіх боявся і хотів бути схожим на Руду. Вона потім замінила його. Після Лисиці господарем лісу став Вовк, а за ним – Ведмідь. І кожного разу Зайчик вихваляв новоспеченого газду. Отак і став Побігайчиком. Тут автор дає можливість кожному дати відповідь, чому так сталося. Мабуть, головне в житті не втрачати самобутності, бути впевненим у власних силах, не боятися відстоювати свою точку зору. А якщо копнути глибше, то ситуація, описана у творі, виглядає дуже схожою з президентськими виборами, коли згодом в політиці з’являються перебіжчики, до яких і ставлення відповідне. Боротися зі страхом легше, коли є підтримка. Такий висновок напрошується, прочитавши казку «Велосипед для Зайчика». Завдяки допомозі Ведмедя Заєць переміг у велокросі.
Заслуговує на увагу також казка «Як Куций Хвіст подвиг здійснив». Заєць не хотів вчитися. Доволі непогано примудрився ухилятися від конкретних відповідей на запитання, що виходило в нього з гумором. Одного разу він допоміг дістатися Кролику додому. За це в подарунок отримав морквину. Зайчиха резюмувала: «Хто комусь зробив добро, сам його має». Тема переваги добра також дуже знаково й промовисто висвітлена в казці «Ведмедик та Бджілка». Ведмідь якось допоміг Бджілці. Та йому за це згодом врятувала життя.
У повісті-казці «Пригоди Поштарика» Василь Шкіря вкотре береться за народні прикмети. Головна героїня – листоноша Марія Плиска впала в калюжі і зламала ногу. Перед тим сусідка Ганна перейшла їй дорогу з порожніми відрами, а також перебігла стежину кішка. Листоноша вбачає в цьому поганий сигнал.
З насолодою спостерігаєш за своєрідним переродженням Іванка – сина листоноші. Він жив безтурботним життям, та, коли мама потрапила до лікарні, усвідомив, наскільки ця жінка є авторитетною і як багато працювала, аби все встигнути.
У цій повісті-казці Василь Шкіря важливу роль відводить темі заробітчанства, демонструє, як оковита часто перекреслює результати праці людини.
Не скупиться автор на поєднання різнопланових еволюцій головних героїв. Це дуже добре видно на прикладі казки-повісті «Ліпше людям давати». Зокрема, у творі показано, як люди по-різному змінюються під впливом легких грошей.
Зачитуючись цим твором, розумієш, що письменник порушив у ньому також низку улюблених і звичних для нього тем, які стосуються виховання дітей, коли хтось із батьків є заробітчанином, а також роботи правоохоронних органів.
Федір Потушняк з Осою свого часу у художніх текстах мав справу із босорканями. Не буде перебільшенням, якщо Василя Шкірю зарахувати певним послідовником земляка. Щоправда, останній вже працює із знахарками. Це теж підтверджується в «Ліпше людям давати». У цій повісті-казці з’являється знахарка Надія, яка виманює гроші і в Петра, в якого вкрали сто тисяч доларів, і у батька Василька.
Аналізуючи драму «Привертень», ловиш себе на думці, як ми в основному позитивно сприймаємо іноземців. Все їхнє здається нам набагато кращим, прийнятнішим. Якщо ж приїжджають до нас в гості, то обов’язково влаштовуємо їм теплий прийом. Іноземцями також марять наші дівчата. Та не завжди все так гладко, як здається на перший погляд. Це чудово доводить автор «Привертня».
У цій драмі наявний елемент містики. Аби повернути собі кохану, Іван шукає квітку привертень, інакше кажучи, гронянку. Вірить, що ця квітка має чудодійну силу у відновленні кохання. У пошуках квітки допомагає йому професор Василь Комендар. До речі, це реальний колишній вчений УжНУ, на жаль, нині покійний. Особлива увага у драмі відводиться також застіллю.
Діти – це особлива аудиторія. У них завжди бере верх допитливість. Безумовно, у будь-якій книзі вони особливу увагу приділяють малюнкам. Тому потрібно дуже добре старатися і в цьому плані. «Тайстру казок» художньо оформила неперевершений майстер своєї справи Ольга Ладижець. У її роботі відчувається дух патріотизму, мрійливості, позитиву. Вона дуже добре вміє проникнутися дитячою психологією, створити багатий і насичений образ, просякнутий неповторністю. Їй притаманний самобутній стиль, пронизаний і закарпатськими мотивами. Правду кажуть, яблуко від яблуні недалеко падає в хорошому сенсі цього вислову. Ольга є внучкою відомого українського поета і прозаїка, лауреата літературної премії імені Лесі Українки Володимира Ладижця.
Як бачимо, «Тайстра казок» Василя Шкірі виграє різноманітними літературними барвами. Розуміємо, що торувати стежку до дитячих сердець не так вже й легко. Та письменник з Іршави – не з тих, хто здається без бою. Клан літературної тиші його не записав у свої ряди. Тому автор книжки впевнено продовжує сходити на вибудуваний ним оригінальний казковий Олімп, яким неодмінно захоплюються.
Іван КОПОЛОВЕЦЬ