Слова відточуєм, як леза.
Ірина Калинець, «Шлюб із полином»
Рідна мова – це слова, якими наше серце спілкується зі Всесвітом речей видимих і невидимих, а насамперед – із Творцем усього сущого. Дух, дарований нам при народженні, живить мозок через уста материнського серця правдою життя. Правдою, тільки правдою має думати, жити людина, бо ж у «Мові кожного народу закладений і шлях до Правди, і шлях до Істини» (Павло Мовчан). «А ти, пречистая, святая… Учи неложними устами / Сказати правду! Поможи / Молитву діяти до краю» (Тарас Шевченко, «Муза»). «Чи не дурні люди й народи, які силкуються більше захватити замість горнутись до Бога від захвату, який цей світ чудовий! Про український “імперіалізм” каже народна приказка: “Від краю до краю – усім добра бажаю!”» (Богдан Чепурко, «Сотворення світу). Від краю до краю спостерігаймо видиме, впиваймося його красою, тоді осягнемо бодай крихти життєвої і Божої сутності, пізнаємо ваготу добра, щоб не блукати в лісі невігластва, а наше серце жило «вірою, надією, любов’ю», щоб побачити те, що відбувається всередині нас самих…
«Покоління відходять, й покоління приходять, а земля віковічно стоїть!» (Книга Екклезіястова 1:4) і слово правди повік пробуває…
…………………………………………….
Нема в минуле нам повернень,
але майбутнє освяти
буянням пісні, сплеском слова
в євшанннім запаху степів!
…Зерно, відсіяне з полови –
ласкавий засів моїх днів,
коли скажу: я так любила
і ненавиділа я так,
що словом зраненим спалила
свої заковані вуста!
За кожну квітку на могилах,
за кожну втоптану сльозу…
Коли скажу: я так любила
святої волі чистий звук!
Ірина Калинець, «Шлюб із полином»
Ірина Калинець… Її слово з нами – як зорі на небі. Боже, «На вогник до хати злетілися зорі». Злетілися, вони поруч, у наших серцях, в комірках нашої пам’яті – неможливо забути, стерти з нашого щодення чисте, щире, слово рідної мови: «не лети, метелику»… Життя ж людини подібне до свічки, яка за сприятливих умов догоряє до кінця, але в цьому тимчасовому світі все залежить «від часу й нагоди» (Книга Екклезіястова 9:11). Важливо, не скільки людина прожила, а що зробила і, чи було її життя доброчинним та доброчесним. Людина, позбуваючись свого тілесного існування, продовжує жити в дусі, у спогадах, у серцях живих людей… Пам’ять: «Дай мені, Господи, / хоч єдину сльозу!», бо «Ми ще живі, коли нас хтось кохає, / коли на вічну пам’ять споминає, / хустинку прикладаючи до віч».
«Шлюб із полином» – глибинне осмислення сутності слова, його дієвості, первовічності вагомості рідної мови – життя в тогочасній системі речей поза логікою Божого й людського буття: «Перенести тягар на отерплому відчаї… / Свою дорогу самотності / до ласки мовчання»… Багата Україна митцями слова, які словом і лікують, і воюють – на сторожі народу в минулому й сьогоденні вони поставили Слово і життя своє поклали на кін боротьби, щоб запанувала «В своїй хаті своя й правда». «Калиновим мостом ночі / переїхав білий кінь», бо ще Олександр Потебня стверджував, що «визначальну роль у мисленні відіграє слово, мова» (І. С. Захара, «Українська філософія»).
Темрява пожерла наші серця і душі, затьмила незрячому світові крихтинки розуму, й Україна залишилася сам на сам у боротьбі зі злом:
Оце єднання в слові та у крові,
оце єднання дай нам днесь!
Не просим, Боже, вічної любові,
але єднання, що сильніш над смерть…
Єднання… В єднанні – наша сила, і слово рідної мови об’єднує народ: «Для Потебні було очевидним, що чуття і свідомість народної єдності є не тільки результат спілкування думки, воно можливе при єдності мови й наявності національної ідеї» (І. С. Захара, «Украінська філософія»). Національну ідею сьогодення я б означив так: працювати денно і нощно, щоб СЛОВО РІДНОЇ МОВИ лунало і утверджувалося в щоденному вжитку в усіх закутках України.
Бувають в історії людства моменти, коли й мудрість не допомагає, коли навколишній світ не здатний мислити і його дії пульсують або вибухають поза логікою бутття – переважна більшість політиків, громадян послуговуються своїми мізками, щоб рахувати, а не думати: «із цілим світом на один, / із цілим світом на прю…»…
О самотносте убога, лжою вічність заржавіла,
стало сліпо, як отрута, в затуманених очах…
……………………………………………………………………..
Не весілля, а свавілля. Розпочато ночі тризну.
Сльози міняться на перли: о моя убога доле!
Думки поезіі Ірини Калинець омиті сльозою боротьби: «Ще сльоза, як стріла». Піднявши руки до Бога, в безмежнім морі Всесвіту усвідомлюєш, що «На цій землі нема тобі доріг. / І храму для молитви теж немає», бо «життя моє, / в якому я / сльоза лиш!». Сонце ж світить, споглядає на люд планети Земля (воно ж бо «око світу»), дарує тепло, освячує світлом дороги життя, та ми з жахом усвідомлюємо, що в земному світі наші дороги – це щоденна важка боротьба, «І лиш сльози маленьке сонце світить». Сльозою ж людина звільняється від тягарів щодення, які не в силі побороти, не в змозі щось змінити: «думками навспак / заховаюсь / у кулю голубої сльози / що підвішена / на промені / Сонця…» Пригадалися думки з листа Овідія до дружини: «Біди оплакуй мої: і в сльозах є якась насолода. Слізьми й повниться вкрай, слізьми й виводиться біль». Сльозою боротьби, силою слова боролася поетка за волю для прийдешніх поколінь – «… але слово / наче стрілу випускай його влучно»:
Слово – безсмертне. Слово – у крові.
Піснею схлипне. Тугою встане.
Слово ніколи не буде останнім.
Вона перемогла, всіх перемогла, і зоря її горить непереможно у вічності – дерево слова, дерево життя плодоносить запашним полином степів, нивою життя:
Нема в минуле нам повернень,
але майбутнє освяти
буянням пісні, сплеском слова
в євшаннім запаху степів!
Вічність волі, праці, пісні, слова рідної мови, «святої волі чистий звук! /…/ мої апостоли полів… / Замість плугів, замість ціпів / підняли слово…» – слово правди, вічності людини, України…
Омите любов’ю, сльозою пам’яті, слово житиме вічно, бо правдива вічність дарована Людині, яка життя своє положила на вівтар боротьби за сльозу слова волі, «бо пекельний вогонь не здолає / зжерти людську всевічну сльозу»…
P. S. Не означені фрагменти віршів з книжки Ірини Калинець «Шлюб із полином» ( Львів: «Сполом», 2012. – 232 с. Повне зібрання творів у 8-ми томах. Том 1)
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
Leave a Reply