Дата свята змінюється щороку і залежить від Великодня. З Вербної неділі починається Страсний тиждень — остання та найважливіша частина Великого посту.
Урочистому входу Господа в Єрусалим передувало чудо: напередодні Ісус воскресив свого померлого друга Лазаря. Через чотири дні після смерті Лазаря Господь прийшов до місця його поховання, помолився, а потім гучним голосом кликнув його.
Господь і раніше воскрешав померлих. Але це диво особливо вразило всіх присутніх, адже Лазар був мертвий вже 4 дні! Багато, хто бачив і хто почув про цю подію, увірували в Христа. Вони увірували в те, що Ісус — той самий Месія, якого так довго чекав Ізраїль. Він зійде на царський престол і звільнить країну від влади язичницького Риму.
На наступний день Спаситель увійшов до Єрусалиму, де перед святом старозавітної Пасхи зібралося безліч паломників. Учні по велінню Господа привели до нього ослицю й осля, на якого постелили свої одяг, і Він сів на них. Безліч народу зустрічало Спасителя як царя та тріумфатора.
Але Господь йшов до Єрусалиму не для земної влади. Він йшов на страждання і хресну смерть. З Вербної неділі починається Страсна седмиця. Пройде всього кілька днів, і знову збереться безліч народу. Але в цей раз натовп буде кричати: «Розіпни Його!»
Свято Входу Господнього в Єрусалим відоме з перших століть християнства. Святі, які жили в IV столітті, в своїх проповідях описували урочистість цього свята і те, що багато віруючих йшли в цей день хресним ходом з пальмовими гілками в руках.
Оскільки наш клімат холодніший, пальми замінили вербою, на якій якраз у цей час розпускаються пухнасті сережки. Звідси і народна назва свята — Вербна неділя.
Під час вечірнього богослужіння священик читає молитву над вербою. У молитві згадується голуб, який приніс Ною гілку маслини, та діти, які з гілками маслин та пальм зустрічали Господа. Приклавшись до Євангелія, парафіяни отримують від священика кілька гілок свяченої верби та всю решту служби тримають їх у руках разом з палаючими свічками. Цю вербу віруючі у своїх будинках поміщають поруч з іконами. Минулорічні гілочки не прийнято викидати, їх спалюють або опускають до річки.