У Бережанському краєзнавчому музеї 6 серпня відбувся вечір пам’яті з нагоди відзначення 100-річчя від дня народження почесних громадян міста Бережани Степана Дудара – ініціатора створення Бережанського краєзнавчого музею та Михайла Любуня – ініціатора встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку в Бережанах і меморіалу Українським Січовим Стрільцям на горі Лисоні. Цього дня за участі родичів С. Дудара також відбулася Служба Божа в церкві Пресвятої Трійці та запалення лампадок на могилі Степана Дудара на міському цвинтарі.
На вечорі було представлено нові видання музею про ювілярів, зокрема буклет і збірник «Степан Дудар – ініціатор і співтворець музею».
Теплими Спогадами про почесних громадян міста Бережани Степана Дудара та Михайла Любуня радо й щиро поділилися в. о. директора краєзнавчого музею Наталія Бойко, її заступник із наукової роботи Микола Проців (ведучий заходу), донька Степана Танасовича Дудара – Людмила Кріль, заступник голови районної ради Роман Висоцький, учений секретар ДІАЗ у м. Бережани, заслужений працівник культури України, почесна громадянка міста Надія Волинець, колишній директор першої міської школи Василь Антимис, в. о. завідувача районного методичного кабінету районної ради Василь Бич, майстер народної творчості, член Національної спілки народних майстрів України, членкиня Клубу бережанських вишивальниць Ганна Семеняк, начальник відділу культури, національностей, релігій і туризму Бережанської РДА Алла Соколовська, старший науковий співробітник музею, заслужений працівник культури України Надія Голод, голова музейної ради Зіна Бойко, директор музею книги Лілія Зінчук, редактор газети «Бережанське віче» Тетяна Будар, членкиня Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Тетяна Тремба, колишня працівниця галузі культури району Галина Радченко та інші.
В автобіографії С. Дудара, яка нині є важливим експонатом музею, зокрема, записано: «Я, Дудар Степан Танасович, народився 4 серпня 1919 року в с. Бариш Бучацького району Тернопільської області. В 1926 р. почав і в 1933 р. закінчив 7 класів Н.С. школи. В 1933 р. поступив у Бучацьку гімназію, де навчався по 1937 р. Того року я поступив у технічно-господарський інститут заочного навчання в Подебрадах, де закінчив два курси.
Після возз’єднання західних областей України в грудні 1939 р. я поступив на роботу в Бучацький райземвідділ і працював до початку війни 1941 р.
Під час евакуації в липні 1941 р. був затриманий німецькими партизанами в м. Вінниці і направлений на роботу в Німеччину в вугільні шахти Сілезії – м. Беутцен. У квітні 1943 р. при допомозі місцевих антифашистів я втік з табору і вернувся додому. В березні 1944 р. я перебував неофіційно в Копичинцях до приходу Червоної армії. В травні мене прийняли в будівельний батальйон Львівського військового округу, однак через поганий стан здоров’я в серпні 1944 р. мене направляють на роботу в Старосамбірський райвійськкомат на посаду начальника адміністративно-господарської частини, де працював до січня 1945 р.
На початку листопада 1944 р. я поступив на заочне відділення Одеського сільськогосподарського інституту.
У січні 1945 р. мене переводять у другий Баринський райвійськкомат Дрогобицької обл. на посаду начальника адміністративно-господарської частини, де працював до березня 1946 р. Після постанови уряду про організаційно-господарське зміцнення колгоспів кадрами мене демобілізують, і я переїжджаю в м. Бучач, де мене призначають на посаду начальника Бучацької державної міжрайонної інспекції по насіннєвому контролю і карантину.
У 1952 р., в липні місяці, мене переводять у Бережанську інспекцію по насіннєвому контролю і карантину на посаду начальника. У жовтні 1953 року проведено реорганізацію всіх сільськогосподарських органів, і тоді ввірена мені інспекція входить в штат МТС, а я займаю посаду завідуючого контрольно-насіннєвої лабораторії. З серпня 1955 р. переведений на посаду заступника головного агронома МТС, а з червня 1958 р. займав посаду заступника директора МТС. Після чергової реорганізації МТС в РТС і СГТ (Сільгосптехніку) мене назначають заступником керуючого цього об’єднання Сільгосптехніки, де працював до виходу на пенсію в 1974 р.
У 1976 р., після покращення стану здоров’я, поступаю тимчасово на роботу в Бережанський овочесушильний комбінат на посаду зав. відділу постачзбуту, де працював до червня 1978 р. Після цього на громадських засадах зайнявся організацією музею, а з лютого 1979 р. мене оформляють тимчасово методистом Бережанського районного палацу піонерів з дорученням обов’язків організатора Бережанського історико-краєзнавчого музею… Інвалід другої групи, пенсіонер.
За кордоном, у Канаді, маю брата, який живе в м. Торонто з 1926 р.
9 січня 1982 р.
P.S. Депутат чотирьох скликань Бучацької міської ради, одного скликання Бучацької районної ради. 4 січня 1982 року призначений на посаду завідуючого Бережанським відділом Тернопільського краєзнавчого музею».
Як наголошувалось у виступах, ми повинні завжди пам’ятати життєві звитяги й важливі здобутки відданих своїй справі людей, славних краян Степана Дудара, Михайла Любуня та багатьох інших, котрі своєю самовідданою працею долучилися до розбудови Бережанського краю й України, примноження культурних традицій нашого народу.
Тетяна БІДЗІЛЯ, м. Бережани.
.
