“Теперішнє літературне українське середовище, як на мене — це, часто, доволі похмуре закрите, настільки закрите, що часом аж затхле, акціонерне товариство, яке ніяк не нахвалить само себе та у багатьох випадках, насамперед, занадто переймається тим, щоб хтось новий, якийсь там Пилип з конопель, бува, не вискочив та не затесався в їхні ряди та ще, чого доброго, не посіяв сумнів щодо їхньої самонавіяної, гаданої “гегіальності”…”
Головному редактору журналу
“Золота пектораль”,
пану ВОЛОДИМИРУ ПОГОРЕЦЬКОМУ,
м. Чортків, Тернопільської області.
ПЕТРО ДАРАМАНЧУК,
м.Чортків, Тернопільської обл., вул. Ринок, 55, кв. 1,
1947 р.н., юрист за освітою (юрфак Львівського державного
(нині Національного) університету ім. І. Франка,
1975 р.), дворазовий дипломант конкурсу “Коронація
слова” (Всеукраїнського, 2009 року — за роман “Мрійні небокраї”
та Міжнародного, 2015 року — за роман “Час Демона”),
член НСЖУ та член Наукового товариства ім. Шевченка.
ШАНОВНИЙ ПАНЕ ВОЛОДИМИРЕ!
Ось щойно прочитав у Facebook історію, яку розповіла Вам пані Марія Штепа, під назвою “Червона троянда”.
Пане Володимире! У мене, пробачте за грубе порівняння, — як бик! — ось уже майже півтора року лежить у шухляді цілий роман, аж на 239 комп’ютерних сторінках — “ЧАС ДЕ-МОНА”, який пройшов, до того ж, серйозну літературну експертизу — тобто, дістав Диплом “Спеціальна відзнака” Міжнародного літературного конкурсу “Коронація слова — 2015” (до, речі, вдячний Вам за повідомлення про цю подію тоді у Вашому журналі!). Але щоб хоч хтось запитав мене впродовж усього цього часу: “Дідьку, чорте! Що за роман ти написав? Дай-но рукопис почитати! Можливо, він чогось вартий та було б доцільно посприяти якось оприлюдненню його?”
Напевно, щось у лісі здохло б!..
А, тим часом, пане Володимире”, роман “Час Демона” — це не окремо взята, вирвана із контексту епохи, історична картинка, котра, у принципі можлива там, де у товаристві, просто, присутні хами, незалежно від їхньої партійної приналежності та від державного ладу, в якому вони проживають. Тому привабливим жінкам, дівчатам, завжди потрібно добре подумати, перш ніж відправлятись на лоно природи наодинці із цілою компанією чоловіків, та ще й дозволяти собі там разом з ними “пригублювати” вино (щось на кшталт змісту пісні: “Ой ти Галю, Галю молодая!”… Ну, а коли вже продовжити аналізувати цю конкретну історію, то приємно вражає справжній чоловічий вчинок нареченого).
“Час Демона” — твір, що художньо розкриває цілу саме цю епоху — так званого будів-ництва комунізму в 60-х роках минулого століття — тут, у Західних областях України, а, точніше, на Тернопіллі (де, до речі, купа видавництв і аж два літературно-художні журнали, але, вочевидь, на авторів, що пишуть саме про тернопільщину і тернополян усім їм — на відміну, скажемо, від харківських видавництв, які своїх всіляко популяризують — глибоко начхати). Тобто, роман — сподіваюсь, не тільки для теперішнього, а й для наступних поколінь українців, та, можливо, не тільки й для них — у художній формі розповідає про життя-буття, по суті, наших з вами батьків, інших кровних родичів і, взагалі, західноукраїн-ського селянства як такого, в часи тоталітарного режиму, “під ковпаком” в одержимої непримиренною боротьбою з релігією, з нашими духовними, культурними цінностями та звичаями, із нестримним, водночас, бажанням будь-якою ціною “ощасливити” нас побудовою, врешті-решт, ефемерного того суспільства загальної рівності, радянщини. Цей період, по суті, є неабияким феноменом в історії України, і про нього ще багатьом поколінням українців цікаво буде дізнаватися: а що ж то воно таке було — будівництво оте комунізму на нашій землі (адже далеко не кожна європейська країна пережила подібне і навряд чи колись уже переживе)? Ну, а щодо історій, на зразок “Червоної троянди” — то запевняю Вас — читачам мого роману також замало не буде!
І ще, прошу Вас, пане Володимире, звернути увагу на одну суттєву деталь: все, про що я написав у романі хоч збірне, але аж ніяк не вигадане. Просто я сам жив у ту епоху, був сам учасником багатьох із епізодів, описаних у творі, і саму ту колишню систему знаю з се-редини, як мало хто її так ще знає із теперішніх представників красного письменства в Укра-їні. І, можливо, саме тому на цю тему ще досі у нас чогось суттєвого не написано.
Пане Володимире! Прекрасно пам’ятаю, як у 2010 році на мої слова, що я, мовляв, погано орієнтуюсь в тому, що відбувається в українських літературних колах, Ви сказали мені: “Нічого, пане Петре. Скоро вам “розвидниться” і ви все зрозумієте”.
Так ось, пане Володимире! Теперішнє літературне українське середовище, як на мене — це, часто, доволі похмуре закрите, настільки закрите, що часом аж затхле, акціонерне товариство, яке ніяк не нахвалить само себе та у багатьох випадках, насамперед, занадто переймається тим, щоб хтось новий, якийсь там Пилип з конопель, бува, не вискочив та не затесався в їхні ряди та ще, чого доброго, не посіяв сумнів щодо їхньої самонавіяної, гаданої “гегіальності” (маю на увазі не так стару як давню літературну гвардію). Це дуже погана ознака, як я вважаю. Бо вона вставляє палки в колеса українському літературному процесу. На мою думку, творити має право кожен. А вже хто з авторів геній, а хто сірість — вирішувати виключно читачеві, який у нас цілком самодостатній і нічиїх повчань не потребує. Цим і має відрізнятись наша, теперішня, художня література від літератури радянських часів.
Це я до того, що, прошу Вас, пане Володимире, по можливості, частіше прочиняйте кватирку для свіжого повітря у Вашому журналі, зокрема, допоможіть якимсь чином, будь-ласка, вивести й мій роман “Час Демона” на суд читача — чи самі видайте його, чи запропо-нуйте на сторінках Вашого журналу, яке б видавництво в Україні взялося видати його. Але, щонайперше, Ви мали б самі прочитати його. Гадаю, і Ваш брат — доктор богослов’я і священослужитель — також мав би що сказати про роман, прочитавши твір.
І, взагалі, чи не саме Вашому журналу на роду написано популяризувати мене, як автора? Чи може на Чортківщині, або, взагалі, на Тернопільщині — греблю гати прозаїками-романістами?..
Пробачте, пане Володимире, можливо, за різкий тон.
З повагою до Вас: Петро Дараманчук.