«Дещиця про українські прізвища» (Дніпро, Ліра, 2020) – нове монографічне дослідження професора Анатолія Поповського з козацького краю.
Починається праця, глибока, «вилизана», вельми цікава талановитим авторським віршем-епіграфом, який не процитувати, то обрубати гілляку кремезного дуба:
Що в імені і прізвищі твоїм,
Вкраїнцю мій, чи древо роду знаєш?
Ким предок був в стражденнім світі цім:
Звитяжцем вольності козацької святої,
А чи холуй, запроданець, стукач, злодюга,
Кат рідного народу, кар’єрист, бандюга,
Чи суверенної Вкраїни мужній воїн?!
Тож відроди козацьку силу й вроду,
Шануй, примножуй честь свойого роду, –
Кріпімо єдність, силу волі й права,
Бо з міці роду, а не виродків, будується держава.
У тоні епіграфа насолоджується читацька душа й патріотично-повчальною передмовою. Дійсно, що сучасна молодь не знає та індиферентно ставиться до свого родоводу, до значення свого прізвища… Ба, тим паче, працюючи й розмовляючи зі студентами, на питання про рік народження батька-матері не раз чулося «не знаю».
Професор Поповський А. із болем у серці й воднораз із приємністю цитує Чингіза Айтматова: «Я пишаюся тим, що киргизька молодь шанує і пам’ятає своїх предків до 14 коліна. І не тільки пам’ятає, але й знає, що кожен із нащадків зробив корисного для Киргизії».
Загалом, уся кижка, про щоб не йшлося, пересипана надзвичайно глибинними думками-сентенціями, іронією-гумором, так потрібними повчаннями. Наприклад, «Душа людська – то божий храм… А світ, з побожності горбатий, Уже в тім храмі ставить грати, І в тому храмі править хам», золоті зерна-слова Станіслава Тельнюка. Сливе, акорди народної педагогіки Анатолій Поповський наводить чи не через сторінку – можна з них радше укласти хрестоматію… Воістину, вміле поєднання Науки й Дидактики!
Із цікавістю читаються-ковтаються розділи про структуру українських прізвищ зі спонукальним компонентом; про слова борщ, лобода, перекотиполе в ономастичному та апелятивному контексті; про штани та їх антропоназви; про односкладові українські прізвища; про прізвища, пов’язані з бджільництвом, юриспруденцією; про прізвища з числівниковою, займенниковою основами; про прізвища з компонентами крив-, -їд- (-їж-), біл-, лих-.
Букварно-читанковою специфікою, зазвичай, повіває читання оригінальних розділів «Від Хама до хамства», «Від Холуя до холуйства», «Зросійщення українських прізвищ», «Чи перевелися перевертні?».
Відрадно, що кожен розділ монографії доповнюється вичерпною бібліографією й довідковим корпусом, використана література подається наприкінці.
Заразом, книжка «Дещиця про українські прізвища» адресована науковцям, викладачам, студентам, учням, журналістам, працівникам державних установ – усім шанувальникам рідної мови, культури та історії батьківського краю. Міцних їй Крил і святої Місії!
Зиновій Бичко, НСЖУ
місто Львів