Вірші Богдана Задури

Богдан Задура (Польща)

18 лютого 2025 року святкує 80-річний ювілей видатний польський письменник, перекладач, літературний критик, редактор журналів «Akcent» і «Twórczość», лауреат багатьох літературних премій Богдан Задура. Українською мовою вийшли друком книжки письменника: «Поет розмовляє з народом» («Фоліо», 2007), «Нічне життя» (2012), «Найгірше позаду» («Видавництво 21», 2015), «Роки спокійного сонця» («Вежа-Друк», 2020), «Прості істини» («Видавництво Старого Лева», 2024), «Порожні трибуни» («Вавилонська бібліотека», 2025). З нагоди ювілею «Золота пектораль» публікує вірші Богдана Задури у перекладі Олександра Клименка.

.

***

чи колись промчить крізь мене руде полум’я

аж горіхи запалають від жару

і ліс із гілки на гілку передаватиме білочку

чи колись протече крізь мене зелена ріка

аж засяє з берегів

й сапфірові та оранжеві зірки заснуть лагідно

чи пройде крізь мене великий дощ

що вже третій день ллє

.

Шрам

У великодній понеділок після сніданку

пішли на прогулянку У лісі

за рейковою колією минали

навчальний заклад

За високою огорожею із сітки

побачив двох коротко обстрижених

хлопців у спортивних костюмах

Сховавшись за дерев’яним сараєм

кидали ножі у старий дуб

Обличчя зосереджені Ножі

встромлялися в кору Перед будинком

квітнули форзиції Нікого не було

Співали птахи Знову відчув той стилет

сімнадцятої  весни

що пронизує серце Небо

блакитне й холодне

наче очі хлопців

готових на все

.

Тінь дитини

мер Києва

скасував усі видовища

заплановані на День дитини

після ракетної атаки

коли загинуло троє людей

серед них дев’ятилітня

дівчинка

.

Аварія

У суботу п’ятого травня коли я гострив косу

за сто метрів від саду на перехресті Глибокої та Зеленої

мотоцикліст зіткнувся з великим «Фіатом»

Чоловіка забрала «швидка» Автомобіль

врізався в стіну занепалої наріжної

вілли «Тіниста» де після війни

мешкав художник а зараз живуть цигани

Гуркіт бряжчання тиша Пісня не вибирає вух

Назавжди й ніколи схожість цих понять є мнимою

бо назавжди означає тільки до певного моменту

а ніколи значить що з цієї хвилини вже є по всьому

І завжди можна сказати: Бог так хотів

крізь сльози але без надриву як кажуть про те

про що не мають поняття

.

Натюрморт із паростками

копченим м’ясом та кавою

жінка готує сніданок для двох чоловіків

малого й великого

малий – вегетаріанець

малий є рідним

великий є чужим

ранок жахливо нестримний

та чи правдомовний

показує чоловікові біля прасувальної дошки

показує чоловікові під стіною з дрилем у руці

змішує години й місця

.

Борюся з собою

вчора померла сусідка

знизу

знаю що персоніфікація смерті

є одним із глупств

вигаданих людством

аби страшити себе

проте спокушає мене назва

У свято Внебовзяття

смерть відвідала

сусідку

з першого поверху

(живемо на другому)

.

***

Коли після опівночі сідаєш

у пасажирський потяг в якому

всі купе зайняті

може зненацька оприявнитися 

краса світу

Хлопчик який спить на підлозі

час від часу

прокидається і грає на органчику

Жінка яка йдучи коридором

кидає найкращий погляд

наче виклик

Кондукторка усміхається

до безквиткового пасажира

зіниці її голубих

майже волошкових очей розширені

як після марихуани

блищать в імлі

сигаретного диму

Спершись на двері купе

маєш час подумати про все 

Знаєш що міг би ще раз

прожити всі подорожі

ще раз побачити

всі краєвиди Але

зараз ніч і попри все

ти надто сонний та виснажений

аби повторити цю важку справу

Найважливіше

ти знаєш: кожен поїзд

має власний неповторний звук

Інакше стукають колеса Інакше

свистить повітря Інакше

гавкають купейні двері

Інакше вдаряє у шиби

дощ Кожен із цих голосів

кожен із цих поїздів

кожну з цих подорожей

зареєстрованих пам’яттю

(якщо її ще можна так називати)

міг би розпізнати Міг би

повторити Міг би пригадати

й доповнити Інакше

гуркотіли колеса експреса

Бистриця інакше

колеса приміської залізниці

інакше колеса локомотива

з вірша Тувіма

інакше інакше

Вглядаючись у темінь за вікном

міг би навіть побачити

найкраще лице

риси якого

забув

.

Сходження на берег

Мій

старий дідусь

сходить по хиткому

трапу

річкового порту

Корабель

називається

Мажанна або Одетта

Йде
 з картонною валізкою
 обв’язаною шкіряним
 ремінцем

Переходить вулицю 1 Травня

яка колись називалася

трохи інакше

а ще раніше

це була просто

Пулавська Весь

Минає річкову корабельню

його коричневі сандалі

сірі від пилу

З цієї відстані

важко розгледіти

але здається мені

що він одягнений у костюм

із льняної тканини

Звертає ліворуч

йде вгору вулицею

Перемоги

проходячи біля

складу вапна

і майдану де колись

стояла синагога

Бачу це

наче крізь туман

як воронку від бомби

як вирву в землі

Звертає праворуч

на вулицю Ізабелли

залишає позаду костел

та пожежну станцію

Огортає його тінь

і прохолода каштанової

алеї

Відчуваю на щоці

його гострий заріст

Шорсткі руки

пахнуть ранішнім надоєм

Каже що не приїхав

а приплив

І не знає чи в наступному році

ще матиме сили

Пригадую той день

не думаючи про те

що якраз минає котрась

річниця його смерті

Мене не дивує

що його немає Мав би мати

110 років

Пригадую той день

чорні великі черешні

у картонній валізці

обв’язаній шкіряним ремінцем

Важко повірити в те

думаю я

що по Віслі плавали кораблі

черешні

родили черешні

.

***

щасливі ті котрі мають лише одне дерево

щасливі ті котрі мають лише одне море

щасливі ті котрі мають лише одну стежку

щасливі ті котрі пливуть лише однією рікою

щасливі ті котрі мають лише пів язика

щасливі ті котрі мають лише одне око

щасливі ті котрі чують лише власний крик