Штанько Ігор. Ахроматичність. — Житомир: Бук-Друк, 2023. — 156 с.
Людині дано природою відчувати довколишній світ — зором, дотиком, слухом, на запах і смак. Тож кожен бачить його по-своєму, у своєму спектрі, крізь свій калейдоскоп душі, що є суб’єктивною характеристикою сприйняття світлової хвилі видимого діапазону. Для житомирського поета Ігоря Штанька — це не лише чорні літери слів на білому папері, така собі ахроматичність. Це і внутрішній стан людини у часи, коли більш різко проходить межа між чорним та білим у тяжкі часи, а надто тоді, коли в країні вирує війна, коли світ стає чорним від диму пожеж та вибухів, коли стають сірими обличчя цивільних людей, а особливо воїнів, коли білим буває тільки свіжий сніг та сивим — попіл від спалених будинків.
Скільки чорного.
Ахроматичність.
Замість білого — сіре навколо,
Навіть в небі кружляє по колу
Ні — не сонце,
а сіра статичність.
Ці рядки із однойменного вірша «Ахроматичність» поетичної збірки Ігоря Штанька своєю тональність проймають більшість творів автора. Бо, як він сам стверджує у слові до читачів, в умовах війни «ми частіше стали жити в ахроматичному світі, більш сміливо відділяючи добро від зла, біле від чорного, плекаючи в собі світле і вічне, відкидаючи темне та минуще». Йдучи услід за Григорієм Сковородою, хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне? Не випадково на поетичному ландшафті цієї збірки натрапляємо на осоння заміської тиші, де його («свій») ліричний герой знімає «…з очей полуду, мов завісу», або ж пересипає «спомини в клепсидру, / немов пісок огранений життям», і «лише душа, не так вже хаотично, / шукає істину між сонячних вогнів».
З Ігорем Штаньком мені якийсь час довелося працювати в Інституті сільського господарства Полісся НААН України, де він очолює відділ селекції та інноваційних технологій хмелю. У цій галузі він авторитетний науковець, хмеляр, селекціонер, дослідник зі значним науковим досвідом та доробком, що складає понад півтори сотні наукових публікацій, 14 авторських свідоцтва та патентів на сорти рослин.
Поряд з цим, Ігор Штанько має і неабиякий літературний хист. Ще з юних літ брав участь у роботі обласного літературного об’єднання імені Михайла Клименка, куди запросив його Валентин Грабовський, котрий і став літературним опікуном та наставником поета-початківця. Саме з ініціативи та сприяння Майстра у 2004 році вийшла друком перша поетична збірка Ігоря Штанька «Збираю врожаї дощів», у якій, за визначенням наставника, в «дорозі пошуків автор постійно імпровізує над словом, над конструкціями висловлення думки, творить свіжо, вагомо, зримо», описуючи світ природи та людей.
Згодом Ігор Штанько заявив про себе як майстер історико-художнього краєзнавчого нарису «Літопис землі Глибочицької (2011), де зробив літературний екскурс в історію та сьогодення села, в якому сам проживає. Цікавими були поетичні доробки автора у літературних збірниках та альманахах, зокрема, таких як «Вінтаж» (№3, 2013 та №6, 2014), у двотомному виданні книги «У пошуку Альтернативи. Поезія сучасної України» (2020). Нещодавно побачила світ нова поетична збірка Ігоря Штанька «Ахроматичність» (2023). Це видання засвідчило про творчу зрілість поета, громадянську позицію, оригінальну манеру віршування. Вона хоч і класична за формою, проте подекуди ця силабо-тоніка незвична своїми художньо-виражальними засобами, тематика розмаїта — від громадянської лірики до філософських роздумів, що пронизують навіть пейзажну лірику.
Заримувати біль — нехай слізьми відплаче
Вишиванка рядків на тлі душі дерев,
Отих що на папір переробили…
Та рими — тягарем, і вірші — як юначі…
А серце все болить і води мчить Жерев,
Хоч русло перепони розділили…
Ця ахроматичність світлотіней в Ігоря Штанька є природнім у світосприйнятті свого часу, — в Україні вже понад десятиліття триває кривава війна з російським агресором, ворожі ракети і ударні дрони падають на мирні міста і села, а «брутальний світ безоглядно летить, / стріляє в горизонти марновірством…» і у своїй звичній манері все ще живе ілюзією умиротворення дикого звіра. Проте ліричний герой поета прекрасно розуміє: ніхто, крім нього, не стане захищати його рідну землю від нечисті:
Печальна муза в камуфлязі
Мене покликала до герцю,
туди, де куриться над кряжем
Донбасу пил…
Попри тематично мінорну налаштованість віршів, вони оптимістичні за задумом, про що свідчать назви розділів «Світлопізнання», «Світлорими», «Весняна світлозлива», «Осінньо-літнє світлозвуччя», «Зимова монохромія». Якщо уважно вчитатися у кожне слово, мовлене автором, відкриваєш для себе якийсь інший світ, відчуваєш яскравий зблиск свіжої думки, посмішку веселки на росяній стеблині, досі непомічений штрих у світобудові. І тоді:
Пастельна жура опадає під ноги
Мазками вітрів, наче пензлем облуд…
Чутливий маестро почув монологи
І шати крилаті злетіли в етюд.
Поет возвеличує красу людської праці, збираючи «врожаї дощів / в розкриті човники долонь», у житті і творчості сповідує традиційні людські цінності на основі християнської моралі, хоч «…так важко іти, і пройти ці випроби Господні», має тонке відчуття світла, взаємин природи і людини: «А ми поспішаємо, тіні за нами / летять від дощу, зариваючись в ніч, / що мчить в небесах, за її скакунами, / де літні громи виголошують спіч».
Незважаючи на ахроматичність змісту цієї збірки, вона сповнена надії, що світло переможе темінь, що Україна здолає ворога, здобуде справжню, а не паперову незалежність. І, нарешті, ми навчимося не лише повноцінно жити та радіти усім кольорам веселки дарованого Богом світу, а й звертатимемо увагу на відтінки, на гру світлотіней, яку зазвичай створюють ахроматичні кольори.
Михайло ЖАЙВОРОН,
09.12.2024
Leave a Reply