Україна-мати. Така сильна. Ніхто в цьому світі не вміє так боротися як наш народ. Ніхто. Це закладено в генах, в кожній клітинці нашого тіла. В боротьбі ми раптом стаємо супергероями. Нас переповнює відчуття гідності та честі, в нас є одна мета і ми неподільні та шляхетні. Немає більше такого народу і не буде. В такі моменти з нами не лише Бог, святі і праведні, з нами правда та справедливість. Жаль наших ворогів. І жаль наших співчуваючих/спостерігаючих/недругів.
Жаль народ Росії та Білорусі. Жаль тих, хто дивиться і розводить руками, придумує патетичні вислови.
Ця війна не наша. Ми її не вибирали, ми не вторгалися на чужі території заради кровожадливих амбіцій однієї недолюдини. Прости мене Боже, але історія світу, здається, не знала ще такого, щоб так багато люду так щиро прагнули зникнення з лиця землі однієї маленької людино-комашки. І можна у всьому винити путіна, можна його проклинати і молити Бога… кожен розуміє про що… але. Він один. А вас, росіяни, сто сорок мільйонів. А вас, білоруси, теж значно більше, ніж один єдиний слуга кремля.
Двадцять четвертого лютого ментальність українців змінилась назавжди. Це саме та точка неповернення. Якщо ми ще були, навіть після 2014 року, в якісь мірі, братніми народами, то 24.02.2022р. жоден українець і українка вам не забуде і не пробачить. Навіть святі, навіть пацифісти і ті, що все вирішують молитвою і «на все воля Божа». Та і сам Бог вам теж не пробачить. Мабуть, і самі ви собі не зможете пробачити. Не зможе історія… діти… внуки.
Для верховенства зла на землі достатньо, щоб хороші люди нічого не робили!!!
Зараз, в тій кровопролитній війні, що за нашими вікнами, здається є один правильний вихід для російської нації (якщо ви ще хочете називатися нацією) – повстати! Якщо ви не хочете воювати – НЕ ВОЮЙТЕ! Звісно, у вас авторитаризм, немає свободи слова, журналістики, телебачення і т.п., але є ви. Ті сотні, що виходять на вулиці, тому і страждають, що їх лише сотні. Та і у двадцять першому столітті воювати можна ж по-різному. Пишіть, інформуйте, коментуйте, розказуйте, створюйте інфо-кібер та які завгодно атаки – але робіть це швидко.
І, солдати – сумніви беруть, що ви і правда солдати, але ви не мусите воювати! Особливо, якщо ви дійсно солдати, то маєте як ніхто розуміти ціну миру (особливо для мирного населення). Ви загинете, а страждати будуть ваші матері, брати, сестри і діти. Століттями. Позор крові не змити нічим.
І, солдати путіна, ви ж можете стати солдатами миру та людяності. Ви можете перестати приймати накази. Непросто. Складно. Страшно. Але вас тисячі, і ви проливаєте кров за кровопролитні амбіції однієї єдиної недолюдини. Ви ж люди, у вас мусить бути мета. Ви ж не бороните свою землю, не захищаєте своїх матерів, жінок і дітей. За вами не стоїть ні правда, ні віра, ні Бог. За вами і держави немає навіть – вас не визнають, вас не ховають, не оплакують. Заради чого все це. Лише через страх. Невже це синонім вашої служби, мундира і совісті. Колишній братній народе, якщо ви, зараз, от прямо зараз, в межах кількох днів не зміните нічого в ситуації, для вас все втрачено. Назавжди.
Ментальність українського народу змінилась. Ми не хотіли і не кликали війну в свої міста і села. Ми не хотіли, щоб юнаки, хлопці/дівчата, чоловіки/жінки і ветерани ставали, або повертались до зброї. Але ми захищаємо свою землю і будемо надалі. За нами є кому стояти. Нам є за що боротись.
Ми хотіли відчувати приналежність до чогось великого і важливого – до НАТО, ЄС. Тепер ми самі стали великими і важливими для всього світу. І коли/якщо ми таки приєднаємося до НАТО та ЄС це буде честю/послугою/привілеєм не для нас, а для світу. Не залишилось більше синдрому меншовартості у світовому масштабі, немає слабкості – ми гідні, сильні та сміливі.
Світ зараз спостерігає за війною в Україні. Якщо так, то світ ще не достатньо зрілий. Це війна усіх. І великі та сильні, ті, що так себе позиціонують, ви помиляєтесь, якщо вважаєте, що Україною все закінчиться. Помиляєтесь, якщо вважаєте, що вам вдасться відгородитись, прикритись нейтралітетом і страхом перед ядерною зброєю. Ви безпорадні, безпорадні перед божевільними фанатиками, ексцентриками, карликами з манією величі. Ви самі їх коронували і самі їм прислужували роками. Реальність змінилася – пора змінювати союзи, екстрено зрощувати демократію та світове право, право людини та людяності. Прийшов час створювати такі організації і системи, які працюватимуть, які не будуть формальними і слугуватимуть лише трибуною для проголошення промов (зараз своїми емоційними спітчами підняти планету можуть навіть школярі).
Європа, великі і сильні світу у 2022 році, якщо ви відкинете цю війну, відмахнетесь, нівелюєте цей жах, як далекий і непотрібний вам – то лише відстрочите і свою тотожну участь. Але… Україна все-одно буде. Так було завжди. І так буде! Подумайте, чи зможете ви побудувати свій новий правлячий лад, демократичний і людино- та законо-орієнтований без нас. Ми уже не просто держава у Європі ми і є Європа – ті цінності та закони, які ви транслювали, коли створювали свої союзи, будували себе… коли обіцяли нам – гарантували – безпеку… знецінили все ще у 2014 році. Так от, до 24.02.2022р. український народ вам просто не вірив/сумнівався/ставився цинічно чи байдуже. Але якщо тепер, в швидкій перспективі, ви не зміните щось критично в цій європейській війні – сильний, сміливий, гордий і гідний народ вам не забуде і не пробачить цього так же, як і російському ворогу.
Слава Україні! Борони Боже українських солдат!
P.S. Для верховенства зла на землі достатньо,
щоб хороші люди нічого не робили!!!
Кожен/кожна із нас має щось хороше – і кожен та кожна може щось зробити.
Світлана Кучпилюк