Епоха Миколи Руденка та його поема «Хрест»

Варто нагадати про важливу літературну дату, 45 років тому постала незвична поема «Хрест» Миколи Руденка (1920-2004). Написав її відомий письменник, поет, громадський діяч, засновник Української Гельсінської групи та в’язнь сумління радянської епохи. Наближаючися до дати, майже півстолітньої давності, варто нагадати про невмирущий феномен поеми. Слід поставити також питання, про її значення в український літературі тамтого складного періоду. Микола Руденко хоча й не перший у нашій літературі, писав про Голодомор, однак його дисидентство вплинуло на яскраву оцінку жахіття голоду в Україні. Поема «Хрест» Миколи Руденка, що поширювалась через самвидав, залишалася спробою захистити українську тотожність.

Поема «Хрест» Миколи Руденка – український самвидав, що був переданий з України на Захід. Її видало окремою книжкою Українське видавництво Смолоскип ім. В. Симоненка у Балтиморі-Торонто в 1977 році в серії Бібліотеки Смолоскипу під поточним числом 24. У самому виданні вказано, що поему Микола Руденко почав писати у 1976 році. Книжка налічує 28 сторінок і залишається літературною пам’яткою «темних» часів. Сьогодні, коли так багато сталося в історії України, мало хто асоціює поему з боротьбою за волю. З огляду на розвиток літератури, ризабувся також тернистий шлях її автора поеми.

Поему «Хрест» було перевидано в українсько-англійській версії у видавництві «Смолоскип» в 1996 році з нагоди ювілейної дати — 20-річчя її написання. Ось як характеризувалося тоді саму поему: «Поема М. Руденка “Хрест” (“The Cross”) — твір, який увібрав у себе страшну фантасмагорію голоду в Україні 1932-1933 років. Твір піднісся до символічного звучання завдяки філософському осмисленню трагедії часу, трагедії народу і врешті-решт самого автора. Хрест Сина Господнього взяв на свої плечі більшовик Мирон. Носієм високого духу по Україні був у поемі Христос. Обох їх стражі революції з НКВС поставили до стінки, а душі виморених голодом — навічно знищена Атлантида нашої духовності — квилять, пролітаючи над планетою».

Варто нагадати, що 25 листопада 2015 року поему, в рамках проєкту Аудіокнига.UA, в серії «Українська література ХХ ст.», озвучив український диктор Ігор Мурашко, відомий також своїм виконанням поеми Івана Франка «Мойсей». Отже твір Миколи Руденка має своє усталене місце в просторі української літератури. Хоча непростий зміст поеми, належить до тих творів, які викарбовувала важка епоха дисдентського часу й нескоримість її велетнів.

Микола Руденко народився 19 грудня 1920 року в селі Юр’ївка, в Лутугинському районі Луганської області. Письменник помер 1 квітня 2004 року в Києві і був похований на Байковому кладовищі. Він автор поетичних і прозових творів: «З походу» (1947), «Вітер в обличчя» (1955), «Остання шабля» (1959), «Орлова балка» (1970); фантастичних романів «Чарівний бумеранг» (1966), «Слідами космічної катастрофи» (1962); поеми «Хрест» (1976), книг «Найбільше диво — життя. Спогади» (1998), «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії» (1998) та ін.

Після виходу збірки віршів «З походу» (1947) Микола Руденко був прийнятий до Спілки письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», редактором журналу «Дніпро». Був одним із трьох першозасновників (разом із Оксаною Мешко й Олесем Бердником) і першим головою Української Гельсінської групи. Після консультацій із членами УГГ П. Григоренком, Оксаною Мешко, О. Бердником, Л. Лук’яненком  провів 9 листопада 1976 року на квартирі російського правозахисника Олександра Гінзбурга прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Гельсінської групи.

Після цього, 5 лютого 1977 року був заарештований у Києві та етапований до Донецька, де було порушено справу проти нього й Олекси Тихого. Цей псевдосуд відбувся 23 червня — 1 липня 1977 року. Миколу Руденка засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за т. з. «антирадянську агітацію і пропаганду». Його твори було кваліфіковано як «наклеп на радянську владу» і від 1978 року повністю вилучено з продажу та бібліотек. Під тиском громадськості письменника було звільнено з правом емігрувати за кордон — спочатку до ФРН (Німеччина), потім до США. На Заході він працював на радіостанціях «Свобода», «Голос Америки». У 1988 році — був позбавлений громадянства СРСР. Але вже 7 вересня 1990 року повернувся в Україну і мешкав у письменницькому будинку «Роліт» у Києві. Згодом був  реабілітований.

Дружина письменника Раїса Руденко (Каплун) народилась 20 листопада 1939 року в селі Петрівка Синельниківського району Дніпропетровської області, померла 3 жовтня 2020 року в Києві. Вона була так само, як і Руденко, арештована і 20 серпня 1981 року засуджена Київським обласним судом до 5 років ВТК суворого режиму та 5 років заслання. Перебувала у жіночій дільниці табору ЖХ-385/3. Перебуваючи на засланні в Красноярському краю та в Горному Алтаї (разом із чоловіком), тільки у жовтні 1987 року дізналась, що указ про їхнє звільнення був підписаний ще в травні. Тоді Руденки літаком вилетіли в Москву, бо до Києва повертатися їм не дозволили. Та й нікуди було повертатись: після арешту Раїси їхнє помешкання було конфісковано. У грудні подружжя виїхало до Мюнхену, а в січні 1988 року опинилось у Нью-Йорку. Ця коротка характеристика показує долю української інтелігенції, зокрема вже в часах т. зв. «гласності» М. Горбачова, коли у 1985 році в карцері смерті загинув Василь Стус. А з іншого боку, біографія письменника говорить про складну літературну епоху, в жорнах якої народжувалась відома поема «Хрест».

У сімдесятих роках Микола Руденко інтенсивно переосмислює власну творчість і життя. На тлі цього переосмислення й народжується поема «Хрест». Її змістом поет засуджує голод в Україні 1932-1933 років. Ця тема в ті застійні сімдесяті роки була під забороною, тому поема поширювалась через самвидав, а згодом потрапила й на Захід.

Пишучи поему «Хрест», Руденко не оминув у ній  наївної віри в свої позиції офіційного, відомого письменника. У вступі до поеми писав: «Не шкодую, ні, що був марксистом — Я в житті шукав нової віри…». А ось монолог Христа «залізному більшовикові» в подібній інтонації:

Невже ти не помітив,
Що тільки Бог —
Це справжній комуніст?..
А люди — діти,
Нерозумні діти,
Які шанують слово не за зміст,
А за його звучання ефемерне.
Це слово мертве спритний Сатана
В народу викраде і так поверне,
Що в ньому істини ніхто не взна…

Перебуваючи у психоневрологічному госпіталі (поточна назва серед правозахисників: «психушка»), письменник пробував поєднувати релігійні символи із радянською дійсністю, щоб уникнути звинувачень із боку КДБ. Тому в антропологічній перспективі його поєднання Бога і комунізму, звучить химерно. Поет говорить: «Невже ти не помітив, / Що тільки Бог — / Це справжній комуніст». Однак така ідеологічна декларація не принесла письменникові захисту від переслідування та ув’язнення. Тоді вирішувало інше: друк поеми на Заході прирівнювався до зради радянської батьківщини.

На час Голодомору 1932-1933, майбутньому авторові поеми «Хрест» було 13 років і він добре запам’ятав жахіття голоду. Його заклик у поемі вірити в Провидіння на тлі голодного напівмертвого українського села тридцять третього року, викликав лють радянських цензорів. Бо письменник описував не лише загальні сцени, але й звертав увагу на подробиці, називаючи поіменно виконавців Голодомору. Ось приклад, до села приїхав комісар, «залізний більшовик», Мирон, де побачив страшну картину голоду, в якій переплелись, з одного боку, агонія людей і волання голодних, а з іншого – фарисейство голови колгоспу, який цинічно виголошує:

Йдемо звитяжно, переможно –
Немов гроза ідем!
Як перевиховать не можна,
У землю покладем!
І нам від того, скажем прямо,
За вухом не свербить
Усіх хохлів до’дної ями –
Будем, будем бить!

У цьому фрагменті поеми, наявне посилання на відомий ідеологічний твір Павла Тичини «Партія веде», де устами поета прославлено побудову нового політичного ладу. Втім головний герой поеми – «Залізний більшовик» – стає свідком візії. Він бачить дівчину з пирогами, заставлений стравами стіл, усміхнених людей і потоки горілки. Але також бачить Христа, який у поемі з’являється з кобзою (символом українського духу). Він закликає Мирона нести важкий хрест долі через Україну, тому вони йдуть серед могил і цвинтарів Голодомору.

Зміст надає творові містичності та актуальності, тому в українському літературознавстві поема Руденка розглядається як жива тканина української історії, адже в ній, як вже було зазначено, розглянуто не лише тему штучно створеного голоду в Україні, сміливо вказано на його виконавців (більшовиків), але й викривається задум фізичної ліквідації українського народу.

Саме, висвітлена у змісті проблематика й дає змогу зарахувати поему до яскравих художніх творів епохи. З одного боку, до дисидентських, друкованих на Заході –  збірки віршів Ігоря Калинця «Підсумовуючи мовчання», (Мюнхен, 1971), «Вогонь купала» (Смолоскип, 1975), Василя Голобородька «Летюче віконце», (Париж, 1970), чи Миколи Холодного «Крик з могили», (Балтимор – Париж – Торонто, 1969), а також в Україні –  історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» (1979, перевидання 1982, 1990). Ширше на цю тему пишуть упорядники книжки «Дисиденти. Антологія текстів» (Київ, 2018), де говориться зокрема, що в антології «вперше здійснено спробу представити дисидентський рух 1960–80-х років у всій його поліфонії, на рівні суспільно-політичної проблематики і на рівні конкретних доль. Перед читачем розгортаються історії ідей і людських вчинків, у живому пульсуванні текстів, які самі про себе свідчать. Поліжанрова структура антології: від поезії, публічних і самвидавних виступів – до судових промов, відтак до текстів про перебування в тюрмах, спецпсихлікарнях і таборах, а насамкінець – до переосмислення власного досвіду протистояння тоталітарній системі, – витворює багатопланову і змістовну картину українського руху опору. Ці тексти народжувались в ситуації, де свобода асоціювалася з таборами, а не з життям на волі». Отже зміст художніх творів дисидентської доби, має спільну рису, якою є боротьбою за волю.

Видана на Заході поема Миколи Руденка, не була для діаспори єдиною книжкою про Голодомор. Тему Голодомору висвітлювали відомий прозовий твір «Жовтий князь» (1962) Василя Барки чи п’єса «Голод–1933» поета Нью-Йоркської групи Богдана Бойчука, (надрукована в книзі «Дві драми», В-во Нью-Йоркської Групи, Нью-Йорк, 1968). Літературна цінність поеми «Хрест» Миколи Руденка, в 1977 році – в тому, що була вона першим живим голосом, на тему Голодомору, з самої підрадянської України. Крім того, поема залишалася живим свідченням творчого горіння українського поета,  свідченням любові до рідної України, яку він безмежно виявив у цьому творі. Попри важкі умови 1970-х рр., автор, не міг змовчати, коли офіційно заперечувались українські цінності, мова підлягала русифікації, знищувалась національна символіка та пам’ятки історичної самоідентичності. На такому тлі у поемі мовиться про настанови високого духу, проглядається заклик чинити опір більшовицькому режимові. Можливо, саме тому літературознавці прирівнюють її до  поетичного реквієму, адже в ній  описано трагічну історію українців як нації, яка не загарбувала чужих території, але на власній землі була нищена Голодомором. Розвиток подій найновішої епохи лише підтвердив пафос цієї поеми – тільки опір ворогові спроможний захистити національну цілісність України та її самоідентичність.

Література:

Руденко М. Хрест. Українське видавництво Смолоскип ім. В. Симоненка.  Балтимор-Торонто, 1977. — 28 с.

Бровко О. Особливості в’язничної поезії М. Руденка // Слобожанщина: літературний вимір. Зб. наук. пр. — Луганськ, 2003. — Вип. 1. — С. 175—184.

Василенко Р. Микола Руденко в Оттаві // Життя в гримі та без (шляхами діаспори): Мемуари, поезії, публіцистика. — К.: Рада, 1999. — С. 393—396.

Дисиденти. Антологія текстів / За ред. Олексія Сінченка. – Київ : Видавництво ДУХ І ЛІТЕРА, 2018. — 656 с.

Качуровський І. Лірика Миколи Руденка // Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — С. 606—615.

Тарнавський О. Микола Руденко — Паскаль доби соцреалізму // Відоме й позавідоме. — К.: Час, 1999. — С. 241—259.

Swoboda Victor. The Evolution of Mykola Rudenko’s Philosophy in His Poetry // Studia Ucrainica. — 1988. — № 4. — P. 76—84.

           Березень 2021

Тадей Карабович

Національна спілка письменників України