Залюблений у свою справу

Він не має нагород, відзнак, зате створені його руками неповторні шкіряні вироби зробили його знаним майстром художньої обробки шкіри у своєму місті та в Україні загалом.

Мова йтиме про молодого мистця Юрія Пороха, який народився 8 квітня 1986 року в мальовничому місті Косові на Гуцульщині — краю, що багатий чудовими талановитими людьми, який манить і приваблює своєю неповторною красою і чарівністю, дає силу і наснагу до творчості. Саме тут він знайшов кохану для серця, працю для душі і замовників своїх естетичних вишуканих виробів.

…Не думав, не гадав, що стане майстром із художньої обробки шкіри, бо в шкільні роки захоплювався греко-римською боротьбою, настільним тенісом, гірськолижним спортом, керамікою, м’якою іграшкою. За перемоги у змаганнях і конкурсах неодноразово нагороджувався похвальними листами, грамотами, дипломами. Хоча зацікавлення цим ремеслом прийшло також у шкільні роки.

«В ранньому віці зацікавився виготовленням різних художніх речей. До цього спонукало спостереження за роботою маминих знайомих митців Михайла Юрійовича та Калини Іванівни Прощуків. Моя рука тягнулася до інструменту, я годинами міг спостерігати за їхньою роботою, дивувався чудовими витворами. І вони помітили мій нахил до мистецтва й порадили після закінчення школи обов’язково вступати в Косівський коледж прикладного і декоративного мистецтва», — говорить Юрій.

Після закінчення 9 класів середньої школи вступив в Косівський коледж прикладного і декоративного мистецтва ім. В.Касіяна на відділ художньої шкіри (2001-2005 ), навчання продовжив у Косівському інституті прикладного і декоративного мистецтва ЛНАМ (2005-2010). Після закінчення не покинув стіни закладу, а працював лаборантом на відділі графічного дизайну кафедри «Дизайн» (2010-2016), провідним фахівцем (2016-2021), а з 2021 року — завідувачем навчальною лабораторією кафедри «Дизайн». Завдяки йому студенти, викладачі та всі зацікавлені тримають руку на пульсі подій навчального закладу, бо щоденно він оновлює сайт, розробляє афіші, буклети та іншу поліграфічну продукцію. Без відриву від роботи здобув магістерський ступінь у Львівській національній академії мистецтв (2012-2013).

Із вдячністю Юрій Порох говорить про своїх викладачів: Прощука М.Ю. — ветерана педагогічної праці, члена НСМНМУ, Чіха В В. — викладача композиції та роботи в матеріалі, Фіцича І.А. — завідувача майстернями відділу художніх виробів зі шкіри, викладача роботи в матеріалі, Вірозуба В.Г. — викладача технології та роботи в матеріалі, Кіндій Я.М. — викладачку технології та роботи в матеріалі, Цьока А. В. — викладача композиції та роботи в матеріалі, Кіщук М.П. — викладачку композиції та роботи в матеріалі, які допомагали опановувати таємниці технології художньої обробки шкіри, стати фаховим майстром.

На формування його творчої особистості значний вплив мав, зокрема, Іван Фіцич, який був для нього не тільки вчителем, але й наставником, товаришем і творчим порадником, який зумів прищепити юнакові велику любов і повагу до обраного фаху, навчив таємниць ремесла. З ним Юрій любив працювати, вчився в нього, допомагав у виготовленні замовлень (папок-меню для ресторанів, мисливського спорядження тощо). Разом розробили і виконали шкіряну карту України, постери Косівського відділення Українського товариства мисливців і рибалок.

Невисокого молодого чоловіка, з довгим русявим волоссям та голубими очима застала за роботою в майстерні, бо увесь свій вільний від роботи в інституті час Юрій Порох проводить саме тут. Тут засиджується до півночі, а часто, — коли треба закінчити термінове замовлення, — то й до ранку. Робітня спільна, її він ділить із своєю дружиною Наталею — художницею-живописцем і фотомисткинею. Ця частина їх будинку облаштована всім необхідним для роботи: тут стіл для розкрою шкіри, швейні машинки, лещата, прес, а на поличках молотки, колодки, різноманітні ножі, ножиці, долота, обценьки, лінійки та кутники, дратва, віск, різні види клеїв, у коробках складена різноманітна фурнітура, нитки усіляких кольорів, голки, наперстки, ескізи та лекала робіт, фартухи, фарби, олівці, пензлі, фломастери, підрамники, мольберти, рамки для картин, фотоапарати і ще ціла купа дрібниць.

Ця навдивовижу велика і багата кількість інструментів та пристосувань придбана Юрієм за двадцять років праці в обраній професії. Для роботи використовує телячу шкіру, з якої виготовляє власні мистецькі вироби. Шкіру купує, бо вичиняти самому справа надто довга та складна. Раніше разом зі студентами знаходили оригінальні способи з пошуку шкіри, творили різні експерименти, пробували різні форми, бо використовували шкіряні речі з секонд-хенду — куртки, штани, спідниці.

Свої вироби (череси, тобівки, бакунтові пояси) намагається шити та оздоблювати так, як робили колись гуцульські предки. Тісно співпрацює з майстрами художньої обробки металу. Шкіру оздоблює металом, плетінням, клішевим тисненням та штампами, які виготовляють в самому Києві, випалюванням, а іноді позолотою, срібною фурнітурою та рельєфним тисненням, рідше ручним гравіруванням. «Мене цікавить гуцульське. Хочеться неповторні орнаменти, форми відтворити, але, на жаль, навіть при сучасних технологіях деколи важко це зробити. В кінцевому виріб залежить не лише від оздоблення. З шкірою треба працювати обережно, бо один необережний рух і шкіра зіпсована», — зазначає майстер.

Ознайомлення зі шкіряними виробами Ю. Пороха дає можливість побачити широкий асортимент його творів — гаманці чоловічі і жіночі, купюрники, наплічники з гуцульськими орнаментами, ключниці, портмоне, жіночі ридикюлі, кофри для мотоциклів, різні пояси, ремені, сумки (жіночі, чоловічі, дорожні, сумки-портфелі), обкладинки для документів, брелки, чохли для ножів та сокир. Майстер також перетягує та створює нові обшивки для стільців, салонів машин. Кожна робота — результат наполегливих творчих пошуків і володіння авторською технікою.

Одна із граней творчого обдарування Ю.І. Пороха — виготовлення традиційних гуцульських чересів і тобівок, які оздоблює тисненням, плетінням кольоровими шкіряними смужками, мельхіоровими, латунними ґудзиками, пуклями, пряжками. Черес — це чоловічий шкіряний пояс, котрий гуцули часто одягають на празник або під час якоїсь урочистої події, а тобівка — гуцульська шкіряна торбина. Її носять на ремені через плече чоловіки. Кожен виріб потребує дуже багато часу. На виготовлення одного добротного череса йде цілий місяць. Менше часу забирають більш дрібніші речі.

«Колись за бакунтову табівку давали двох волів, а за те, що поставив хату — черес», — так говорили в давнину, зазначив майстер.

А ще Юрій допомагає волонтерам, а в час війни шиє підсумки для аптечок, турнікети та чохли для зброї.

У майстра золоті руки не тільки при роботі зі шкірою, але й в домашньому господарстві. А ще він хороший сім’янин, дбайливий господар та люблячий батько маленького Іллюші, який дає йому натхнення для творчості. Йому ще немає трьох, а він дуже любить сидіти в майстерні і спостерігати за роботою тата і мами. Зразу видно росте майбутній художник, бо переймає від батьків хист до прекрасного. Сім’я закохана в мистецтво, в Карпати, куди у вільний від роботи час разом з маленьким синочком часто вирушають за натхненням і позитивною енергетикою.

Крім виконаних творчих робіт зі шкіри широкого асортименту, які побачили світ крім, України, в США, Франції, Швеції, Норвегії, Іспанії, Італії, Порох Ю.І. має публікації в газетах та журналах з питань декоративно-прикладного мистецтва. Про митця знято документальні ролики «У Косові майстер зі шкіри виготовляє гуцульські череси» (НТК Коломия, 2018), «Майстер гуцульських чересів» (українсько-румунський проєкт, реалізований за підтримки Європейського Союзу «Жити з мистецтвом», 2021), та «Новий погляд» (Київ-Львів, 2021).

Юрій Порох не зупиняється на досягнутому, працюючи над кожним новим твором, весь час вкладає в нього частинку своєї душі, свого бачення і розуміння і старається поділитися своєю любов’ю і красою з іншими.

Тому ми гордимося такими людьми, хочемо розповісти про них цілому світу, бо українська народна культура, українське мистецтво і люди, що їх створюють — це наше багатство, яким треба пишатися.

Ольга Дерій, м. Чортків

На фото: Юрій Порох із сином.