ЗАПЛАКАНІ ХАТИ. Літературні пародії

 ШКОДА ДИНОЗАВРІВ

Убий метелика, убий! –

кричать монади.

Хай динозаври йдуть у бій

…над безпорадним.

Юлія Курташ-Карп

(«Українська літературна газета»

від 20 листопада 2020 р.)

–

ДЕ МОЯ НАД СЛОВОМ ВЛАДА?

 Де  гуля  над  словом  влада?

Та це, звісно, і  не  горе

 Надихали ж ті монади

 Далі Сальвадора.

 Ті монади неблокадні

 Й мені несли лаври,

 Що ковтнути безпорадні

 Навіть динозаври…

–

МОНОЛОГ ВБИВЦІ

Ти навіть із вірша виходиш жива

 Олександр Гордон

газ. «Літературна Україна»

25 червня 2022 р.

–

Обманщице! Тобі я вірив так!

А ти мені підсунула свинюку,

Вручивши пародистові у руки

Рядок надгеніальний – щастя знак.

Хіба тобі не соромно за муку,

Яку мені злих насміхів мастак

Вручив, неначе справжній маніяк,

Їдку стрілу із месницького лука?

Усе! Тепер шукаю іншу ціль,

Бо лиш отак свій переборю біль

І швидко позабуду про біду.

Хоч, може, в тобі ідеал краси

Ураз ожив.Та скільки не проси:

На здибанки я більше не прийду!

–

КОТОВАСІЯ

Але прийшла патлата темнота.

Дитячі сни мені ще раз присняться.

Ті зорі в добрім погляді кота –

Мов іскорки вина мого причастя.

(с.206)

–

Усміхнена патлата темнота.

Дитячі сни мені іще раз сняться.

А зорі в сірім погляді кота –

Мов іскорки вина мого причастя.

(с.231)

Ігор Павлюк

Із книги «Танці Мамая»

–

 Читав рукопис, пестячи кота,

 А він чомусь ураз мене подряпав.

 Розгнівавсь я . І миттю перестав

 Свої вірші йому давати в лапи.

 Помстивсь чотирилапенко за це,

 Кидаючи на зорі хитрі  взори

І так нежданно з м’явкання винцем

В мої рядки полилися повтори.

Докотовасивсь! Все! Спішу назад

«Портвейну» куплю й за великі гроші!

 …Хоча хвостатий не прощає зрад,

Та замуркочу я і … перепрошу.

–

ШУКАЧІ ЧЕРЕЗ ЦИКАДУ

Та все ж буває часом: щось покличе

У ніч серпневу флейтами цикад

Іван Гайворон

З колективної збірки

«На київських пагорбах»

–

Виспівують цикади по – татарськи

Олесь Дяк

З книги «Світ на узвишші»

–

Посеред ночі цикає цикада.

А я так звик до співу,хоч заплач.

Пропала флейта і немає ладу.

Його шукають віршник і читач.

Ці пошуки всі забирають сили.

І я, аби не здатися журбі,

Все ж іноді берусь за справу милу

Цикадно підвиваючи собі.

–

МУЖЧИНОЖІНКА

Я вся в думках гріховних, зрілих

………………………………………………….

Коли ти сам і я сама,

Тоді усе в житті чортма

……………………………………………………

І ти – один. І я – одна

І ми в просторі не разом!

Василь Лило

Кн. «А я люблю, лише тебе люблю !»

–

Руйную словом вічного канони,

Бо мають жити лиш мої закони,

Хоч пробує реальність день при днині

Враз проковтнути мрії безупинні.

Прислухайтесь! «Задихали» ж сторінки

Мужчиною в бікіні звабнім жінки.

Підставлю пародистові я й рило,

Щоб він відчув мужчиножінки крила!

–

СОЛІДАРНІСТЬ

Тюльпани підставляють сонцю лобики –

Так скучили за ніжністю вони…

Любов Бенедишин

З книги «Кульбабове віче»

За мною Доля й Муза тут скучали

   Ігор Павлюк

«Українська літературна газета»

№2, 2024 р.

–

Без ніякої мороки

Скука увірвалась в спокій.

Радо ми її вітали,

Адже, наче дива, ждали.

І узяли пера в руки,

Аби не журилась скука.

Хоч могли б наримувати,

Що ЇЇ нудьгою звати…

Подаємо й нині звуки,

Щоб нудьгу прогнала скука!

–

Т И Ш І М И Ш

І що моя бібліотечна тиш

————————————

Спустошує ця тиш

————————————-

Сизий досвіток, туман

І кисільна тиш

Наталія Ковалик

З кн «Сонячне прозріння»

–

О, тишино! Даремно так тремтиш!

Мені тебе не треба! Маю тиш!

І так переживаю, аби миш

У тишині не з їла мою тиш!

Бо вріже дуба через апетит.

І що тоді? Невже іти у скит

Молитися за дуже тлусту тиш,

Через яку раптово здохла миш?

–

ВИГАНЯЙЛИ

Хата, наче бабуся згорблена

Дмитро Іванов

–

Мов бабусі – згорблені й малі –

Ці дві хатки в хусточках біленьких

  Любов Проць

–

На тин плечима сперлася хатина

Стара, покинута, горбата

Надія Кир’ян

–

…Аж згорбились хатини в скрусі

І позабули слово “сміх”.

Бо записали у бабусі

Поети сьогочасні їх.

Що далі буде? Невідомо!

Вони сумні й живі ледь- ледь.

Гуртом просились до бабдому

Та римачі прогнали геть.

І прокричали вслід сердито,

Хоч хатки повнились слізьми:

 – Не варто вам сюди ходити,

Бо будем без роботи ми!..

–

Б О Я З Н Ь

Я – п’яний гном,

Хоча й не п’ю багато

Ігор Гургула

З кн. «Трикутник»

–

Й страшне себе спроможний запитати,

Але почути отаке боюсь:

 – «Я п’ний гном, хоча й не п’ю багато»

А буде що, коли таки нап’юсь?

Невже циклопом стану враз жорстоким,

Якого не здолати всім гуртом,

І більше не уздріє моє око,

Як йду до себе, мов сп’янілий гном?

Ігор Фарина,

м.Шумськ на Тернопіллі