Василь Портяк (31.03.1952 – 02.03.2019) — український письменник, прозаїк, сценарист, член Національних спілок письменників, кінематографістів, журналістів України.
І хоч Василя Портяка по праву віднесли до ряду четвірки найталановитіших українських новелістів поряд із Василем Стефаником, Григорієм Косинкою та Григором Тютюнником, багато хто не чув цього імені, не читав його книг, не дивився фільмів. Про нього і його творчість, на жаль, добре знають лише його рідні, друзі, колеги по перу, знайомі та шанувальники української кінематографії.
Цьогоріч Косів вперше вшанував пам’ять письменника. Стараннями Людмили Луканюк — завідувачки Косівської філії обласного Музею визвольної боротьби ім. С.Бандери, музейниками за підтримки дружини В.Портяка оформили куточок пам’яті, в якому висвітлили основні віхи життя Василя Васильовича. Аделя Григорук — письменниця, членкиня НСПУ, НСЖУ та НСКУ допомогла організувати літературні заходи.
На першу зустріч, яка відбулася 31.03.2025 року, крім творчої інтелігенції Косівщини, членів Руху та «Меморіалу», представників адміністративних органів, завітали Дмитро Стефлюк — голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина», Василь Герасим’юк — лавреат Національної премії ім. Т.Шевченка, старшокласники Кривопільського ліцею імені Василя Портяка зі своєю наставницею Оксаною Могорук (письменник народився в Кривопіллі на Верховинщині).
14.05.2025 року Музей відвідали студенти I курсу кафедри художнього розпису Косівського фахового коледжу декоративного та прикладного мистецтва разом з кураторкою Людмилою Берлою та іншими викладачами. Працівник Музею Олег Рак провів екскурсію, ознайомив студентів із зібраними експонатами про вояків ОУН-УПА та новітніх українських Героїв, які підняли прапор УПА і знову ведуть двобій з агресором.
Присутні спільною молитвою пом’янули Василя Портяка та полеглих воїнів, які віддали своє життя за Незалежність та цілісність України, за світле майбутнє кожного з нас.
«Мета сьогоднішнього літературного заходу — розкрити вам, студентам, особистість Василя Портяка як талановитого майстра короткої прози, кінодраматурга, кіносценариста, ознайомити з його творчістю, розповісти про життєвий ланцюжок письменника: Криве Поле — Верховина — Косів — Київ — Фастів. Реалізувати цю мету допоможуть Людмила Луканюк — завідувачка Музею, добра приятелька сім’ї Портяків, його друзі — Василь Шкурган — голова Косівського осередку НСПУ, Василь Гостюк — поет-пісняр, Оксана Кондратюк — племінниця», — такими словами відкрила захід — заслужений працівник освіти України, письменниця Аделя Григорук.
Молодь із зацікавленістю слухала високопрофесійну розповідь А.Григорук про життєвий і творчий шлях Василя Портяка, в якій прозвучали важливі епізоди і факти сторінок його життя. Василь виріс напівсиротою. Батько, воїн УПА Василь Білінчук на псевдо «Сибіряк», загинув, коли синочкові виповнилося 58 днів. До глибини душі вразила фотографія, на якій Сибіряк несе ведмедя (бо взимку), що його врятував іще маленьким. Згадала А.Григорук і про інших членів родини, які загинули, а серед них батьків брат Дмитро на псевдо «Хмара».
До різних випробувань майбутній письменник звик ще змалку. Але з дитинства був наділений здатністю співпереживати і чуттям прекрасного. Ці рідкісні риси характеру в особистості і творах В.Портяка відмітив і письменник Василь Герасим’юк, який зазначив, що у Портяковім письмі новеліста «чи не найбільше вражає здатність однією деталлю передати всю драму існування з невимовними, як вимовляємо в такому випадку, ніжністю і печаллю».
Аделя Григорук розкрила основну тематику творчості В.Портяка як майстра малої прози, чия творчість увійшла до антології «Українська мала проза XX століття», зупинилася на кінематографії письменника, його співпраці з режисерами Аркадієм Микульським, Олесем Янчієм, Олесем Саніним.
Вона відмітила, що і кожен лист, вітальна листівка рідним чи друзям, написані письменником — це художній твір. А живописне оформлення вітань виконувала дружина В.Портяка — художниця Лариса Сінкевич. Вони розкривають її майстерність, тонке сприйняття природи, любов до землі, на якій ми живемо, на що звернули увагу і студенти, які, не відводячи очей, зосереджено розглядали їх на спеціально до цієї зустрічі оформленому стенді.
Студенти уважно і вдумливо слухали фрагменти із новели Василя Портяка «Гуцульський рік», прочитаної поетом Ігорем Маковійчуком, уривки художніх текстів та листів, процитовані А.Григорук.
Письменниця звернула увагу, що Василь Портяк не отримав Шевченківської премії, хоча й номінувався на неї в 2009 та 2017 роках. Однак він був пошанований низкою інших престижних літературних відзнак —премією «Благовіст», ім. Павла Усенка, Нестора Літописця, Міжнародною літературною премією «Корона Карпат», премією ім. Володимира Косовського.
А цікаві теплі спогади про Василя Портяка, якими ділилися Василь Гостюк, Василь Шкурган, Оксана Кондратюк, Людмила Луканюк, були слушними та доречними і доповнювали розповідь Аделі Григорук.
Василь Гостюк: «З Василем вперше познайомився в піонерському таборі в Яблунові, коли були школярами, до сьогодні бережу наше спільне фото. Нас називали братами, бо одягнуті були в однакові костюми. Потім наші стежки розійшлись, щоб зустрітися аж через 30 років і відновити дружні стосунки. Книжку «У снігах» з дарчим підписом «Яблунів завжди між нами» отримав в дарунок. В знак дружби присвятив Василеві свою пісню».
Василь Шкурган: «Нас поєднали фестивалі, радіопередачі. Зберіг і по сьогодні запис інтерв’ю Павла Вольвача з Василем Портяком». Студенти почули глибокий, впевнений голос славного митця, відтворений в записі передачі «Кружляння слів з Павлом Вольвачем», який створив ефект живої присутності письменника серед нас.
Згадувала про Василя Портяка і племінниця Оксана Кондратюк: «Наші родини жили дружно, підтримували один одного. Кажуть, що Василь Васильович був небагатослівним, але в родинному колі все навпаки. Ще школяркою була у гостях у Фастові. Найбільше враження справило те, що одна із двокімнатної квартири, була заставлена книгами від підлоги до стелі, що свідчило про високу любов до художнього слова. А в 30 років вже разом із чоловіком ми відвідали Національний музей Тараса Шевченка, де В.Портяк працював ученим секретарем. Ця екскурсія з його розповіддю та коментарями залишиться назавжди у наших серця».
Людмила Луканюк передала присутнім вітання від дружини В. Портяка — Лариси Сінкевич-Портяк, яка зараз хвилюється не тільки за сина Ореста, що сьогодні, як колись і його легендарний дід Василь Білінчук «Сибіряк» — воїн УПА, захищає Україну, а й за всіх наших Героїв, які воюють з агресором, щоб вигнати його з української землі.
Пані Людмила звернула увагу студентів на те, що тут, у музеї, вони можуть знайти теми для власних творчих робіт, як це робили в попередні роки багато студентів-випускників.
Людмила Луканюк згадувала про зустрічі з Василем Портяком, його участь у розкопках жертв НКВС, зачитала слова письменника, який відвідав Музей і залишив коротку замітку в «Книзі відгуків»: «29 серпня 2006. Завжди бракує слів, щоб оцінити — не хочу баналізувати слів «патріотичну і самовіддану» і т.ін. — справжню роботу. Я ж — щасливий, що можу здійснити, здавалося б, не можливе здійснити — привести до такого музею свого сина. Дякую, дорогі мої! Василь Портяк». Л.Луканюк подарувала книгу В.Портяка «Вибір Скорого» бібліотеці інституту та його племінниці Оксані Кондратюк.
Кураторка академгрупи Людмила Берла щиро подякувала організаторам за проведену змістовну і цікаву зустріч і вони разом зі студентами сфотографувались на згадку про цей захід, а Василь Шкурган звернувся до молоді зі словами-настановою:
«Бажаю, щоб ви не боялися труднощів, адже вони можуть бути цікавими, щоб ви не зупинялися, розвивалися, вкладали в себе цей час, знання та досвід».
Аделя Григорук, завершуючи захід, побажала студентській молоді наполегливості в досягненні мети, розквіту творчого таланту в незалежній вільній Україні, про що завжди мріяв незабутній Майстер слова Василь Портяк.
Марія ПОРОХ,
членкиня Клубу
інтелігенції та РО «Просвіта».
Leave a Reply