Цю світлину (див. нижче) мені, здається, кілька років тому, подарував чортківський поет і краєзнавець Андрій Базалінський. На ній зображено місцевих хлопчаків, які осідавши своїх «двоколісних коней» намотуть зайві метри/кілометри по стадіону, про який теперішні мешканці Чорткова й сном-духом не чули. Підпис на фото засвідчує: «Післявоєнні роки. Стадіон на місці колишнього парку Садовських-Борковських».
Вже на зорі української державності 19 березня 1992 року на цьому місці було закладено і освячено наріжний камінь собору Верховних апостолів Петра і Павла, а до цього часу, пам’ятаю смутно, росли на колишньому стадіоні якісь райкомівські верби, трави і поокремі чоловічки… Та через 9 років – 12 липня 2001 року собор було урочисто відкрито і освячено – натякаю на цьогорічний скромний ювілей.
Ця модерна велична споруду (архітектор С. Гора) насамперед вражає своєю витонченістю і розмірами: висота — 51 м, діаметровий перетин — 40 м. Куполи собору символізують державний герб України – тризуб, що особливо зачаровує уяву у світлий погожий день, коли небо чисте і блакитне. Сподіваємось, що таким воно буде і на цьогорічний Великдень.
Архітектор С. Гора і будівничі цього величного собору гармонійно поєднали стиль традиційної візантійської базиліки з новітніми модерними віяннями. Цікавості, як і фантазіям, нема меж: які віяння були у тодішніх чортківських хлопчаків і чи малювала їм зрідка, хоч якась розполотніла уява, що місце їхніх розваг через десятиліття перетвориться на потужний духовний центр у серці Чорткова?..
Володимир Погорецький.
