Рудольф Гулька – чеський фотограф, перекладач та мандрівник. За фахом – контролер, керівник відділу аудиту Центрального товариства господарських кооператив (тодішня Чехословаччина), в рамках одного з ділових відряджень приїжджає на Підкарпатську Русь (територія сучасної Закарпатської області України), ця подія в його житті датується 1921 роком.
Його україністична діяльність була глибоко оцінена і покутянами – родиною Стефаників, Семанюків та Василем Касіяном. До речі, дослідники епістолярної спадщини зазначають, що найбільшу кількість листів Рудольфу Гульці (142) надіслав український художник-графік Василь Касіян (уродженець села Микулинці Снятинського району).
Рудольф Гулька мав два великих хобі – перекладацька діяльність та фотографія (в основному – репортажна). Зараз у архіві Словʼянської бібліотеки Національної бібліотеки Чеської Республіки (м.Прага) зберігається 4400 світлин, причому найбільший архів (1451 одиниця) – Підкарпатська Русь; далі йдуть Словаччина (1349), Моравія (627), Чехія (559), Хорватія (162), країни Африки (133), Італія (62) та Німеччина (8) – дані наводимо за джерелом [1] на основі досліджень празьких джерелознавців. Особливий інтерес «нетипового контролера» становили побут, традиційна культура та менталітет різних країв. Що цікаво: один із кращих автопортретів Рудольфа Гульки зроблений у гуцульському стилі, світлина зроблена під час першої поїздки на Підкарпатську Русь.
«У чересі»,1921. Фото опубліковане директором Словʼянської бібліотеки
Національної бібліотеки Чеської Республіки
Дослідники та популяризатори його творчості слушно зазначають, що Гулька визбирував по крупинці зникомий світ – автентичної ноші, ремесел, обрядів, аби зберегти як найцікавіше для себе. Про любов Рудольфа Гульки до свого архіву свідчить той факт, що велика кількість світлин ним розфарбована вручну.
Джерело фото: https://mapala.net/@vasyl73/zabytyi-mir-karpatskii-krai-sto-let-nazad
Оригінал: https://mapala.net/@vasyl73/zabytyi-mir-karpatskii-krai-sto-let-nazad
Оригінал: https://mapala.net/@vasyl73/zabytyi-mir-karpatskii-krai-sto-let-nazad
Припускаємо, що такий уважний до традиційної культури гість не міг оминути увагою один із найглибших аспектів етнокультури – живу діалектну мову. На підтвердження цьому свідчить той факт, що вже через рік після відвідин України Рудольф Гулька оприлюднює один за одним переклади української класики на чеську мову (всього таких перекладів понад 30 і біографи Р.Гульки припускають, що це – неповне зібрання [1]. Причому, ймовірніше за все, що українську мову він опанував самостійно і окремо вивчав діалект. У перекладі Рудольфа Гульки вийшли твори Ольги Кобилянської, Гната Хоткевича, Марка Черемшини, Леся Мартовича, Василя Стефаника, Катрі Гринивичевої та інших письменників.
Своїми міркуваннями про рівень і значення перекладу творів Марка Черемшини чеською поділився у шанобливому листі син Василя Стефаника Семен: «Я знаю настільки чеську мову, що повністю можу зрозуміти цю велику роботу, що її вимагав переклад з різних діалектів української мови […] це, що вам вдалося в перекладі зберегти надзвичайне багатство гуцульського діалекту Черемшини, вважаю дуже великим досягненням» (лист Семена Стефаника до Рудольфа Гульки від 25 червня 1948 року).
Переклади Рудольфа Гульки творів Марка Черемшини вийшли у Празі окремою книгою «З гуцульських гір».
Згодом перекладач та поціновувач традицій ще повернеться до країв, які його так сильно закохали в себе. Аж настільки – що він вирішив пізнати найбільшу таємницю – діалект.
Дружина Марка Черемшини, Наталія Семанюк свою статтю до журналу «Жовтень» (№4, 1962) називає дуже символічно: «Памʼяті великого друга України». У спогадах Наталія Василівна пише, що тепло листувалася з Рудольфом Гулькою і давала йому цінні поради стосовно народної медицини. На 20-30-ті роки минулого століття припадає її захоплення зільництвом, вона закінчує відповідні курси і згодом відкриває власний санаторій у Ворохті, Рудольфу Гульці ж надсилала карпатські збори трав.
Працював Рудольф Гулька і в напрямку графіки (замальовував народну архітектуру), у листах його згадується те, що він також розробляв велику кількість карт.
Фото Ужанського національного природного парку
Був вкрай скрупульозним. А свої світлини, привезені з мандрів, розглядав як рідкісні красиві метелики.
Цікаво, мандруючи різними краями і чуючи різноголосий щебет діалектів – чи зберігав він їх так, як фотомиті? Чи не звучали вони йому під час розгляду світлин?
До речі, що стосується прози Марка Черемшини, яка так зачарувала Рудольфа Гульку, то в «перекладацький обʼєктив» потрапили 40 творів. Новели та образки, обрані для перекладу, чимсь суголосні, до речі, з його подорожніми світлинами з Закарпатської області – типажі, де в чому – одяг, де в чому – ситуації.
Приїхавши у відрядження контролером, Рудольф Гулька закохується в Карпати і традиційну культуру горян. І вирішує зберегти ці характери не тільки у світлинах, а і привезти своїм землякам дещо унікальне: переклади текстів тих письменників, у творах яких – народна ментальність і традиція зображені живо, і, як би сказали вишивальниці, «з налиця».
Іванна Стефʼюк (Олещук) –
письменниця, літературознавиця, кандидатка філологічних наук.
Членкиня Національної спілки письменників України. Наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини
ДЖЕРЕЛА:
- Бабка Л., Оплештілова Г. Фотографії Рудольфа Гульки (1887-1961) з тематикою Підкарпатської Русі у празькій Словʼянській бібліотеці / Л. Бабка, Г. Оплештілова. // Вісник Закарпатського художнього інституту. – 2015. – №7.
- Семанюк Н. Памʼяті великого друга України / Наталія Семанюк. // Жовтень. – 1962. – №4.