Лиш тиша нишком шепотить,
Немов у спину тобі дише –
В любові жий, твори, пиши…
У житті йдемо дорогою правди – прямішої нема. Правдою мислить, діє людина, правдою все перемагає. Не кожен здатний почути притишений голос правди життя, яку Василь Лило окреслив трьома рядками вірша, бо ж він усвідомив, що сенс буття людини, народу – примноження інтелекту, духовності на основі третьої невидимої сили, в процесі осягнення форми (лат. – краси) життя з Богом, щоб в усіх проявах її діяльності думка випереджала дію: «Бога річ божії справи творити, / А чоловіка – по-людському жити» (Менандр)… По-людському жити.
Стосунки із коханою дружиною засвідчують, що він обдарований єдиним і вічним коханням:
Для нас – для двох, де тільки я і ти!
Нам небо урочисто усміхалось,
А ми пливли. Щасливі небеса.
Бо на щем-гонах наша доля ткалась –
Її для нас Всевишній написав.
Не випадково Володимир Шовкошитний написав: «Ось чому читати інтимну лірику “А я люблю…” на перший погляд легко і приємно. Легко, бо автор щиро, мовою серця присвятив збірку дружині Галині, з якою торує спільну стежину, а дорога ця не завжди була встелена лагідними і ніжними квітами» (Літературна Україна № 23-24 (5969-5970) 31 грудня 2024 року).
Василь Лило – муж людяності і любові, який безкорисливо приходить на допомогу іншим в скрутну годину життя. Він, як стверджував Микола Петренко, утвердившись у житті – продовжує пошуки, щоб побачене і пережите – лягало високим поетичним словом до нових віршів: «Гортає памʼять сторінки віків, / Щоби в скрижалі часу зазирнути…»
Душа хлібороба таки чутлива до слова (навчання на агрономічному факультеті…) На переконання Ґете, справжній поет пахне землею. Нам треба і зберігати, і зміцнювати зв’язок із корінням рідної землі:
Душа радіє від дощів,
що пахнуть хлібом,
А в серці світлий час,
Як знайдений окрайчик.
Яка ніжна метафора, глибоке порівняння – це все повертає читача, особливо мого покоління, в дитинство природних запахів, смакування окрайця свіжоспеченого хліба з парним молоком.
Доброчесне життя у царині внутрішнього життя людини, те, що неможна намацати ні приладами, ні розумом, що годі затаїти в собі, тож віршами творіть гімн щастю, любові, щоб в єдності слова і думки спонукати читача до глибинних роздумів про сутність життя. Думки живі і розумні істоти, і їх неможливо оцінити, як і щастя…
З роси та води дорогий наш ювіляре. Попри всі тягарі щоденного життя, завжди будьте собою. Щастя, добробуту, наснаги до життя, праці на ниві життя українського слова…
P. S. Лило Василь Семенович народився 5 січня 1955 року у селі Вовче Турківського (тепер Самбірського) району Львівської області. Закінчив юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка та агрономічний факультет Львівського сільськогосподарського інституту. Працював на господарській роботі. Автор понад десяти збірок поезії, член НСПУ з 2016 року.
В тексті процитовані фрагменти віршів із книжок Василя Лила: «Зоряний політ» і «А я люблю, лише тебе люблю».
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
Leave a Reply