…Недаремно книга-альбом знаного художника та вдатного літератора Михайла Барабаша називається «Нью-Йорк на лінії. Зарисовки, верлібри, монолог» (Львів, ЛА «Піраміда», 2021. 216 с.). Справді, у виданні – чимало лінійної графіки, щедро пересипаної верлібром і вільним віршем. Зрештою, як і в попередній подібній книжці Барабаша «На Другій авеню» (2016); також у твердій палітурці та з достатньою культурою друку. Отож, не без задоволення, фіксую: у цього художника вже склалася певна традиція щодо припровадження в світ добротних книгоальбомних видань. І це, звісно, приємно не лише для автора, але й для поціновувачів його творчості, ширшого загалу.
…Власне, якщо брати до уваги передусім графіку (зарисовки), то тут домінує лінійно-штрихова. І її так багато, така вона докладна, що подеколи видається репортажною. Упевнена, акцентована лінія ніби витісняє простір довкілля рівно на свої параметри, аби запанувати тут надовше. Додаючи до простору та часу щось своє, неповторне. Лінія, вона – як чаклунська складова частина цієї графіки: і виникає з нічого, і зникає в безмежжі, запам᾿ятавши назавше вже освоєний простір. Такі опанування, як на мене, дають можливість Барабашеві безперервно напрацьовувати все нові графічні окреси, безумовно, спираючись на попередній досвід. Тож графічні світи цього художника метафізично-лінійні; виповнені енергетикою, що має їх за свої канали мистецької комунікації; у цьому – сила, що назву її безмежжям. Тут скористаюся самоцитатою (з моєї рецензійної есеї на, уже згадану, попередню книжку М. Барабаша). «Життя художника, мандрівця світами, своєрідна ‟гра в бісерˮ, як у Германа Гессе. Ніби шукаємо в сновидіннях неймовірно забуту давню домівку, відгадуємо шлях, що його чомусь не запам᾿ятали; трапляється, довго, мов сліпці, блукаємо в темряві, аби таки намацати бодай найнепомітніший путівець і неквапом просуватись далі. Тут слід дослухатися душі. Душа і творчість – єдине, що по-справжньому належить людині. І не збочити. Не зупинитись. Не злякатися».
***
Поетичні рефлексії у книжці подаються цілими блоками. Зауважую, що вони непоодиноко перегукуються з представленою графікою Михайла Барабаша. Йтиму послідовно, в книжковому порядку.
Менше слів
Я тебе розумію
Коли тихо
Надворі
Й очі усміхаються
В душу мою
Ліричний герой автора нерідко виглядає самотнім і розгубленим. Проте, майже завжди, не позбавлений своєї творчої перспективи.
…І стало лячно
Хто ми
Де ми
На цій землі
Що ж
Я не стану Ван-Гогом
Бо прагну говорити
Лише з Богом
Суб᾿єкт його «поезії на графічних аркушах» (саме так, для себе, я назвав його вільновибудовані рефлексійні рядки) не квапиться відчувати і знати геть усе. Але найбільш вразливе не минає своєю увагою.
Хмари сонце і вітер
Вогнистими барвами
Щомиті створюють
Дивовижні узори
Вічного Святвечора
…А як же «нью-йоркська лінія?» – запитаєте ви. Адже художник прожив
там, за океаном, чимало літ та ще й назва книжки… Усе є.
Мерехтіння шибок
Новоспечених
Хмарочосів
У надвечір᾿ї
Нью-йоркському
Вітражного світла
Експресія
І ця «лінія» присутня впродовж усього альбому-збірника.
Часто Барабаш, як поет і графік, мислить динамічними картинками, поєднуючи чуття лірика та візію художника. Це явно підсилює його мистецьку комунікацію; дозволяє впевнено провадити діалог з читачем-глядачем. Приведу подібний та очевидний стрім, що видається цілою новелою.
Мав велику сміливість
У підземці
Миттєво зіскочив
Униз на шпали
Аби підняти свого
Протягом зірваного
Капелюха
Ризикував життям своїм
Котрась із п᾿яти секунд
Могла стати фатальною
Тепер більш ніж золотий
Той його капелюх
…Він уміє жити не кваплячись. Для його віршового героя головне – не проґавити найменшого поруху сердечного… Він не прихильник громогласної патетики. Чекає, і посутнє йому відкривається й відчиняється: простими словами, невибагливими рядками, відвертими строфами. …Затишок для душі.
Різдво
Щаслива тиша
Гучні мелодії
Ніби втопились
В калюжах
Нічної суєти
Подеколи усе це – доволі меланхолійно та поступливо. Але завше точно за словесним рисунком і, разом з тим, ненав᾿язливо. Він лише пропонує, а не безваріантно стверджує.
…Місцями автор нагадує про себе, як про художника, безпосередньо, через відкриту метафору; втім, і через поетичний штрих-код.
Якщо
На вернісажі мистця
Усміхнулася вам
Акварель
Це означає
Що серцем творив
…Не боїться поділитися сокровенним. Зрештою, де ще така нагода трапиться, як не в поетичному рядку?..
Дай
Клаптик паперу
Давно вже його
Не маю
І дивна спрага
Білопаперова
Спокою не дає
Серед ночі зриваюсь
Тут клапоть паперу набирає масштабів мегаметафори; освоєння якихось нових життєвих сенсів. Стає векторно очевидним. І мотивованим. Ходімо далі…
Візуальна естетика художника не ризикує у Барабаша загубитися серед поетичних категорій. Відбувається лише взаємопідсилення взаємопроникаючими субстанціями.
Коник-стрибунець цвіркоче
Шукаючи свого напарника
До возу вечора
На долоні комарик
Почав жало випускати
Щоб збадати
Чимедова у мене кров
***
Його ностальгія зріла впродовж двох десятків років. Хоча там йому було й незлецько, крайобразки з нашою природою, рідні, близькі люди, спогади з дитячих літ стискали душу, мережили пам᾿ять незабутнім. Зрештою, повернувся до Львова. Зараз мешкає й творить тут, у Леополісі.
Отож, стислий життєпис Михайла Барабаша.
Народився в селі Відники, неподалік Львова, 20 серпня 1952 року. Тут навчався в школі.
У 1980 році здобув освіту в Українській Академії друкарства (відділ графіки). Тривалий час був викладачем Львівського мистецького коледжу імені Івана Труша. З 1999-го проживав у США.
Член Національної спілки художників України.
Працює в царинах станкової, книжкової, рекламної графіки та малярства.
Поціновувачам добре знайомі такі цикли і триптихи чи диптихи його творів: «Віхи історії Львова», «Звенигороду – 900», «Іван Франко», «Рік 1933-й», «Моє дитинство», «У полоні вічності», «Рідний край», «Нью-Йорк очима українця», «Старий Львів», «Майдан»… Учасник понад сотні регіональних, усеукраїнських та міжнародних виставок. І подібних та інших мистецьких фактів – ще чимало. Додам лише, що творчість художника представлена в приватних збірках колекціонерів України, Польщі, Німеччини, Канади, США, Австралії. Це – також лінія Михайла Барабаша. Пильнуй, друже, пильнуй…
P.S.
Поєднання образотворчого мистецтва з поезією, певен, робить творчість Барабаша стильово вишуканою; більш самодостатньою. Є мотиваційним чинником до появи нових книжкових видань. Власне, – такої собі творчо-біографічної серії особистісних віх і вражень. Так мені видається.
P.S. 1.
Мало не проґавив! Дуже важливо для цієї альбомної книги. Редакторська робота Богдана Смоляка: глибоко продумана, водночас тактовна, замотивована на питомість української мовної традиції.
Макетування та оформлення видання художником Андрієм Кісем явно додає до естетики книги, власне, робить її тим, чим вона є. Яскрава колоритна контрасніть, інтелігентність особистісного прочитання, добірна текстова акцентованість.
Віктор Палинський