Літературна стежина Степана Жупанина

Так вже повелося, що все у житті відбувається вперше. Вперше сказав слово “мама”, зробив перший крок, вперше закохався, перший поцілунок… Свій перший поетичний текст відомий український поет лауреат Всеукраїнської літературної  премії імені Лесі Українки Степан Жупанин написав у сьомому класі. Він про це часто згадував.

Якось на уроці ботаніки його улюблений учитель Василь Бурч дав таке домашнє завдання: написати твір про спостережуване цікаве явище в рослинному світі. Степан довго блукав полем, аж поки не побачив мак. Придивився пильніше, а там сидить бджілка. Так і лягли на листочок рядки, яким судилась щаслива доля: вірш-пісенька “Мак та бджілка”. (Він, до речі, увійшов до його першої книжки).

        В полі мед збирала бджілка

        Із квіток,

        Мак шептав-співав їй гарних

        Співанок.

        Натомила бджілка крила

        Й ротик свій,

        Час додому, та почався

        Буревій.

        Каже мак: – Лети маленька,

        Он сюди,

        Я тебе сховаю, бджілко,

        Від біди.

        І стулив свої червоні

        Пелюстки,

        Щоб не падали на бджілку

        Крапельки.

        Захотіла бджілка спати –

        Колисав,

        Поки буря вщухла й дощик

        Перестав.

        Полетіла бджілка в вулик,

        І ось так

        Подружили з того часу

        Бджілка й мак.

А ще тоді Василь Васильович дуже похвалив хлопця і сказав слова, які закарбувалися в його пам’яті на все життя:

– Спостерігай і далі за красою природи. У тебе це добре виходить. Якщо і надалі так працюватимеш над собою, з тебе буде гарний поет!

Висока оцінка окрилила хлопчину. А згодом Степан прочитав вірш перед шкільною ляльковою виставою, в якій брав участь. То був творчий дебют юного поета і він став першою сходинкою на літературній ниві. Пройде небагато часу і його твори стануть всеукраїнським надбанням.

С. І. Жупанин народився 18 січня 1936 року в м.Іршава у багатодітній родині хлібороба-бідняка, яка, як і інших трударів знедоленої Верховини, в нестерпних умовах зазнала і голод, і холод, і несправедливість.

Батько, Ілько Андрійович Жупанин, був простим, однак мудрим чоловіком. Виріс він під солом’яною стріхою в урочищі Гори. Хоч закінчив лише два класи народної школи, проте вмів грамотно писати, добре рахувати. Мав природний розум, самотужки засвоїв секрети  столярної й будівельної справи, був знаючим землеробом, ветеринаром. Життєрадісний, веселий, а тому був цікавим співбесідником, народником. На весіллях та родинних святах часто виступав тамадою, гарно співав і грав на сопілці. Батько працював у колгоспі ланковим, потім – на залізничній станції вантажником, пізніше шляховим будівельником, а в останні роки сторожував у колишньому колгоспі імені Шевченка.

Мати, Марія Петрівна, пересипала свою мову приповідками, прислів’ями, навіть репліки висловлювала у такий спосіб. Завжди уникала грубої тональності, про сварок у хаті годі було й думати.

В оточенні батьківської ласки, взаємоповаги ріс маленький Степанко, все позитивне, благородне засвоював, мов губка вбирав у себе. Мав він ще до того від роду ліричну, м’яку вдачу, вроджену симпатичність. Не одна дівчина була закохана у нього!

В хаті на стелажі поруч з молитовником лежала книга Олександра Духновича “Буквар” (“Книжиця читальна для начинающих”). Батько часто читав уголос “Буквар”, написаний у віршованій формі. То були правила поведінки:

        Старшому завжди вступлюся,

        Шапку здійму, поклонюся.

        Так я стану щасливим

        І приятелем милим.

Ці слова батько декламував напам’ять, коли хтось з дітей нечемно поводився на вулиці з людьми похилого віку. Тоді це вважалося гріхом.

У дитинстві Степан Жупанин дуже любив природу. Він до безтями закохувався  в стрункі смерічки, боржавські полонини, вслухався в шепіт лісу і шум карпатських річок. Любив ходити по гриби, смакувати суницями.

Батьки хотіли, щоб Степан став священником. Купили йому Псалтир. У дев’ятнадцятирічному віці вивчив весь текст цієї книги напам’ять, разом з дорослими читав його над померлими сусідами. Одного разу в багатія Мойсея на псалтирі був присутній священник. Він дуже похвалив хлопця за бездоганне знання всіх молитов Псалтиря. Взяв його на руки і розцілував. А на уроках Закону Божого завжди ставив Степана в приклад, називав його в числі кращих учнів.

Та не так сталося, як батькам гадалося. Степан вирішив здобути професію вчителя. Після закінчення Іршавської десятирічки майже рік працював у редакції районної газети “Нове життя” літпрацівником, а потім вступив на філологічний факультет Ужгородського державного університету, відтак вчителював у школах Іршавщини і Виноградівщини.

Саме в цей час познайомився із юними поетами Василем Густі і Дмитром Кременем.

Це  були дуже талановиті юнаки. Вони входили до літстудії “Пролісок”, яку вів Степан Ілліч. Він проводив із своїми вихованцями бесіди на літературно-творчі теми. Тут вивчали також види і жанри літератури, віршовані розміри, зображувально-виражальні засоби художніх творів, звукову організацію поетичної мови, водночас проводилися практичні заняття з написання нарису, етюда, оповідання, сценічної картинки. З ініціативи керівника літстудії щомісяця в районній газеті друкувалися літературні сторінки, де вміщувалися також вірші майбутніх поетів Дмитра Кременя і Василя Густі.

Так учитель української мови і літератури Виноградівської школи робітничої молоді Степан Жупанин на громадських засадах виховував літературну зміну, багато сил, енергії  і часу віддавав формуванню юних талантів. Варто відзначити, що ніхто з виноградівських літстудійців не курив, не вживав спиртного, не мав інших шкідливих звичок, як і їхній наставник. На літературні вечори з Ужгорода до районного центру приїздили уже добре відомі тоді письменники Фелікс Кривін, Михайло Томчаній, Юрій Керекеш, Василь Діянич, Ласло Балла.

Варто зазначити, що з-поміж юних найбільшим талантом виділявся Василь Густі. Його вірші отримували призові місця на конкурсах. Кращим на обласному зльоті творчої молоді Закарпаття у 1968 р. було визнано його вірш “Дуб”. Твори поета-школяра передавалися по обласному та всеукраїнському радіо й телебаченню, публікувалися в обласній та всеукраїнській пресі. За рекомендацією Степана Жупанина Василь Густі їздив на республіканський семінар обдарованої молоді. Павло Тичина, прочитавши його вірші та послухавши їх в авторському виконанні, назвав його “раннім світлим талантом”.

А Дмитро Кремінь із с. Суха перевершив свого навчителя – він став лавреатом Шевченківської премії. Його твори перекладені багатьма мовами світу. На школі, де він вчився, кілька років тому встановлено меморіальну дошку.

Та не все у житті Степана Жупанина було гладко. Свого часу співробітник КДБ у Виноградові писав на нього доноси, ніби він проповідує в “Проліску” націоналістичні ідеї. На щастя, поет вступив на стаціонарне навчання в аспірантуру. Допоміг йому в цьому колишній міністр освіти України Г. П. Пінчук, який приїздив до Виноградова вручати диплом Всеукраїнського товариства пам’яток історії та культури за сторінки “Троянди й виноград” у районній газеті, які готував до друку С. Жупанин.

Нзважаючи на те, що Степан Ілліч писав вірші для дітей, інколи мав клопоти із владою. Держбезпеківці й партократи бачили в них натяк на тодішню неправильну систему виховання. Мовляв, відчувається проповідь християнської моралі, аполітизм і навіть націоналізм. Тепер уже можна сказати відверто: Степан Жупанин виріс і виховувався в християнській родині, де панувала віра в Бога, де з нетерпінням чекали Різдво і Великдень. Вже будучи вчителем, його дратувало те, що атеїсти місцевого розливу переслідували школярів за те, що ті колядували або ходили до церви. А щодо націоналізму, який йому приписували, то С. Жупанин просто любив свій рідний край, людей, землю, яка дала світу такі яскраві особистості як письменники Федір Потушняк, Юрій Станинець, лікар Олександр Фединець, основоположник закарпатської школи живопису Адальберт Ерделі… Це він сміливо висловив у багатьох своїх поетичних текстах.

За час вчителювання у м.Виноградів Степан Жупанини опублікував  десятки нарисів, статей на педагогічні теми, брав участь у всеукраїнських науково-практичних конференціях у Полтаві та Херсоні, підготував і на відмінно склав кандидатські іспити. І вже у 1970 р. став аспірантом стаціонарного відділення Інституту педагогіки АПН України, де через три роки захистив дисертацію “Естетичне виховання школярів засобами пейзажної лірики”.

Особливі спогади залишилися у Степана Ілліча про Київ. Там він мав можливість спілкуватися з багатьма відомими вченими в галузі естетики, педагогіки і психології. Часто бував у видатного психолога, академіка Григорія Костюка, у майстрів художнього слова Михайла Стельмаха та Дмитра Білоуса, одержував їх добрі поради і консультації. Чимало корисного почерпнув для себе.

Під час перебування з тодішніми київськими аспірантами Миколою Жулинським, Ларисою Левчук і Олександром Федоруком у складі молодіжної делегації на Сьомому міжнародному конгресі з естетики в Бухаресті, С. Жупанин налагодив тісні зв’язки із зарубіжними дослідниками в галузі естетичного виховання дітей і молоді. Незабаром у болгарському журналі “Початкова школа” були опубліковані його статті.

Свою роль у житті С. Жупанина зіграла зустріч із професором Львівської консерваторії Анатолієм Кос-Анатольським. Він ніби по-новому подивився на свої тексти: відомий композитор відзначив пісенний хист Степана Жупанина. Він справді володів Божим даром музиканта, що помітно у звуковій структурі рядка, а то й цілої строфи. Мелодійності віршам надають багаті рими, котрі майже всі закінчуються голосними звуками. Усе це, як відомо, допомагає підвищити мелодійність вірша, що для пісні вкрай необхідно.

Пісні на слова С. Жупанина виконують Закарпатський народний хор, народні артисти України Софія Ротару, Алла Кудлай, Марія Зубанич, Петро Матій та ін.

Степан Жупанин – людина щедрої душі.Він привертав увагу всіх, з ким доводилося спілкуватися, людяністю, добротою і чесністю. Водночас він відзначався простотою.З великою повагою ставився до свого наукового керівника кандидатської дисертації Тамари Іванівни Цвілих, яка виховала більше 30 відомих тепер науковців. Доречі, світлій пам’яті Т. Цвілих Степан Жупанин присвятив свою підсумкову монграфію “Педагогічні основи формування в молодших школярів художнього образу природи засобами пейзажної лірики”.

С.І.Жупанин належав до тих викладачів, на яких студенти чекали, з повагою ставилися до кожного заняття, а спілкування з ним приносило тільки радість і задоволення. Про це свідчить спогад колишнього випускника Ужгородського держуніверситету, тепер відомого в Україні поета, Петра Мідянки: “Пригадується за кафедрою в аудиторії його постать: завжди щирий, схвильований, натхненний. На них був не сухий виклад наукових фактів, а жвава розмова про людину, її складну природу, зокрема, про дітей”.

Упродовж багатьох років С. Жупанин досить вдало поєднував учительську роботу з науковою і поетичною творчістю. Він автор багатьох книжок, віршів, казок, загадок для дітей, які вийшли більш як двомільйонним тиражем. Серед них “Бджілка”, “Сестрички-смерічки”, “Гірська стежина”, “Світле озерце”, “Ватра”, “Смерековий край”, “Лсовий світанок”, “Світлячок і бджілка”, “На високій полонині”, “Сто загадок”, “Чому плакала зозуля”.

Багато художніх творів і наукових праць Степана Ілліча вийшли в перекладах на білоруську, молдавську, литовську, казахську, туркменську, таджицьку, осетинську, черкеську та інші мови. Близько двох десятків віршів та пісень поета з міста над річкою Іршавкою можна знайти в програмах і підручниках загальноосвітніх шкіл України та країн Східної Європи.

Наприкінці 2002 року в Іршавській загальноосвітній школі №1 І-ІІІ ступенів, де свого часу навчався Степан Жупанин, було відкрито шкільну “Літературну світлицю”. Ця подія перетворилася у справжнє свято красного письменства.

Відкриттю світлиці передувала велика і копітка праця. Тут зібрано цікаві і рідкісні матеріали із життя майстрів слова – вихідців Іршавщини. Свої книги школі подарували поети і прозаїки Степан Жупанин, Василь Густі, Василь Кузан, Василь Шкіря, Лідія Повх, Петро Ходанич, Михайло Ломага, Василь Філеш, Василь Кобаль. Особливе місце приділено творчості колишнього випускника школи, нині відомого українського письменника С.Жупанина. На видному місці його портрет, книги, матеріали про його життя і творчість. Привертала увагу і літературна карта району, де було вказано, де і в якому населеному пункті народився той чи інший літератор (до речі, її склав Степан Жупанин). Школярі розповідали про літературну діяльність Степана Ілліча, читали його вірші, співали пісні.

Ось така вона літературна стежина Степана Жупанина.

Помер С. І. Жупанин 7 січня 2025 року.

Василь ШКІРЯ,

м.Іршава, Закарпатська область