В 2003 році поет Богдан Бойчук (11 жовтня 1927 – 10 лютого 2017) видав важливу книгу в своїй творчості «Спомини в біографії» (Видавництво «Факт». Київ, 2003). Це було мемуаристичне видання, що викликало в літературному середовищі України резонанс та численні критичні відгуки. Спомини Богдана Бойчука були суб’єктивною i водночас живою книгою.
Богдан Бойчук — це відомий український поет, член Нью-Йоркської групи, літературний критик та перекладач. На його творчості позначена відповідальна присутність за українську екзильну літературу другої половини ХХ ст. Він був співредактором модерного щорічника «Нові поезії» (1959-1972), так важливого видання в еміграційному українському середовищі. Його членство в Нью-Йоркський групі не було лише номінальне. Бо група, це було творче покликання всіх її учасників. Тому її членів недарма поетеса Віра Вовк назвала Великою сімкою. До групи належали в 1959 році Віра Вовк, Богдан Бойчук, Женя Васильківська, Емма Андієвська, Богдан Тиміш Рубчак, Юрій Тарнавський і Патриція Килина.
Мемуаристика наростала в творчості Богдана Бойчука протягом довгого часу. Втім вона матеріалізувалася, коли творець почав жити та творчо працювати в Києві. Від 1991 року, Україна стала для нього новим місцем творчості. Пригадаймо, він з поетесою Марією Ревакович заснував важливе для української літератури видання, між Києвом та Нью-Йорком під назвою «Світо-вид» (1990-1999). Готуючись до «Споминів в біографії», автор усвідомив болісний плин часу і зрозумів, що його життя та творчий дискурс починають якби розломлюватися на дві антропологічні вартості, на американську (Нью-Йорк, Глен Спей) і українську (Київ, вул. Велика Васильківська). Втім поет не розділяв тих вартостей на окремі якості, вони існували в залежності від того, де він перебував. Богдан Бойчук любив підкреслювати, що з вікон у Глен Спей він бачить озеро і ліс, а з вікон помешкання на вул. Велика Васильківська, він бачить неони Києва і рідну Україну. Поет перебував в тих двох вартостях одночасно, і власне з цієї одночасності народилася книга «Спомини в біографії». Тому це не хронологічна розповідь літературного спрямування про насичене зустрічами та подіями життя, а освітлення вибраних подій емоціями і живим їх записом у слово. Оскільки жанр книги – мемуари, вона фіксувала якусь невидиму матеріальну сутність літератури і була суб’єктивним дискурсом.
Мемуаристика книги «Спомини в біографії» збіглася з виданням у 2001 році польськомовної збірки перекладів Богдана Бойчука «Miłość w trzech odsłonach i inne wiersze» Авторами перекладів були поети Ян Леоньчук і Тадей Карабович. Ця книга була важливою для Богдана Бойчука. Тому він у спогадах, присвятив їй чимало приватного місця, описуючи своє літературне перебування у Польщі, зокрема на її презентаціях у Варшаві та Білостоці.
Після виходу «Споминів в біографії» я мав нагоду побувати в Києві у Богдана Бойчука. Я бачив, як народжувалися нові його книги, які потім видавав Василь Ґабор в львівський «Приватній колекції» видавництва «Піраміда». Але «Спомини в біографії» вийшли до знайомства Богдана Бойчука з Василем Ґабором. Їх видало видавництво «Факт», яке тоді співпрацювало з поетом і створило перед читачем образ Богдана Бойчука, який повертається до України своїми виданнями поезії та п’єс. А ще поет будучи чільним представником Нью-Йоркської групи, не забував підкреслити факт, що екзильна поезія групи, повернеться до України і стане важливою частиною української літератури. Його пророчі слова збулися, засвідчують про це поетичні книги Богдана Бойчука київського українського періоду «Вірші кохання й молитви» (В-во «Факт», Київ, 2002), «Київські екслібриси» (В-во «Факт», Київ, 2006), а зокрема «Зібрані твори. Том 1» (В-во «Факт», Київ, 2007) і «Зібрані твори. Том 2» (В-во «Факт», Київ, 2007), де під впливом України в першому томі поет оновив зміст віршів.
У мемуарах поет пише про свою національну дорогу до слова. Розгортає особисту біографію, яка пролягла від місця народження у селі Бертники на Тернопільщині, через Монастириська, де він навчався і Бучач – місто пізнішої його поеми «Кляса без вісти» виданої книгою у 2014 році. Говорить про німецькі примусові роботи, табір для переміщених осіб, Америку, а вірніше Нью-Йорк і повернення в Україну у період її незалежності. Тут можна би ставити дати в тій біографії, ідучи услід за книгою «Спомини в біографії».
Літературну діяльність Богдана Бойчука в Нью-Йорку можна за змістом споминів поділити на дві частини. Перша, це власна творчість та видавничі проекти і популяризація перекладів. Поет видавав свої твори в покликаному ним видавництві Нью-Йоркської групи. Друга частина, це співтворчість з Нью-Йоркською групою і літературна діяльність в українському середовищі в Нью-Йорку. В тій частині, важливе місце займають спогади про співучасників Нью-Йоркської групи, про антологію «Координати», щорічник «Нові поезії» та про приїзди до Нью-Йорку офіційних шістдесятників з України, поетів Івана Драча, Дмитра Павличка, музичних діячів Павла Вірського, Анатолія Солов’яненка та інших. В тій частині важливі є силуети американських поетів, з якими Богдан Бойчук дружив і яких перекладав на українську мову. Це поети Стенлі Кюніц і Дейвід Іґнатов. Але також улюблені українські поети Київської школи Віктор Кордун, Микола Воробйов, чи січеславці, які жили в Києві, поетеса Раїса Лиша і Юрій Вівташ. Цікавими залишаються відносини з поетом і літературознавцем Андрієм Підпалим. Взагалі Бойчука цікавила нішева гілка української літератури, тому після поселення в Києві він дружив з невідомими офіційно творцями, які писали до шухляди, або змагалися з сірою дійсністю, ніде не працюючи.
У книзі «Спомини в біографії» Богдан Бойчук портретує вагомих діячів українського екзильного життя. Згадує поетів та письменників Евгена Маланюка, Тодося Осьмачку, Олексу Стефановича, Василя Барку. Говорить про Ірину Стецюру (яку в еміграції називали Ірена), художника Юрія Соловія, Ігора Соневицького, Вадима Лесича. Надає увагу українським літературознавцям та критикам в екзилі Юрію Шереху (Шевельову), Григорію Костюку, Юрію Лавриненкові, Іванові Кошелівцю, Богданові Кравціву, Ігорю Костецькому. Також іншим діячам української еміграції як Микола Шлемкевич, Володмир Міяковський, Олександер Семененко, Юрій Косач, Йосип Гірняк, Михайло Дзиндра, Зиновій Штокалко, Богдан Нижанківський (псевдонім Бабай), чи поетові з Канади Яру Славутичу. Можливо перелік такої кількості імен української культури в еміграції, небагато скаже читачеві, втім на прикладі такого переліку видно, якою діяльною і цікавою була українська діаспора. Всі вони відіграли важливу роль в літературних відносинах з Богданом Бойчуком. Адже крім діяльності в Нью-Йоркський групі поет був редактором загальних еміграційних видань, журналу «Сучасність», упорядковував антологію «Координати» (Нью-Йорк, 1969), чи антологію «Поза традиції» (Київ-Торонто-Едмонтон-Оттава,1993).
В 1990-1999 роках поет редагував спільно з поетесою Марією Ревакович вже згаданий «Світо-вид». Журнал був важливий для розвитку української літератури. Це було видання, яке початково друкувалося в Нью-Йоку, але згодом почало виходити в Києві. Згадуючи «Світо-вид», не можна поминути факту, що посередньо його вихід започаткував київський літературний фестиваль Золотий гомін. Богдан Бойчук прибув на цей захід до Києва і обговорював в Національній спілці письменників України вихід спільного літературного журналу, який би об’єднував обі гілки української літератури, вітчизняну і еміграційну. Це був крок до того, щоб не ділити української літератури на «тогобічну, і сегобічну», а ще долучити до неї цю, яка народжувалася в умовах життя етнічних українців на білоруському Поліссі, у Польщі, в Словаччині та Румунії. Ця ідея зокрема прозвучала в антології «Поза традиції», в який надруковано різних авторів і показано їхню творчість пов’язану з синтезою літератур в яких вони творили. Так «Світо-вид», як і антологія «Поза традиції» плекали літературні напрямки української сучасності, її традиції, архетипи, творчі експерименти, чи сюрреалізм. Але також орієнтувалися на розрив з традицією і переосмислювали поетичної системи через модерністичні принципи. Тому Богдан Бойчук дивився на літературний процес, як на живу тканину, де взаємини з літературним середовищем Києва відбувалися на творчому, а не політичному грунті.
Видаючи антологію «Поза традиції», а згодом «Світо-вид» Богдан Бойчук включив до тих видань представників Нью-Йоркської групи Віру Вовк, Емму Андієвську, Юрія Тарнавського, Богдана Рубчака, Романа Бабовала та Марію Ревакович. Це були його однодумці по формі поетичного спілкування та вислову. Тому у «Споминах в біографії» поет приділив їм чимало літературної уваги.
Видання Богдана Бойчука «Спомини в біографії» були важливою мемуаристичною книгою часів входу української літератури у ХХІ столітті. Згадаймо, поволі вигасав постмодернізм літературних груп 90-х рр., а наступав період популярності молодих творців, серед яких вирізнювалася творчіст харківського поета Сергія Жадана. Його відома збірка «Історія культури початку століття» і «Спомини в біографії» Богдана Бойчука вийшли у 2003 році. Це були книги-події в українському літературному житті. Тому «Спомини в біографії» слід розглядати як ширшу пропозицію українського літературного дискурсу.
Тадей Карабович,
Національна спілка письменників України
Люблін, лютий 2025
Тадей КАРАБОВИЧ, поет, перекладач, літературознавець, літературний критик. Член Спілки польських літераторів Люблінського осередку та Національної Спілки письменників України. Головний редактор щорічника «Український літературний провулок» (з 2001 р.). Живе в Любліні (Польща).
Leave a Reply