Мені, наче наяву, постав перед очима Микола Саміла, вродливий, стрункий, з хвилястою світлою чуприною. Одружений він був у Калинівщині, селі поруч його рідного села Біла.
Микола Саміла-Крук (за документами – Данило Головатий), перебуваючи у Ромашівці, в кінці вересня 1943 року отримав від проводу ОУН звістку, що у Товстому сусіднього Заліщицького району гестапівці особливо жорстоким способом забирають у населення контингент зерна. На операцію повинен був піти брат Миколи Петро Саміла, командир районної польової жандармерії, на той час псевдо – Шелест, пізніше – Ганнібал. Петро був відсутній, тому пішов Микола (Крук), а з ним – Микола Басій (Ярема), родом з Полівців, та ін.
Про те, що сталося там, з великим жалем розповідав Ярема: потрібно було знешкодити начальника гестапо. У ресторані Крук вистрелив у нього, той впав убитий. Та пораненим був і сам Крук, тому не зміг виступити вчасно. Підпільники розділилися на дві групи: Крука прикрили картоплинням, травою і тим часом як одна група відходила і пострілами відволікала на себе гестапівців, друга повинна була винести Миколу в безпечне місце. Та вороги випередили їх: вони вистежили пораненого за допомогою собаки, арештували і передали в Чортківську тюрму, де жорстоко замордували. На той час при тюрмі працював Савчинський (ім’я призабулося). Він знав, де поховали Миколу, і переказав родині. З великими перешкодами вночі перепоховали Самілу на цвинтарі в с.Калинівщина. Під невеличким залізним хрестом спочиває його прах і донині.
Марія ШТЕПА