208 річниці від дня народження Великого Кобзаря присвячую
***
Коли
Ми діждемося Вашінгтона
З новим і праведним законом?
Тарас Шевченко
Капітолійські пагорби завмерли –
Тут ллється кров людська німа й гірка,
Націлені у світ тягучі жерла,
І до курка знов тягнеться рука…
Бедлам і хаос, а можливо, крах,
У те, що ми повірити посміли,
Усі достоту ніби заніміли,
Прокинувся, як предковічний страх,
З яким в печері народилася людина,
Куди й поділася її тремка гордниня
На цих немов божественних горбах.
Ти чуєщ, як звучить безумно Бах,
Як никне божевільний Капітолій,
Невже забракне знову болю й волі,
Впаде в пітьму великий Вашінгтон,
Так немічно-безрадісно й поволі,
Що зазвучить безсило в унісон.
Не діждемося, як у Бога – солі.
…Невже це безпробудний віщий сон?
15 січня 2021 р., м. Чернівці (вдосвіта)
.
***
Ти не спиш, мій невгамовний друже,
Голосистий, із яких віків?
Хтось комусь навіщось чесно служить,
Я не знаю, хто так захотів.
Та без тебе не було б світання,
Сонце заблукало би туди,
Де німує ще зірниця рання,
Соловію, братчику, прийди.
Чи твій голос онімів, не вірю,
Чи в краї далекі одлетів?
Маєш ти неподоланну мрію –
Пов’язати світ на сто світів.
Ми ж без тебе, брате-соловію,
Без любови, звісно ж, помремо,
Не лишай нас віри-безнадії,
Світла не лишай, бо живемо
В голосах, у світлій нашій мові,
У всехвальних нутах молитов,
В хлібові твоєму, як і в крови,
Оживаєм чинно знов і знов.
15 липня 2021 рік, м. Чернівці (вдосвіта)
.
КЛЯТВЕНА ОБІЦЯНКА
«1850 года, июля 3 дня.
По сему присяжному листу присягу
принял рядовой Тарас Шевченко».
Із тексту військової присяги
Мундир тісний і куций, мов закони
Імперії, закованої в страх…
З незакінченої поезії
І знову слідство, знов тупий донос:
Щось малював, а може, й римував
Оті невдячні ц а р е х у л ь с ь к і строфи,
Що наближають владно до Голгофи.
Чи, може, чорт замало муштрував?
І знову слідство… А чи й знав Христос:
Як пан-шпіцрутен браво танцював,
Як у неволі мається душа,
Вмираючи, всихаючи поволі,
Аж Кос-Аралу снилися тополі,
Й старий Дніпро у сивих комишах,
І половинилась порожня голова.
Тепер – під вартою до церкви, до попа
На Євангеліє псареві присягать,
Клястись на вірність клятому Миколі,
Що вже не зраджу, підлому, ніколи…
А гніву, ненависті – не зупинить гать,
Солоних, як застояна ропа.
…Слова пливуть піском з твердих долонь,
Чужі перехолоджені слова,
В яких – ні крихти Божої любові,
Пощо вона убогому рабові,
В якому і любов мов нежива,
Як із померлих мовчазних ікон,
Що придивляються до губ твоїх, очей,
Немов угледіти забаглося жалю,
Покори, каяття й сумирності гіркої…
То що ти, брате, Богові накоїв,
Коли свій гнів укинув у ріллю,
Невже і він любов’ю запече?
…Комедія закінчилась. Пора
Увіковічити автографом оте,
Що гірш вогню пектиме повсякчасно…
…Слова чужі іржаві скроплять рясно,
Пісками душу доля замете,
В мундир зодягне звідниця стара,
Тісний і куций. Боже, та дарма,
Бо ще на світі не знайти ярма,
Яке схилило б голову Поета.
Тремти, імперіє, в лампасах й еполетах.
Для тебе порятунку вже нема,
Лети у пекло, кривднице німа!
.
СУЧАСНА ШАШЕЛІАДА
Диптих
…Було добра того чимало.
Минуло все, та не пропало.
Остались шашелі…
Тарас Шевченко
1.
Не плугатар за плугом ходить,
Не поводир коня веде,
А той, хто нишком верховодить
І промовляє до людей:
– Я проминаю, розмиваю,
Усе, що твердю мов було,
Ховалось наче за вуаллю,
Як сон – неісторичне тло.
Мене ніхто ніде не любить,
Не береже, не дорожить,
Не знайде, значить, не загубить,
Але й не зможе пережить,
Бо я – й у тиші, я – у громі,
Бо я – у кожному із вас,
Подайте шашелю-сіромі,
Що тіло точить повсякчас,
Бодай на зубчик мертвечини,
Я все на порох перетру,
Ще хвилю-мить перепочину
І в ненажерності помру…
2.
Шашіль шашелеві точить
Шлях у довге небуття,
Пилом дме у темні очи,
Пил для нього – то життя,
Потойбічне, в позачассі,
Без надії й сподівань.
А нащадки тлінноласі
Загрібати ладні грань,
Тільки б іклами торкнутись
До того, що не твоє,
Так живуть немов у русі,
А насправді настає
Безпробудно мертва тиша
(Бог забув, либонь, про нас!),
Той к р и ш у є, а той кришить
На дрібні шматочки Час.
Хтось у пітьмі шашелює,
Хоч беззубим уродивсь,
Ладно брехнями гендлює
Н е д о т о р к а н и й нудист.
А комусь п о б а р а б а н у –
Він такого вже нагриз…
У садку вишневім рано
Поливає кипарис…
Зупини їх, Боже правий,
Хоч далеко Ти єси,
Принеси піски з а р а в і й,
Душі гнівом притруси!
Шашіль шашелеві точить,
А доточить – заспіва,
І безтямно напророчить:
Не ростиме ні трава,
Ні кукіль темно-рожевий,
Ані струєний жовтець,
Лиш чорнобиль – долі жереб –
З душі в душу – навпростець!
.
НІЧ, ЯК МОРЕ…
Північ минула – це колір води,
Сон одійшов, «а ніч, як море»,
Вирватись крадьми кудись на простори,
Просто наказуй: до себе – піди!
Грані зітерті, немає межі,
Хай не лякає безтямне безмежжя,
Плинеш туди, де нема узбережжя,
Тільки палають пахучі коржі,
Мамині – з дальніх тягучих небес,
Можна ж до них доторкнутись, щоб жити –
Кожною миттю й нутром дорожити
Болісно, щемко, як завше, увесь.
Крихта минущого, це ж бо – не сон,
Скапують роси в холодні судини,
Може, шукаєш десь поряд людини,
Ходить розпукою, як в унісон.
Грати не можна. Це програна гра,
Хто там бездумно за тінню ступає,
Вишня вода у мені закипає,
Серце шалено недремно лупає,
Наче придумана кимось мара…
9-11 жовтня 2021 р., м. Чернівці
.
***
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся… але не каюсь!..
Люблю, як щиру, вірну дружину,
Як безталанную свою Вкраїну!
Роби, що хочеш, з темним зо мною,
Тільки не кидай, в пекло з тобою…
Тарас Шевченко
Знаходити легкі слова, якими світ заворожити,
Іще непізнано-живі, та чим же їх підсолодити,
Пустити звично до людей, нехай живуть і Бога просять,
Тулити чесно до грудей, нехай співає неба просинь.
Нехай усе, як почалось, воліє витворитись нині,
З дерев тяжіє чиста брость, аж барвеніє на калині,
Де незворотня благодать, ти чуєш, Господи Всевишній,
Од паморозі вранішня сіда, торкається до тіла вишні,
В якій брунькується весна, і я тепліні дочекаюсь,
Та не в забутих вишніх снах, а на яву:
Караюсь, мучуся, але не каюсь…
Листопад – 5 грудня 2021 року,
Мирослав ЛАЗАРУК, м. Чернівці