Говорить Євген БАРАН: Щоденникові медитації, афоризми. – Чортків: Золота Пектораль, 2018. – 160 с.
Іноді так важко провести, ту чітку межу між здавалося б буденними речами: брехнею і правдою, реальністю та вигадкою, любов’ю та ненавистю. Так само нелегко відшукати ту нетривку грань між Євгеном Бараном і літературою. Ось уже близько тридцяти літ цей невтомний літературний діяч займається творчою працею і настільки зжився з образом літературного критика, що здається витворив власний літературний вимір, який зрозумілий тільки деяким…Насправді, за постаттю Євгена Барана ховається кілька «я». Це і есеїст, літературознавець, голова спілки письменників Івано-Франківська, викладач університету, і просто людина, для якої література не просто різновид діяльності, а стихія, яка не терпить підкорення, а навпаки вимагає співіснування.
Ось нещодавно побачила світ його нова книга «Говорить Євген Баран». Такий формат невеличких щоденникових медитацій та афоризмів є вже третьою „пробою“ автора, спочатку були «Недописана книга…» та «Недописана книга…частина инча», остання є своєрідним підсумком суджень та роздумів критика. Ця книга, на відміну від двох інших, просякнута нотками сентиментальності та чуттєвості, оскільки має присвяту батькам: «Світлій пам’яті батьків, Михайла і Михайлини», тому вона про втрати і біль від них, про життя і його швидкоплинність. Євген Баран не задається ціллю упорядкувати свої записи у своєрідну схему, а навпаки створює нестандартне поле для хаотичного блукання людської душі. В цьому є глузд, бо людські думки не є структурованими, вони виникають і зникають, є обірваними і не послідовними, тому помисли автора наближені до «потоку свідомості», але з чіткою суттю та напрямком.
Доволі влучною є назва книги «Говорить Євген Баран», оскільки автор виголошує ті думки, якими володіє його свідомість в певні моменти. Особливістю цієї книги є те, що її можна читати як спочатку, так і з кінця, зупинятись на будь-якій сторінці, бо кожен афоризм є автономний від іншого і має свою специфіку і тематику. Звісно, можна б було створити своєрідний поділ таких медитативних гадок, але це б перетворило таку книгу у шаблонне чтиво і втратило б свій первісний задум. Книга не має конкретної тематики, тут можна знайти роздуми і про політичну ситуацію сьогочасності («Війна – не час для дискусій, вона є часом світоглядного вибору», «Цю країну втрачаємо ми, а не губить корупція. Бо тільки нормальна людина входить у коридори влади, з нею стаються метаморфози: з людини вона перетворюється на «долярового бомжа». Система. Вона і в пеклі система»), коментарі щодо наукових та творчих праць письменників, яким автор дає оцінку, є згадки про батьків автора та його особисте життя («Екзистенційне: є моменти, коли ми не хочемо, аби рідні йшли ( так як були моменти, коли ми в запалі цього хотіли), а тепер стримати їх годі…»), а також філософські сентенції про буття, («Людське життя, як і людська смерть, вартують лише тоді, як за ними стоїть історія Людини. Коли ж там проминання споживачів хліба, – се треба прийняти як календарну закономірність»), про інфантильність людських бажань та про неординарність мрій. Все це автор подає у стислій та короткій формі оповіді від власного імені, що свідчить про силу думки автора, оскільки вміння подати свої роздуми у лаконічній та сконденсованій формі є доказом не тільки віртуозно-талановитої людини, а ще й і поміркованої та розумної.
Подані записи є своєрідним способом внутрішнього вибалікування, не так для інших (хоча кожен може знайти щось близьке і потрібне), як для себе. Є.Баран ставить питання на які не потрібно шукати відповіді, вони існують, щоб бути проговореними та озвученими. Цікавим є те, що у кожному афоризмі-думці є мораль, і не має значення чи цей текст займає одну сторінку чи навіть зводиться до одного речення. Прочитати за один раз таку книгу не розумно, та й – не потрібно, бо від накопичення кількості думок простір ущільнюється до мінімуму і залишається тільки осад непорозуміння. Тому до таких афористичних міркуванням потрібно повертатись за потреби, за можливості та за бажання. І кожен обов’язково знайде відповідь на внутрішні запити, які його турбують, або ж додасть до свого арсеналу ще декілька питань, які дотикатимуться до порогів свідомості у пошуках самовираження. Найбільш частотними у згаданій праці Є. Барана є афоризми із ключовими поняттями: література («Література – це не перший поцілунок закоханої дівчинки. Се останнє пробач жінці, яку любив і ненавидів усе життя, так і не зумівши визначити, що переважало»), книга («Книжка – це дорога до життя крізь дюни буднів» або «Книги нема, якщо нема життя») та слово («Слово не збагачує, слово очищує», «Таке враження, що слово на милицях»). Такий своєрідний синонімічний ланцюжок із ключовою домінантою «література» і визначає весь творчий шлях Євгена Барана від покликання до усвідомлення, від літератури до її розуміння. Хоча автор сам визначив точку свого перебування у світі, бо кому як не йому відомо, де знаходиться прихисток для його душі: «Сказав би щось про літературу, промовчав би щось за особисте. Ото, між словом і мовчанням – я».
Ірина ФОТУЙМА