Наодинці зі словом. – Львів: Літопис, 2022. – 408 с.
Світ – Боже твориво, і ми мусимо його ОСЛОВИТИ… Увесь світ – перед нами. Ось прості слова, з якими часто залишаємося наодинці: дума, сльоза, хата, палиця, квітка, травинка, росинка… Як уві сні, припадаємо до них, немовби й близьких, зрозумілих, але здебільшого не зауважуваних, – не бачимо глибинної їхньої сутності, хоча давня мудрість вчить: людині призначено бачити те, що за словом. Натомість за клопотами щоденного буття не бачимо ані слова, ані того, що за ним, як і книжки у своїх руках. Пригадую слова Івана Франка: «У нас єдиний кодекс естетичний – життя». А що ж життя без слова, без книжки? Не випадково Каменяр редагував вісник літератури, історії й фольклору під назвою «Житє і слово».
Андрій Содомора у книзі «Наодинці зі словом» наголошує, що «душевна бездіяльність, байдужість до головного – до світу, що у нас самих, що у слові», призводить до смерті нашої душі, а далі – й завмирання мозку: «А дух – то слово, “вогонь в одежі слова”…». Світ – у слові, світ – у нас самих, бо слово оживає в думці, як жива й розумна істота. Мало того, – «Слово – принципово розумне та ідейне, тоді як образ і картина принципово споглядальні, зорові» (Оксана Забужко, «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу»)…
Наше життя, на жаль, перестає бути вдумливим (в античних вдумлива сова); не квапимося уважно приглянутися до тієї чи тієї речі, події, явища, зрозуміти їх, осмислити, натомість недбало торкаємося клавіатури комп’ютера – й увесь віртуальний (мертвий) світ перед нами, з готовою формулою чужих думок і образів. «Догідна мить швидкоплинна», як і мить наших думок перед безмежжям зоряного неба…
Митець слова усвідомлює час, в якому живе, і свій талант від Бога мусить у стократ віддати народу: «Немає більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою національну честь і без винагороди працювати для свого народу» (Іван Пулюй).
ЗАМОВИТИ КНИЖКУ МОЖНА ТУТ: http://www.litopys.lviv.ua/node/83
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів