Рівносильне, з різними тематично-ліричними абераціями, римування Ореста Князького, Ольги Яворської, Раїси Харитонової, Володимира Вітта (усім найкраще вдається списане з досвіду свого єства, «просто з мосту»); цікава прозопоетична наполегливість Світлани Бреславської.
Але раптом – щось рідкісно просте, почуттєве та правдиве, хоч подекуди й невправне: віршування «нашої читачки» Ольги Новикової. Їй віддаю перевагу, а також Миколі Болкунові із трагічних 40-х (публікація Василя Горбатюка), ямби якого засвідчують талановитість життєву й поетичну.
Завершення роману Миколи Сумишина «Мерза», що, повне драматичних родинних подій з печаттю оптимізму, вже «тягне» на своєрідну сагу… Міцної конструкції детективні оповідки Сергія Дзюби.
Історична просвіта від Богдана Савківа у зв᾿язку з фальшивими «одкровеннями нобелівського лауреата» (за назвою тексту) Михайла Горбачова щодо українського Криму, культурницька – у «Розповідях про музикантів» Ольги Полевіної, есхатологічна (з елементами метафізичного відкриття) – в «Бутті у двох світах» (тут – прощання, могили, воскресіння, виродження, просвітлення, Суд) Петра Шкраб᾿юка.
Фундаментальний Степан Пушик (1944–2018) без прикрас – у комплексно-спогадальному нарисі Тараса Салиги «…Отут я жив… Отут мойого предка слід…»
Відгуки Віктора Палинського (аналітичний) і Григорія Шумейка (відчуттєво-естетичний) – на сміхову книгу Юрія Николишина «Звідки росте борода», яка, перекладена, вважаю, могла б стати європейським бестселером; Миколи Дупляка (популяризаторський) – на книгу Василя Гайдамаки про Таврійський край; Богдана Дячишина (життєво-контекстовий) – на збірку новел Володимира Кузика «Двоє»; Миколи Проценка (грайливо-інтелектуальний) – на добірку віршів Михайла Зарічного таки ж у «Дзвоні».
«Собаче життя лиса Микити» (добірка «Собаче життя» в рубриці «Лис Микита») – моя алюзія на низку добротних прозових актуалесок Юрія Берези.
Візуальне (блок, Галерея) і життєписне (нарис Євгенії Ковальчук і Тамари Левицької) повернення талановитої мисткині й педагогині, лучанки, яка вчилась у Львові, – Лесі Каспрук (1943–2015).
Богдан Смоляк