Навіть про те горобці співають, глухі чують, а незрячі бачать – мову людині дав Господь. Ото ж маніпулювати нею, знущатися над її святістю та цинічно чинити інші ганебні проти неї дії – це, безумовно, воювати проти Бога, супроти Його маєстату.
У Діяннях апостолів (ІІ, 6 – 8) про це зрозуміло описано: «Коли зчинився шум, зібрався народ, і сталося замішання, бо кожний чув їх, що говорили його власною мово… І всі вражалися і дивувалися, й гомоніли поміж собою: «Оці, що говорять, хіба не всі галілеяни?». «Як же це так, що ми чуємо – кожний! Власну мову, з якою народилися? ».
А що ж робиться з нашою рідною мовою в нашій такій милій і рідній землі – Україні? Вже майже чверть століття тут її, обпльовану, змордовану, втягують силоміць у відьомський танець, штурхаються нею, гидяться її. Імпотентно й килаво просувається до ухвалення на державному рівні Закон про неї. Парадокс: в ефірі українського телебачення на шоу “Голос країни” усі члени журі — Сергій Бабкін, Джамала, Потап і Тіна Кароль — послуговуються російською мовою (зрідка переходячи на українську до україномовних учасників), хоча принаймні двоє з них уміють говорити по-українськи, а двоє мали б давно навчитися мови хоча б із почуття поваги до своєї країни…
А в Законі Польської Республіки «Про польську мову» від 7 жовтня 1999 року надибуємо такі безсмертні сентенції: «Врахувавши, що польська мова є основним елементом національного самовизначення та багатством національної культури, визнаючи необхідність захисту національної самобутності в процесі глобалізації , визнати захист польської мови обов’язком усіх громадян Польщі. Далі стверджується, що польська мова є державною мовою конституційних органів держави; територіальних органів публічної адміністрації тощо.
На шляху мовного самоствердження варто придивитися до досвіду країн, які свого часу пережили періоди мовно-культурного поглинання з боку агресивного сусіда. Скажімо, до речі, про чехів. Процес “чехізації” тривав у них не одне десятиліття, однак рішучі зміни відбулися досить швидко за короткий період. Рішуче слово висловив уряд першого президента Чехословаччини Томаша Масарика, жорстко сформулювавши засади мовної політики. Навіть в областях, де жило до 90 відсотків німців, звернення від громадян мусили приймати чеською мовою, а офіційні органи — відповідати чеською. Згодом у книжці “Чеське питання” Масарик напише, що у боротьбі за мову чехи стали «філологічним» народом.
Таких прикладів мовного суспільно-політичного життя в інших країнах можна наводити безліч. Проте не покидає серце Надія, що і в нас станеться дивне чудо – руки посохнуть тим, хто до Мови їх пхає!
Зиновій Бичко, філолог