У рамках відзначення 140-річчя від дня народження художниці, педагога, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка Олени Кульчицької за організації музею книги в Бережанах відбулися змістовні заходи.
Представники музею (директор Лілія Зінчук), міської ради, художньої школи, заповідника, школярі й педагоги поклали квіти до меморіальної дошки Олени Кульчицької, біля якої згадали життєві віхи й творчі здобутки видатної художниці, Берегині духовних скарбів нашого народу. Цікаво проходили презентації виставки робіт учнів Бережанської художньої школи (мистецька арка в ратуші), бібліографічного покажчика “Олена Кульчицька: із Бережан – у широкий світ” (із фондів музею книги), художньої листівки з графікою О. Кульчицької “Березовий хрест”, відкриття книжково-ілюстративної виставки “Олена Кульчицька: спадщина для України і світу”. Для відвідувачів музею науковці провели тематичну екскурсію “Олена Кульчицька – художник, графік, ілюстратор книг”.
Олена Кульчицька була одним із найяскравіших представників українського мистецтва першої половини XX століття. Талановитий живописець, офортист і гравер, вона збагатила український живопис жанровою розмаїтістю, розширила його тематику.
Народилася 15 вересня 1877 року в м. Бережани, у родині юриста. На розвиток її мистецького обдарування мали вплив поради батька, який сам цікавився живописом, мальовнича природа рідного краю, пам’ятники архітектури, поетика народних пісень, казок, переказів. Мистецьку освіту Олена здобувала спочатку в приватних малярів у Львові, згодом – у Мистецько-промисловій школі (1903 – 1908) у Відні. Після закінчення школи О. Кульчицька подорожувала, вивчала мистецтво у Західній Європі (Мюнхен, Париж, Лондон). Повернувшись у Галичину, спочатку жила в Косові на Гуцульщині, де перебували її батьки, та згодом переїхала до Львова. Після короткотривалого вчителювання у Львові О. Кульчицька переїхала до Перемишля, де майже тридцять років (1910 – 1938) викладала малювання у гімназії. У 1911, 1913 роках брала участь у виставках українського мистецтва в Києві. Тут особливий успіх мали її графічні твори.
Під час Першої світової війни, коли воєнні події прокотилися українською землею, О. Кульчицька стала літописцем народної трагедії. Після війни, коли в Галичині почало відроджуватися культурне життя, багато працювала в книжковій графіці, ілюструвала дитячі видання. Цілі покоління дітей виховувалися на серії народних казок, ілюстрованих Кульчицькою. Увагу привернули ілюстрації до «Лиса Микити» І. Франка (книжка витримала п’ять видань), до поеми «Слово про похід Ігоря» та ін. Ілюстрації до повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського є кращими не лише у доробку О. Кульчицької, а й у мистецтві ілюстрування української книги взагалі. Своєрідним є оздоблення поеми І. Франка «Мойсей». Славу Олені Кульчицькій принесли естампи, виконані в техніках дереворізу, ліногравюри, офорту і т. д. Образи її численних робіт («За море», «Ярмарок у Косові», «Важка дорога», «Літо», «Мати», «Селянське повстання», «Козаки в поході», «Проти бурі», «Життя перемагає») стали надбанням українського народу, чистим і щедрим джерелом його духовного збагачення. Із великою любов’ю майстриня творила різдвяні й великодні листівки, зображала ікони святих, особливо Богоматір, колоритні постаті гуцулів, мужніх січових стрільців… Дуже любила Карпати, захоплювалась національними мотивами, героїчними сторінками історії України.
Багато часу художниця присвячувала декоративному мистецтву. Коли в Галичині організували виробництво килимів, Кульчицька запропонувала до 80 проектів взірців килимів. Вона – автор проекта залізного хреста на могилі українських вояків у Прикуличах біля Перемишля. Від 1945 до 1954 р. мисткиня викладала графіку в Українському поліграфічному інституті у Львові, професором якого стала у 1948 р. Своєю діяльністю, громадянською позицією намагалася відповісти на насущні проблеми життя українського суспільства, що зазнало жахів двох світових воєн, голодомору, геноциду, страшних репресій і переслідувань. Приміром, після комуно-більшовицької окупації Олена не поїхала в еміграцію, а включилася в легальний опір сталінському режиму. Активно допомагала родинам, які зазнали арештів та висилок до Московії. Зверталася до різноманітних окупаційних установ із проханням про звільнення багатьох діячів української культури, серед яких була Віра Свєнціцька, донька директора Національного музею у Львові, мистецтвознавець та діячка ОУН. 1955 року Кульчицька розгорнула цілу кампанію на захист храмів, захист від закриття Львівського художнього училища (нині Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша). Фінансово допомагала у видавничих справах Союзу для визволення України. У ЦДАВО в Києві у фонді 4405 розміщено ряд документів, у яких міститься ця інформація.
Останні роки життя О. Кульчицької були важкими, вона не могла ходити. У переддень смерті художниці повідомили, що їй присуджено Шевченківську премію. Померла О. Кульчицька 8 березня 1967 року. Похована в родинній гробниці (проектувала саме вона) на Личаківському цвинтарі у Львові. Поруч із нею спочивають її батьки Лев Кульчицький (1843–1909), мати Марія (померла 29 листопада 1939 року), брат Володимир – надрадник директора Скарбової палати у Львові (1870 – 1922), сестра Ольга Меланія – вчителька Української гімназії в Перемишлі (30 квітня 1873 – 29 березня 1940).
Творча спадщина видатної художниці – понад чотири тисячі творів. Твори мисткині виставлялися у Львові, Берліні, Варшаві, Відні, Празі, Римі, Торонто, Чикаго, Києві, Москві та інших містах світу. У багатьох музеях її роботи займають почесне місце. Із 1971 р. у Львові діє Художньо-меморіальний музей О. Кульчицької. На її честь названо 32 курінь УПЮ імені Олени Кульчицької. У Тернополі також є вулиця Олени Кульчицької. Пишаються своєю знаменитою землячкою й бережанці. На вулиці, що носить її ім’я, встановлено меморіальну таблицю (1977 р., скульптор Е. Мисько). У 2013 р. Національний музей у Львові імені Шептицького видав повний альбом-каталог творів Кульчицької, до якого ввійшли 347 репродукцій графіки, малярства та ужиткового мистецтва. Талановита художниця прожила насичене творче життя, залишивши свої неординарні, унікальні надбання українському народові. Нинішні й наступні покоління мають знати й шанувати мистецьку спадщину Олени Кульчицької, бо це – золотий скарб культури, цілюще джерело духовності нашої славної нації.
Тетяна Бідзіля.
.
Олена Кульчицька
