Поетична творчість Станіслава Новицького характеризується кількома особистісними прикметами. Це насамперед сміливий дискурс в сторону тих творчих засобів, які можна назвати власною дорогою в український сучасній літературі. А власна дорога, це ті координати серця, які видно при появі нової книги. Така книга дарується читачеві, як польсько-український видавничий проект у збірці «Небесна глина» (Переклад польською: Тадей Карабович, Люблін, 2024).
Збірка «Небесна глина» відомого українського поета Станіслава Новицького, це пропозиція вибраного, перекладеного мною польською мовою. Книга складається з різних творів поета з його збірок. Але основою її є філософська думка про поетові координати серця: Україна — степова поетова ойкумена, місце народження, річки дитинства, поетичні емоції, кохання, присутність в сучасності та війна. Мене як перекладача поезії Станіслава Новицького цікавили його літературні ручаї, з яких творець пив воду пізнання і якими надихався. Втім мій перекладацький дискурс не втручається в суть творчості поета, я не модерую його творчої лабораторії. Я вибрав для перекладу польському читачеві яскраві поезії, які говорять про Станіслава Новицького як лірика і новатора в український літературі ХХІ ст. Книга, отже, показує портрет творця, який народився між Бугом і Дунаєм, в південній частині України і як сам визнає, сакралізував український степ, бо це його рідна батьківщина. Ці поетові слова сприймаються нелегко, бо Україна є огорнена війною і українська література вкотре вступила на шлях боротьби за її незалежність. Це поетова пожертва на вівтар батьківщини, яку зрештою видно в книзі «Небесна глина» у ряді віршів.
дивно але це правда
кожен має свій вимір
кожен відчуває його інакше
ніж ти
я відчуваю цей світ
як дно криниці
яка напувала мене у дитинстві
я відчуваю цей світ
як стежку босими ногами
кожен відчуває свій вимір
у просторі вічності
В основу книги лягли непрості, хоч і поетичні, емоції серця. Вірші поета занурюються в рефлексійні образи та особистісні історії. Власний літературний простір автор розширює на досвід українських поколінь часу війни. Звертається також до козацької минувщини, щоб засвідчити власними верлібрами степову вольницю українсього народу. Більшість віршів писалася творцем в період вторгнення Російської Федерації на українську землю, тому у книзі присутня також воєнна тематика. Автор прагне сакралізувати кожний дарований день і кожну даровану ніч мовою тих емоцій, які психологія творчості називає шепотом серця та єством душі.
знову говориш сам із собою
дивлячись на білий подих
старих акацій
вони живуть тут давно
але я чую як вони розмовляють
між собою
вони дивні
у них немає поганих новин
для них земля це дім
який вони відчувають
так само
як і я відчуваю
білий подих старих акацій
які знову говорять
за моїм вікном
Станіслав Новицький, висловлюючи особистісну думку, відкликує нас до літературних джерел і, як правило, пише про універсальні вартості поезії. В український літературі цей дискурс є безумовним досягненням автора в невідомій ще йому епосі, яка гряде у ХХІ столітті. Хоча — не боюся того сказати, це ще постійно приватний гопос поета, направлений в сторону алегоричних топосів. Помітний зокрема в його поетичних книгах верлібрів «Фронтальне скло» (2022), «Передмовчання» (2022) та «Із молитовника осені» (2024). Якраз з тих трьох книг склалася перекладна польськомовна книга поета, з промовистим образно вираженим алегоричним заголовком «Небесна глина». Алегорія бо в «Небесній глині» означає уречевлення двопланового зображення поезії. Скажімо, автор пише про топос степу, а насправді має на думці українську землю з її пророчими ознакам міфу і реальності. Варто звернути увагу, що в творчості Станіслава Новицького алегоричні образи міфу переважно втіленні у філософські та абстрактні поняття. Їх можна розкрити аналітично, бо вони посідають багатозначні символи.
ти йдеш по цих вулицях
ти дивишся в чужі очі
і відчуваєш
що вона вийде
зі свого дому і усміхнеться
тобі
ти відчуваєш присутність
минулого
ти відчуваєш її запах
крізь бузкове цвітіння
ти бачиш чужу тінь на стежці
по якій ходила вона
У збірці «Небесна глина» відчуваються насичені метафори і асоціативні образи. Попри війну та її руїни, автор береже поетичну мить, яка є основою його натхнення. Оспівуючи існування, поет не забуває про те, що життя безпощадно минає. Те, що було важливим вчора, сьогодні виявляється історією. Творчий задум співця повниться філософськими думками та надією на нові сходи та заходи сонця, нові дні і ночі. Тому у збірці багато пантеістичних мотивів, які відповідають на складні запитання нашої епохи, будучи водночас особистісними висловами поетового серця.
мовчання як білий сніг
що спадає з дерев
хтось перейшов дорогу
і порушив спокій
тоді сніг зникне з дерев
коли хтось підійде до
білих віт
і почне здувати сніг
біла тиша зникне
і вже не можна буде
побачити її
за моїм вікном
але я досі бачу ті білі
дерева зими
хоч вітер і здуває сніг
з цих дерев
Невипадкові вірші Станіслава Новицького домагаються додаткового осмислення. У їх зміст лягли емоції поета та його відданість поезії. Мова оповідей, їх емоційне підгрунття, жести, міміка, з’єднані в творчому дискурсі автора «Небесної глини» ниткою пам’яті, клубком Аріадни, як жестами серця крізь час і вогнища поезії, розкладені, наче ватри.
Люблін, серпень 2024
Тадей Карабович,
Національна спілка письменників України
Тадей КАРАБОВИЧ – поет, перекладач, літературознавець, літературний критик. Член Спілки польських літераторів Люблінського осередку та Національної спілки письменників України. Постійний автор журналу «Золота пектораль» та Pisarze.pl. Головний редактор щорічника «Український літературний провулок» (з 2001 р.). Живе в Любліні (Польща).