Ольга Рєпіна відома не лише як письменник, журналіст та практикуючий психолог. На теренах України високо цінують її талант літературного та арт-критика.
У 2018 році Ольга продемонструвала також неабиякі організаційні якості – стала натхненником та ініціатором проведення Всеукраїнського літературного конкурсу прозових україномовних видань «Dnipro–Book–Fest». Цього року конкурс вже вдруге сколихнув літературну громадськість, зібравши в Дніпрі справжнє сузір’я талановитих письменників.
Про літературні конкурси та інше ми й вирішили поговорити з Ольгою Рєпіною.
– Ольго, на твою думку, чому люди приходять у літературну творчість?
– Думаю, у кожного свій шлях та мотиви. Самовираження, бажання сказати про свої роздуми та емпірику суспільству, передати емоції, які супроводжували при певних подіях у житті, спостереження за певними психотипами – позитивними чи навпаки, небезпечними.
Тобто попереду усього, як не крути, – внутрішня активність письменника, яка інтегрована з його життям, оточенням, інтелектом, прихованим від спостерігачів неусвідомлюваним, плюс мотивація втілення у життя літературних здібностей.
Якось поставила завданням порахувати, хоча б приблизно, а скільки є здібних щодо літературної діяльності? Студентам, яким я завжди реферати замінювала на ессе, дала завдання написати оповідки на певну тему. І так по всіх потоках впродовж двох років. Виявилося, дуже небагато здібних до письменництва. З трьох сотень людей добре хоч одна персоналія, коли я говорила – вам показано займатися літературою. Так що спеціальні здібності, розвинуті та підкріплені мотивацією – обовʹязкові.
Однак насторожує тенденція. Памʹятаєш? Жінку, яка при нашій спільній розмові на книжковій виставці сказала, що писати легко, – як прочитаєш сто книг, так вже й письменником самому можна ставати.
– Якось раніше ми говорили про риси творчих особистостей. Ти залишилася при своєму? Є необхідні? Чи менеджмент та промоушен важливіші для письменника?
– Моя думка незмінна – без певних характеристик плюс обдарованість у літературі немає чого робити. Додам: «стійкість письменника до невдач та відмов» – це ще одна з основних характеристик, яка зараз потрібна.
Конкретно для мене важливим є рівень письменницької рефлексивності, коли ти обдумуєш своє життя чи думаєш про життя взагалі, а результатом є такий перехід від сталого, перехід до чогось нового… як переселенці йшли через незвідані землі Фронтири, де було небезпечно. Так і письменник, справжній письменник. Його життя – це вічна Фронтира.
– Мабуть, цей вислів може стати твоїм девізом. Насправді, ти дуже часто змінюєшся, переходиш до нового. Ми вже знаємо Рєпіну-письменника, літературного критика, мистецтвознавця, художника, психолога… Тепер же ти вирішила спробувати себе в ролі натхненника й організатора Всеукраїнського літературного конкурсу прозових україномовних видань «Dnipro-Book-Fest». Розкажи, як і чому виникла така ідея?
– Та якось, знаєш, виникла. Вже не памʼятаю, коли. Мабуть, як поїздила я по всіх великих книжкових форумах, подивилася на письменників, на читачів, поговорила з видавцями.
Форма нашого конкурсу інтересна – всі про це говорять: автор приймає участь у конкурсі, а його книга потрапляє у фонди бібліотек. Ще захотілося, щоб у Дніпро приїздили письменники, які дієві, які випускають книги, а книги ці, як я вже сказала, – читали б люди, яки приходять до бібліотек.
Завжди буду памʹятати розповідь вже покійного письменника Віктора Савченко, який із бібліотеки забрав зачитану до дірок книгу, а віддав в обмін нову. Коли я запитала «А навіщо?», він сказав, що немає більш вагомої візуалізації успіху для письменника, як зачитана до прозорих сторінок книга – значить, читають. Значить, влучив у душі читачам. Так от, хочу сказати, що в бібліотеці ваші книги, шановні автори, читають тисячі людей. Це головне.
Тому і я зараз завжи питаю, якщо знаю, що у цій бібліотеці є мої книжки: «А що з ними?» І так приємно чути у відповідь ві бібліотекаря: «Усі на руках у читачів».
– Одному «витягти» такий величезний проект дуже важко. Хто тобі допомагав?
– Так, звичайно, одній мені б довелося важко. Але зазначу, що ініціатором та організатором конкурсу другий рік поспіль є благодійна організація «Благодійний Фонд «Ukrainian Modern Art Lab»» (Україна, м. Дніпро) і Дніпровська Центральна міська бібліотека та її керівники Лариса Савран та Наталя Шелест.
Хочу подякувати також тим, хто брав участь в обговоренні книг та відзначив переможців. Це провідні фахівці з бібілотечної справи Дніпровської Центральної міської бібліотеки, КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти» ДОР» (ректор Віктор Сиченко), Дніпропетровська обласна бібліотека для молоді ім. М. Свєтлова (директор Ольга Матюхіна) та Дніпропетровська обласна дитяча бібліотека (директор Ольга Прокопович-Ткаченко), Національна спілка журналістів України, журналісти каналу «Відкритий» та персонально Вікторія Сидоренко – лінійний продюсер Радіо Дніпра, які інформаційно підтримували наш конкурс.
І, звичайно, члени журі, – бо без цих людей конкурс не відбувся б. Костяк, тобто основний склад, традиційно незмінний, але додаються нові експерти, яким ми дуже раді.
Хочу всім подякувати та назвати кожного персонально, з регаліями:
– Барановська Олена, дизайнер, член Спілки дизайнерів України, президент фестивалю «COW International Design Festival».
– Батурин Сергій, письменник, переможець «DNIPRO-BOOK-FEST»-2018 у номінації «Романи/повісті».
– Заржицька Еліна, письменниця, журналістка, громадська діячка, переможець низки міжнародних та всеукраїнських конкурсів.
– Меньків Анатолій, дизайнер, Голова Дніпропетровського обласного відділення Спілки дизайнерів України, директор фестивалю «COW International Design Festival».
– Морозенко Марія, дитячий письменник, голова осередка НСЖУ у Києвській області.
– Несмачний Сергій, мистецтвознавець, заступник директора Дніпропетровського Художнього Музею.
– Пероганич Юрий, громадський діяч у галузі інформаційно-комунікативних технологій, культури та освіти, співзасновник громадської організації «Вікімедія України»
– Петренко Олена, завідувачка відділу художньої літератури Дніпровської Центральної міської бібліотеки.
– Сидоренко Вікторія, лінійний продюсер Радіо ДНІПРО.
– Судин Андрій, науковець, літредактор, письменник, головний редактор сайту «Книгобачення»
– Череп-Пероганич Тетяна, прозаїк, поетеса, драматург, перекладачка, журналістка, громадська діячка.
– Шпак Олексій, фотохудожник, член Спілки фотохудожників України, засновник та керівник фотоклубу «Автор».
– І головною метою конкурсу було…
– …популяризація сучасних українських авторів та прозових україномовних видань у м. Дніпро, презентація авторської концепції сучасних українських письменників та дизайнерів книжкових обкладинок, залучення населення до читання українських книг, знайомство авторів України з містом Дніпро.
Знаєш, як у Дніпрі важливо, коли приїздять із всієї України автори, коли вони презентують свої книги, самі дивляться місто? Усі у захваті. Й читачі, й автори.
– Які враження залишились після минулорічного конкурсу у 2018 році?
– Різні. Хвилювалися, чи приїдуть люди, чи сподобається організація, сама Імпреза нагородження, екскурсія по Дніпру. Але все пройшло добре. Перемогли у нас Міла Іванцова, Сергій Батурин, Олег Майборода, Ольга Коссак (псевд. Єва Гата), яка, нажаль, пішла з життя… А з дизайнерів обкладинок – Корнелія Коляджин та Людмила Кузнецова. Зі всієї України надіслали твори на конкурс, бібліотека отримала більше тисячі примірників книг, військовим подарували більше трьохсот. А взагалі-то головне, що місто Дніпро гостям сподобався, що спілкувалися й знайшли спільну мову письменники, які говорили на Круглому столі досить відверто про значення особистості митця у сучасному світі.
У цьому році з емоціями було спокійніше. По іншому трішки організували процес. Ми також навчаємося.
– На твою думку, конкурс має розвиток? До речі, мабуть, маєш неабияку підтримку від місцевого керівництва? Депутатського корпусу? Адже конкурс спрямований на підтримку культурного іміджу області, підтвердження вислову «Дніпро – культурне місто»?
– Конкурс має розвиток. Збільшилося кількість авторів, які приняли участь – з 35 у 2018 році до 94 авторів у 2019 році, причому за два роки у Дніпро надійшли книги більш ніж з 45 міст та невеликих містечок України, а також із Словаччини та Італії, тобто фактично він став міжнародним. Фонд Центральної бібліотеки м.Дніпро поповнився романами, повістями, перекладами, дитячими книжками різної тематики.
Що стосується пітримки… мені прикро це говорити, але підтримки від місцевих керманичів ми не маємо. Думаю, що іх не вражає «широта та довгота» проекту. Але й я не Жак Паганель, а конкурс – не географічні показники та статистика. Не можна мірити все тільки цифрами. Хоча нас абсолютно різними засобами до цього привчають.Тому й виходить, – тільки мої сили та сили бібліотечних фахівців, активність журі, яке альтруїстично працює та приїзжає за свій кошт, активність авторів, які теж витрачають свої гроші на проїзд та проживання. Ось так.
Два роки просили ми фінансування від міськради, а зараз вже не хочу цього робити – стукати у закриті двері іноді шкідливо для здоровʹя, як ото паління. Мінздрав таки попереджує!
А автори, які приїзджають, у захваті від нашого міста, від людей, від ріки, від широких проспектів, від конкурсу, де їх оцінили вперше, або навпаки, – черговий раз пітвердили іх фаховий статус у письменницькому світі.
Якось так. Якщо коротенько.
– Жаль, якщо так… Але, попри всі фінансові труднощі, чи планується проведення конкурсу у 2020 році?
– Плануємо робити конкурс знов. Це єдине, що поки можу сказати. Поживемо – побачимо.
– На твій погляд, чи треба взагалі проводити літературні конкурси? Я не кажу «мистецькі», бо то дуже широке поняття. От саме літературні. Бо іноді деякі письменники запевняють, що конкурси відволікають або вселяють невпевненість, що підведення підсумків невірне або взагалі здійснені методом «пальцем у небо»…
– А ти бачила, як радіють письменники, коли отримують нагороду? Взагалі, ніхто не відміняв такі форми вдячності суспільства, як професійний соціальній статус і визнання письменника. Гроші та гонорари – це річ нормальна, але й соціуму важливо теж давати авторам почути – їх читають, їх визнають, їх думка важлива.
От ти сама письменник? Ти шо, не так реагуєш на свої нагороди?
Тому я не згодна, що конкурси вселяють невпевненість у собі. Якось навіть написала статтю для молодих письменників, яка називалась «Тільки продовжуйте йти…» У назві всі віповіді. Але це для ообдарованих. Коли «продовжує йти» графоман – це прикро. З іншого боку я радію, що цензури немає, бо ненавиджу цензорів та цензуру. На мій погляд, життя все розподіляє по місцях.
Про пісумки: всі оцінки журі підраховують, виводять середні, по них визначають переможців. Як показала практика, перемагають ті автори, у кого високі рівні оціки. Як тільки оцінки починають «плигати» – перемоги немає. Але це – робота журі. Це конкурс, і має бути один переможець.
До речі. У минулорічному конкурсі у нас було 2 переможці у номінаціях «Романи/повісті» та «Дизайн обкладинки».
– Що можеш побажати… ні, не молодим письменникам! А письменникам-початківцям? Бо ж іноді починають писати, коли отримують певний життєвий досвід абощо…
– Думаю, що нікому не потрібно чогось бажати.
Дуже часто бачу, що молоді письменники націлені на результат та замотивовані набагато більше, чим письменники мого покоління. Воні інші. Це радує, але й турбує. Чому турбує? Тому що письменник, перш за все, у різних обставинах повинен (і я про це вже говорила в якомусь інтервʼю) не тільки створювати літературні образи та сюжети, головне − він має бути заточеним на створення сукупності певних ментальних форм, які плідно впливають на розвиток особистості читача та середовища.
Я думаю, тут все ясно без пояснень. Як був письменник власником думок, антиципатором майбутнього, так і буде, як би цю шапку не намагалися збити з голів письменництва. Тому й велика відповідальність – наші «мідні труби» повинні видавати не фальшиву чи замовлену музику.
– Дякую за цікаву розмову!
Довідка:
Рєпіна Ольга Геннадіївна − журналіст, письменник, літературний та арт-критик, психолог. Народилася та постійно живе у м. Дніпро.
Має дві вищі освіти – «Геофізика» та «Психологія».
Жанри – казки та історії для дітей різного віку, повісті, романи, критичні статті та наукові дослідження з психології творчості.
Автор роману «Матадор» (2014, Канада), дитячих книжок «Діткам на дрімки» «2014, м. Дніпропетровськ), «Трихи та мнихи» (2016, м. Харків), «Приключения Васи Волгина и его друзей» (2014, Канада), книги критичних есе «Наш засіб Макропулоса» (2015, м. Харків), книги з психології художньої творчості «The Colored Bridge over the Divide» (2016, Харків), повісті «Світло не в моєму вікні» (2017, Київ), роману «Не возвращайтесь» (2017, Видавництво електронних книг Strelbooks), роману «Нормандская тетрадь Франсуа Тарпи» (2018, Харків), роману «Вбити Антиципатора» (у співавторстві з Е. Заржицькою) (2018, Луцьк), дитячої повісті «Люба Елен із Бріджсвіла» (2018, м. Харків).
Має 77 наукових публікацій, у тому числі посібники та підручники. Співавтор понад 20 альманахів та колективних збірників. Дослідник дитячої літератури.
Член Національної Спілки письменників України (з 2016) та Національної Спілки журналістів України (з 2014). Член Всеукраїнського Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва (з 2013).
Розмовляла Еліна Заржицька