Хоч зараз і не осінь, а таки пече, ой, як пекельно пече, а тим часом до рук мені трапилася книга «Осяяні очі осіннього птаха» київського художника Анатолія Горового, що родом із Йосипівки, що на Київщині. Якими дорогами дійшла до мого любого Коростеня манюсінька книжечка? Сталася приємна несподіванка, я стала переможницею в Фейсбук-групі “Сучасна українська література”, де можна кожного тижня виграти книгу. Ось так от просто: реєструєшся, ставиш плюсик у пості і виграєш. Ну, не завжди мій плюсик щасливий, але цього разу доля мені всміхнулась. Чудернацький поет і креативний адмін групи в Фейсбуці Ярослав Карпець з Києва надіслав на пошту міні видання, як осінній подих пекельного літа.
Обкладинка збірки оформлена картиною самого автора. Насичені теплі відтінки жовтого та оранжевого контрастують із холодним фіолетовим кольором дерев. У центрі композиції самотня жіноча фігура у червоній сукні. Ніби алегорія самотньої душі серед вирію життя.
Широкому колу людей пан Горовий відомий своєю громадською діяльністю. В Фейсбуці дуже часто з’являються його онлайн-лекції, створені на базі Публічної бібліотеки імені Лесі Українки в Києві. Нагадую, що в цьому храмі знань митець трудиться у відділі бібліотечних комунікацій. Ще одна яскрава сторінка в біографії пана Анатолія – це започаткування Києво-Печерського гуманітарного колегіумі, де проявилась його іпостась педагога. В купі маємо багатогранну особистість: громадський діяч, художник, педагог. Із появою четвертої поетичної збірки, далі говоримо й про поета.
У Вікіпедії я нарахувала три збірки поезій автора. Четверта збірка «Осяяні очі осіннього птаха» – це вже зрілість чи розвій поетичного таланту? З огляду на молодечий козацький вік (наш автор має давнє коріння, козацький рід Горових тягнеться із XVII cт.), якихось 70 років, говоримо про настояну форму митця: афоризм.
Серед авторських перлин таких багато, і питомо традиційних, коли діти повиростали і покинули батьківську оселю, коли у зрілому віці переосмислюєш швидкоплинність часу і усвідомлюєш наближення неминучої смерті. І загально філософських, мова про екзистенційну тугу. Серед авторових мудрих сентенцій закарбувався один, котрий стане вашим улюбленим. Тільки до нього ще треба дорости
«Закон вічности – умерти у своєму творінні,
І у ньому прийти до життя.»
Митець нерозривно пов’язаний із своїми дітьми. Віршами, полотнами, поемами, романами, скульптурами. І саме в цих формах прагне віднайти вічність власного тлінного тіла. Читати Анатолія Горового – це все одно, що заглиблюватись щодень у себе. Самозаглиблення так бракує нашому нервовому, виснаженому “досягальництвом” і культом успішності світу. А книга А.Горового щасливий шанс поговорити з собою, якщо ця розмова ніколи й не починалась.
Ліля Волковська
На фото: письменник Ярослав Карпець разом із автором Анатолієм Горовим.
Авторка матеріалу Ліля Волковська з книгою автора