Вона в Снятині легендарна. Багато хто пригадує особисто, ще хтось знає з переказів, відома ця жінка і поза Снятином.
Наталія Семанюк, дружина адвоката та письменника Івана Семанюка (Марка Черемшини). Вродлива, з морем енергії і надзвичайно волелюбна. Наталія Семанюк (в дівоцтві – Карп`юк) – вчителька, просвітянка, громадська діячка. Марко Черемшина захопився цією жінкою і тим, що вона відрізнялася з гурту, він казав: “Одружуюся з найкращою панною на всю Галичину”. З тих же причин згодом Іван-Марко її ревнував і навіть не хотів надовго з дому відпускати, а вона, звісно, сердилася. Вілла, яку Семанюк купив уже у шлюбі, пульсувала культурним і громадським життям, тут подружжя влаштовувало мистецькі салони, вечори, наукові читання, а ще тут писалася історія. Адже робочий кабінет пана Семанюка використовувався як канцелярія, і тут готувалися як суспільно важливі відчити та промови, так і рятувалися долі тих, хто обстоює національну ідею. Віллу Семанюків відвідували в різний час Ольга Кобилянська, Володимир Самійленко з дочкою, постійним гостем були друзі Василь Стефаник та Микола Фірманюк.
Коли Івана Семанюка (Марка Черемшини) раптово не стало, його молода дружина залишилася як серед води. Жалоба затягла її, вона носила траур задовго після роковин. З цього стану буквально витягає її Ольга Кобилянська у Коломиї, вона радить молодій жінці зробити все для прослави імені чоловіка, а для цього треба стати сильною самій. Наталія зробила висновки з розмови – вона згадала про своє захоплення – народна медицина та зільництво. Але вона – вчителька-словесниця, вона не медик. Тому Наталія вирішує спочатку закінчити відповідні курси, а відтак у Ворохті відкриває власну справу: пансіонат “Черемшина”. У різних випусках газети “Діло” ми читаємо про те, що цей бізнес мав певний успіх, у пансіонаті була купальня, солярій і відпочинкова зона.
“Пансіонат “Черемшина” поручає соняшні кімнати враз з цілим утриманням. Ціни помірковані” (24.05.1931). “..пансіон “Черемшина” (вілла “Італія”), на горі, здалека від куряви, серед лісів, з прегарним видом. Вдома радіо, ситківка, саля. За зголошеними гістьми висилаємо коні. Сезон від 1 червня. – Зголошення: Наталя Семанюкова, Ворохта” (25.05.1935). Про те, що санаторій користувався успіхом, свідчать знимки з родинного архіву журналістки Надії Самуляк, Наталиної племінниці.
Проте і в цій справі Наталії Семанюк успіх не дається легко, а гіркий присмак розчарування вперто супроводжує. За зовнішнім наведенням Наталю арештовують за економічну діяльність (заборонену на той час). Причому арештовують у домі .. чоловікових родичів, де вона сподівалася знайти захист.
У книзі Надії Самуляк “Шляхами віри і надії” дуже детально описано, яким шрамом на душі інтелігентної леді стала ніч за ґратами.
Але Наталія була би не Наталія, якщо би вона вкотре не зібрала усю волю в кулак і не заховала сльозу під вуаллю капелюшка-таблеточки. Вона всі сили пускає на те, щоби відкрити музей Марка Черемшини у їхньому колишньому домі, і коли це вдається, вона зізнається: аж тепер щаслива. Вона організовує курси української мови і об`єднання вишивальниць, влаштовує наукові читання і мистецькі вечори, редагує книги деяких місцевих авторів, а ще стає “менеджером” творчості Марка Черемшини. Веде перемовини про переклад його новел іншими мовами (болгарська, чеська, білоруська). Її ініціативою у херсонському порту спущено на воду теплохід “Марко Черемшина” і Наталя особисто привозить книги на борт і блискуче декламує гуцульською. Олесь Гончар називає її впливовою і дієвою жінкою. Вона, до речі, є однією із засновниць земляцького товариства “Україна” в Канаді, виступала також зі зверненням до покутян за океаном з нагоди 800-літнього ювілею Снятина. Вела також літературну студію по четвергах у себе, у віллі, яка стала музеєм.
Наталію Семанюк снятинчани пригадують поважною пані, у якої сміялися очі. А коли причин для радощів не було – вона ховала погляд під капелюшком, але красивою була завжди. До слова, зберегла ця жінка характер і вроду до глибокої старості, померла у 87 років уві сні. І померла вона якраз у цю пору, про що свідчить некролог у районній газеті від 2 квітня 1974 року (№40, с.4). Навіть у посмертній присвяті її називають «людиною кипучої творчої енергії», а не сумовито-зажурно, як того вимагає жанр. А бо інакше просто не можна. Бо це – Наталя.
«Одна пані розповідала мені, що капелюшками пані Семанюкової захоплювалися снятинські модниці, а чоловіки при зустрічі цілували їй ручку та у пошані нахиляли голову якомога нижче», – тепло згадує снятинчанка Анна Гуцуляк.
Кажуть, що гарна жінка маскує зморшки косметикою, а їх причини – бездоганною усмішкою. Правду кажуть.
Іванна Стеф`юк ˗ письменниця,
наукова співробітниця
Снятинського літературно-меморіального музею
Марка Черемшини,
кандидатка філологічних наук, членкиня Національної спілки письменників України
.
