Указ про відзначення орденом «За заслуги» III ступеня Мирослава Павловича МОТЮКА Президент підписав 16 липня.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №277/2020
Про відзначення державними нагородами України
За значний особистий внесок у справу державотворення, побудову незалежності Української держави, активну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 30-річчя проголошення Декларації про державний суверенітет України постановляю:
Нагородити орденом «За заслуги» III ступеня
МОТЮКА Мирослава Павловича — народного депутата України І скликання Верховної Ради України.
Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ
16 липня 2020 року
Довідково
Мирослав Павлович Мотюк народився 1 червня 1950 року в селі Полівці, що на Чортківщині. Кандидат медичних наук (1993). 1996 року закінчив юридичний факультет Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Народний депутат України (1990—1994). Секретар ВР України з питань охорони здоров’я.
У 2013 році став «Почесним громадянином міста Чорткова».
Після здобуття середньої освіти навчався в Івано-Франківському медичному інституті (1967-1973 рр.). Працював дільничним терапевтом, головним лікарем сільської лікарської амбулаторії, лікарем-ревматологом, лікарем-кардіологом міжрайонного кардіологічного відділення Чортківської районної лікарні. У 1990 роцi Мирослав Мотюк обирається депутатом Верховної Ради України, яка 24 серпня 1991 року приймає Акт про державну незалежнiсть України, проголошує створення нової держави. Народний депутат України першого скликання, Секретар Комісії Верховної Ради України з питань здоров’я людини.
Працював начальником Управління справами Міністерства охорони здоров’я України, заступником начальника Управління медико-соціальної експертизи МОЗ України.
Вчора, 16 липня, ми відзначали 30-річчя проголошення Декларації про державний суверенітет України, а 24 серпня, український народ святкуватиме двадцять дев’яту річницю, відколи здійснилася споконвічна мрія наших предків – бути господарями на своїй землі. Споконвіку українці прагнули вільно жити, сповідувати свої традиції та звичаї не зазнаючи при цьому поневірянь та утисків. Історичні умови складалися так, що на наших землях постійно панували різного роду зайди, завойовники. Та по при все, українці, віками боролися за свою свободу і лише нинішнє покоління – наші сучасники у 1991 році вибороли її.
Безумовно, ці визначні дати навічно увійшли в історію молодої держави, золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті українського народу, законодавчо закріпила його вікові, демократичні прагнення, до національного відродження, духовної свободи, економічного зростання, культурного піднесення.
Відрадно, що серед тих народних обранців – депутатів Верховної Ради України першого скликання, які голосували за незалежність України був і наш земляк – Мирослав Мотюк – політик, науковець, медичний працівник, поет, яскрава і непересічна особистість. Власне, чортківці і жителі окремих населених пунктів району, не боюсь про це говорити на повний голос, зобов’язані народному депутатові тим, що мали статус потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС. А ще Мирослав Мотюк, працюючи в міністерстві охорони здоров’я, не одному нашому краянину, життя якого лежало на волосинці, подав руку допомоги.
«Моє сходженя у велику політику, згадував Мирослав Мотюк кілька року в інтерв’ю, співпало із початком розпаду Радянського Союзу. Це був період так званої гласності і перебудови, який зронив у серця багатьох людей доброї волі невтримне бажання будувати нове суспільство, основане не на диктаті чи примусі, а на свободі, рівності, поваги до закону, моральних цінностей, християнських чеснот. Всі ці перечисленні фактори сприяли становленню Народного Руху України, на підтримку якого виступили тоді і підписалися багато лікарів нашого району, в тому числі і я. Організатором збору підписів був інтелігент високого ґатунку Олександр Степаненко.
Ніколи не зітреться з пам’яті 1990 рік. Наближались вибори до Верховної Ради України – час важких випробувань, бо національно-демократичні сили ніколи не були при владі і не мали досвіду боротьби за владу. Колектив ЦРЛ висунув мене кандидатом у народні депутати, мою кандидатуру підтримав Народний Рух України. До речі, від НРУ в нашій області були зареєстровані кандидатами у депутати до Верховної Ради Марія Куземко, Богдан Бойко, Левко Крупа, Володимир Колінець, Катерина Завадська, Левко Горохівський і я. Основним моїм конкурентом на виборах був перший секретар Чортківського райкому партії Анатолій Крицький. Але дякуючи виборцям, йому, компартійному керманичу, не вдалось потрапити у вищий ешалон влади, себто Верховну Раду України… Я пишаюся тим, що виборці обрали мене народним депутатом і дали мені повноваження проголосувати за Українську державу 24 серпня 1991 року. Це написано на стіні будівлі Верховної Ради. Для мене це велика честь і нагорода, найголовніша подія у моєму житті, сенс усього земного буття. Я дякую Богові і людям за таку довіру і місію. Горджуся тим, що з честю виконав свій депутатський обов’язок. Чогось вищого явже не здобуду ніколи. Адже мені пощастило бути безпосереднім учасником епохальних подій. Імперія Союзу, хоч і тріщала по швах, не хотіла здавати свої позиції. Після сумнозвісних подій, пов`язаних з ГКЧП, терміново скликали позачергову сесіюВерховної Ради, аби розв`язати питання пов`язане з незалежністю України. Першим кроком до цього була робота групи депутатів над Актом незалежності, який мав би засвідчити перед громадянами України і міжнародною спільнотою суверенітет нашої держави. Пригадую тоді вийшов керівник фракції “Народна Рада” Ігор Юхновський, до якої входили 120 депутатів-опозиціонерів до комуністичного режиму, в тому числі і я, й сказав: “…Щоб потім ми не мали якихось правових колізій, давайте підтвердимо Акт нашої незалежності на всеукраїнському референдумі”. З цим погодилися усі. Це був тільки перший. Але дуже важливий крок в історії України…»