ПОЕЗІЯ ЩО СТАЄ ПІСНЕЮ…

Був холодний, листопадовий день. ВОРОГ ЗБИРАВ СИЛИ ПІД КОРДОНОМ МОЄЇ УКРАЇНИ! «ДЕЛЬТА» косила людей один за одним. Було страшно… Лежачи в лікарняній палаті, важко дихаючи і майже прощаючись з життям, я подумала: Невже ВСЕ?.. Перед очима постало життя… рідні… гастролі, концерти у складі ВІА «Смерічка» Левка Дутківського, з солістом Назарієм Яремчуком, Миколою Мозговим… огорнув сум… Взявши телефон, почала читати соцмережі, і в фейсбуці раптом вигулькнув: Володимир Івасюк, поетеса Анна Поповчук! Вхопилась, як за соломинку! І одразу написала пані Анні усі ці свої лікарняні спогади… Хто би міг подумати, що через два місяці загудуть сирени і почнеться Війна…
…А потім зʼявився-проявився перший твір «Молитва Воїна», який писала під гул сирен!

.

…Коли назустріч побіжать
Душа моя і Я до Тебе
Відчую бути-не-самій –
Потребу.
Коли все вирішать за нас –
Життя і долю…
Весь гнів, затиснутий в кулак,
Стисну до болю.
Коли звучить: «До бою!» клич,
Ревуть гармати, –
Під звуки «братської» війни
Вчусь засинати.
Коли по битві Ти прийдеш –
Брудний, голодний,
В очах рішучість віднайдеш…
Страх – у безодню.
Анна ПОПОВЧУК

Далі зʼявились мелодії на вірші «Самотність…» /«Йду по мінному полю один…»/, «Смерека», «Колискова»..!

.

САМОТНІСТЬ
Йдеш по мінному полю. Один.
Підраховуєш жертви та друзів.
У калюжі – зірки, як на кпин.
Ця самотність – подяка Музі.
Не питаєш ні дат, ні років, –
все одно – у братську могилу.
Губиш лік у ключі журавлів,
а в собі – ще й останню силу…
Анна ПОПОВЧУК

Читаю ці глибокі вірші і музика ллється сама!..
Дякую Богу, що звів мене з цією чудовою Поетесою, прекрасною Людиною!!! Творчої наснаги Вам, дорога пані Анна!
Здоров’я і Перемоги нашій рідній Україні!!!

На фото: Анна ПОПОВЧУК

— З повагою, Світлана ГРИЧКО, українська артистка, композитор, педагог, м.Івано-Франківськ, Україна, листопад 2024 року