… Читаю книгу Світлани Бреславської-Кемінь “… переступи поріг…”, наче переступаю світи, а не пороги, поділені нею на троє; наче вбираю невидиму душу її неповторного внутрішнього мікрокосмосу, що повільно пропливає переді мною в чорно-біло-сірій реальності.
… чорне..
Тематика цього розділу надзвичайно близька мені, але не про мене мова. Про автора.
// Віддайте мого чоловіка
віддайте…
в другий день по шлюбі
на війну
поїхав… //
Ці рядки – справжній біль жінки, яка знає, що таке чекати з війни чоловіка. Переболена, пережурблена, пере… Таки діждалася.
Мене вразив образ снігу. Відчув його, мов торкнувся оголеного нерва. У першому вірші сніг – відсутній, у другому – надміру …
Неймовірна емоційна енергетика, простота і вишукана поетичність віє від її віршованих рядків. Так і хочеться цитувати і цитувати:
// Холодно
як же холодно
їсти хліб зі снігом
вустами від холоду
синіми //
Війна, холод, сніг – вони перегукуються з болем втрати, людським стражданням, якому не може ніхто зарадити:
// Не проси тільки снігу, щоб не бачити кров під ногами //
…Читаю книжечку віршів Світлани Бреславської-Кемінь “… переступи поріг…”, а в цей час з далекої Африки повертаються на Україну бузьки – символи весни й оновлення.
Розказавши про …”чорне”…, авторка свято вірить у “білe”, у життя:
// по війні
в кожну хату
принесуть по дитині
лелеки //
адже людина завжди вірить в перемогу добра, в перемогу світла над темрявою.
Розділ … біле…
У своїх натюрмортах, пейзажах і портретах Світлана Бреславська-Кемінь мене щиро здивувала. Я вже бува заходився шукати міфологічні словники, але потім відкинув цю крамольну думку і почав “смакувати” поезію:
// Летіли коні
над нашою хатою
………………………….
сідали мені на замерзлі долоні //
І таких “перлинок” у звичайному, гарному сенсі цього слова, а не іронічному, у другому розділі книжки, як кажуть, премного. Наприклад:
// біжиш до мене
ногами осінь перегортаєш //
Авторка у “білому світі” постає вправним майстром пейзажних картин, як от у вірші “Сонце червоне”. Буває, щоправда, й саркастичною:
// ти кохала кота
а думала, що чоловіка //
… сіре… – це “те, що між чорним і білим”, – так говориться в анотації про третій розділ книги віршів Світлани Бреславської-Кемінь. Погоджуюсь і не зовсім з цією думкою. Світ віршів, який поетеса представила на суд читацький у цій частині, багатий й розмаїтий, і, звичайно, не вміщується виключно в “сірі” межі. Вдумливий читач знайде щось своє, неповторне, у цих поезіях, окреслених зазначеною тематикою, як загалом у всій книзі “… переступи поріг…”.
“ летять у бреслау мої лелеки”, – пише ностальгійно Світлана Бреславська-Кемінь, водночас додаючи нам віри й надії в серця. Врешті, у кожного з нас своє “бреслау”. Тільки треба дочекатись лелек, які долають щороку десять тисяч кілометрів, щоб прилинути стомленими крильми до рідної землі.
Прочитайте книгу віршів франківської поетеси Світлани Бреславської-Кемінь “… переступи поріг…”. І ваші лелеки цьогоріч обов’язково повернуться до вас. Подібне тому, як ви повертаєтесь до отчого порогу.
Михайло Батіг.
м.Тлумач.