Щось є спільне між мистцями Андрієм Дурундою і Василем Ловскою,хоча вони народилися в різних куточках Срібної Землі.А.Дурунда відчув перший подих гірського листопадового повітря в мальовничому селі Рекіти,що на Міжгірщині, а В.Ловска уздрів перший грудневий промінець сонця в шахтарській Ільниці. Обидва закохані в природу рідної землі, у своїй творчості оспівують велич Карпат, радіють ранковим обріям і гірським краєвидам. Письменник мов із рога достатку дарує нам усе нові і нові книжки, а художник радує нас своїми животрепетними картинами. У них усе в житті взаємозв”язане.
Цими днями Андрій Дурунда прийшов до читача із своєю новою книжкою “Свіча”, яка побачила світ в ужгородському видавництві “Патент”.Ще чути запах фарби,а вже з усього видно,що автор книжки приніс у цей світ щось нове,цікаве і неповторне: Андрій Дурунда просто так не пише. Його твори завжди наповнені глибоким змістом,кожне прочитане речення потребує переосмислення.
Серце наповнилося радістю,коли побачив на першій сторінці портрет письменника Андрія Дурунди,виконаний художником Василем Ловскою. Такий собі тандем! Малюнок виконано графітним олівцем. Тут, окрім безумовної схожості, вдалося передати настрій, характер і почуття.
– Задум написати портрет Андрія Дурунди з”явився випадково, – розмірковує митець. – Якось у розмові він сказав, що я намалював чимало портретів відомих людей – Адальберта Ерделі, Федора Потушняка, Василя Феннича ,Петра Світлика, Івана Фірцака-Кротона…У мене це дуже добре виходить. Вони дуже схожі на того, кого ви намагаєтеся відтворити на портреті. Тоді у мене і зявився задум намалювати Андрія Дурунду. Що з того вийшло – бачите самів…
Скажу відразу:кожна книга А.Дурунди, як і людина, незвичайна по-своєму. Чим особлива ця? У всіх її героїв догоріла свіча. Серед них є й ті, хто віддав своє життя у війні за Україну. І тут же задаюся питанням:а хіба можна було оминути цю тему, пройти мимо? Війна торкнулася майже кожного із нас. У окопах воюють наші діти, батьки, брати і сестри.. Вони віддають своє життя, наближають день Перемоги.
Твори ужгородського прозаїка розміщені в алфавітному порядку відповідно до назви. Їх чотири десятки. Чому саме стільки? Сорок для християн – число символічно-сакральне. Саме стільки днів, як стверджують, людська душа ширяє над землею після кончини людини. Через сорок днів після розп”яття Ісус вознісся на небо. Сорок днів тривав Всесвітній потоп. Сорок років єврейський народ блукав пустелею в пошуках щасливого життя. Книжка – про вічне.
Привертають увагу оповідання “Босоркун”, “Вода рідних місць священна”, “Жебрацький експеримент”, “Зойк вечірньої птахи”, “І гине цвіт у пізню осінь”, “Красо моя печальная”, “Світлі дні”, “Смерть на порозі раю”… Всі вони написані щиро, від душі.
Передмову “Основа художнього універсуму Андрія Дурунди” написав доктор філологічних наук,професор,член Академії Вищої школи України, член Національної спілки письменників України Іван Зимомря. Ось як він відгукується про творчість відомого закарпатського прозаїка: “У своїй багатогранній творчості письменник свідомо відстоює традиційні підходи до зображення дійсності. Відтак, утримується від реконструкції структури оповіді, що має типову зав”язку, динаміку дії та кульмінацію. Для Андрія Дурунди важливо, щоб література не відходила від запитів й очікувань широкого читацького загалу. Одне слово, Андрій Дурунда не з тих майстрів пера, які стан ізоляції від аудиторії сприймають на рівні підтвердження значущості свого доробку. Радше навпаки. При цьому його твори – не для прісного задоволення масового смаку. Так, письменник постійно націлений на передбачення обрисів “горизонту сподівань”. З боку реципієнта, спонукати його замислитись над сутністю життя. Власне, прагнучи відобразити буття в усьому розмаїтті та складності, Андрій Дурунда не оминає проблему смерті як межового досвіду для кожної людини. Саме ця тема є стрижневою для нової книжки письменника під красномовною назвою “Свіча”, яка увібрала в себе 40 вибраних творів малої епічної форми.”
Ліричні замальовки Андрія Дурунди яскраво висвітлюють наші будні. Вони ніби доповнюють попередні книжки досвідченого прозаїка. “Реалії,на думку Івана Зимомрі, вихоплені з калейдоскопу ситуацій, що трапилися з митцем як свідком або ж з його земляками-закарпатцями”. Усе говорить про те, що книжку варто прочитати, вона не тільки розширить вашу творчу увагу, а й збагатить ваш духовний світ.
Василь ШКІРЯ
Leave a Reply