Праця долає все

Так живу – щоб ні плями на німбі,

Хоч які там в нас німби, дурне:

При роботі, при чесному хлібі

Перестріне мій вечір мене.

Микола Петренко, «Адамові брати»

Праця долає все: «При роботі, при чесному хлібі»…

Пам’ятаймо, що наше життя – це безперервна боротьба, – бо передовсім ідеться про боротьбу із собою – за себе кращого і духовна зброя сильніша за тілесну. Проблема в тому, що «Ми непомірковані в усьому, навіть у читанні: вчимося не для життя, а для школи» («Моральні листи до Луцілія», лист CVI). Мудрість, здоровий глузд, читання для життя… Людство не розуміє того, що за все, що маємо, мусимо вести постійну духовну й фізичну боротьбу. Микола Петренко переконував, що людське щастя здобувається важкою щоденною працею: «Хто ти – щастя? Впрягайся в хомут, / Будем разом тягнути орало». Яке глибинне розуміння сутності речей: «Борітеся – поборете, / Вам Бог помагає!»  (Тарас Шевченко). Пригадав рядки письма поета стародавнього Риму:

…Праця все подолала –

Силою; і при пекучій нужді – спонука до дії.

                     Вергілій, «Георгіки» (I, 145–146)

Бог допомагає тоді, коли ми якраз діємо, працюємо, докладаємо зусиль: «І не треба ніяких зітхань, / І не треба ні крихти печалі». Високе поетичне слово і повчає, і виховує читача, наділяючи його крихіткою мудрості автора (Процитовано фрагменти віршів Миколи Петренка):

Оце мій світ, зладований понині

для розмислів, для праці, чистоти:

отак раніш возводили святині,

щоб від захлання душу вберегти.

…………………………………………

О царство лету і світань,

Оте без вибору, єдине!

Мене страшить безодня знань:

Кого і що вона поглине?

Шевченко ж, страждаючи, не був бездіяльним – діяв своїм поетичним словом, надпотужною силою духу, бо він надто глибоко осягнув розумом сутність Бога і сенс постійної боротьби за життя… Бога не бачимо, але бачимо Його твориво. Бог всюди і в усьому: «Через те докази існування Бога є не природничо-науковими доказами, а чимось значно більшим» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»)…

Падучий мед, падучі зорі,

Упали янголи згори…

Чи Бог до мене заговорить?

Мій Боже, Правду говори!

Богдан Чепурко, «Грішниця зі святим іменем»

«Спливають віки, а подібні властиві людині емоції – залишаються: “Чи Бог бачить із-за хмари / Наші сльози, горе? / Може, й бачить, та помага, / Як і оті гори / Предковічні, що политі / Кровію людською!..” (“У всякого своя доля…”). Це – вже традиційний літературний мотив. Подібно – й у “Заповіті”: до того, як Дніпро не понесе з України «кров ворожу», – “Я не знаю Бога”… Не знаю, не пізнаю Його, не розумію Його задумів (можна й так трактувати поетове зізнання)…» (Андрій Содомора, «Поховайте та вставайте…». https://zbruc.eu/node/117915)…

Пригадаймо ще: «Бо молитва – слаба там підмога, / Де лиш розум і труд у пригоді стає» (Іван Франко, «Товаришам із тюрми»). Що треба розуміти так: первинною, все ж, є наша віра, яка базується на знаннях і дії; думка випереджає дію.

Ми суть те, що відкидаємо, якщо не примножуємо нашу духовність… Ми суть те, що відкидаємо, якщо не побільшуємо наші знання.

Праця долає все… У кожній праці, ремеслі є крихточка творчості, керована  людським розумом, душею, словом, – вона закладена Творцем у світ живого й немовби мертвого світу речей, то сльози речей: «…усе Він прегарним зробив свого часу… хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця…» (Книга Екклезіястова 3:11). Пригадалося дещо в Екзюпері… Двірник, який зранку прибирає брудну, занедбану людьми вулицю, думками душі й серця сягає Неба з розумінням того, що він прибирає планету людей, на якій мешкає. Не може забути про те, що він людина; чинячи, дбаючи про добро, усвідомлює своє «Я» – частину великого Цілого.

Григорій Сковорода, який на думку наших сучасників, був професійним філософом, стверджував, що сенс життя людини полягає «…у праці, діяльності, творчості “по сродності”». Тому  «…бути щасливим означає пізнати себе, свою природу, творити свою долю…» («Філософія Григорія Сковороди». У кн. І. С. Захара, «Українська філософія»). Знайти себе, бути собою – ось в чому має полягати сенс буття людини, памʼятаючи, що тільки праця є джерелом і основою людського щастя. Людина народжена для праці, щоб «радіти й робити добро у своєму житті» (Книга Екклезіястова 3:12). «По суті, Сковорода не обмежувався проповідуванням тільки особистого щастя, усвідомлюючи важливість громадського життя, в якому щасливий той, “хто звʼязав свій приватний обовʼязок з загальним”» (І. В. Огородник, В. В. Огородник, «Історія філософської думки в Україні»).

Порада Григорія Сковороди Михайлові Ковалинському: «О книги, найкращі порадники! Найкращі друзі. … щоб ти присвятив себе тим книгам, яких, як каже Муре, “рідко хто бере в руки”… ніколи зло не буде мати більше сили, ніж мудрість. О, як небагато тих, кому вдається наблизитись до цього Корінфа» (за Періандра Корінф перетворився на культурну столицю материкової Греції). Тому в усі часи духовна зброя людства сильніша за тілесну. Дух – те, що залишається після смерті тіла людини, й це дає надію на життя у вічності (Книга Екклезіастова 12:7). Тож не випадково Микола Петренко написав таке: «Де вища правда, у якій із книг – / Щоб я її перечитати встиг?..»

Книжка – спосіб спілкування з живими й мертвими, наше теперішнє й майбутнє! Читаймо вечорами вголос своім дітям – це єднає родину, позбавляє їх телефонно-компʼютерної й телевізорної залежності. Читаймо дітям те, що й нам цікаве. Шукаймо дітям, собі потрібну книжку. Доречна думка Умберто Еко про те, що інтелектуали повинні радити політикам читати потрібні книжки. Бачу вашу усмішку – сміх  додає здоровʼя!..

Працюймо, послуговуючись духом буття, роблячи все прекрасним;   прибираймо за собою, ладуймо свій простір, щоб залишити прийдешнім поколінням не руїну, а світ для життя й радості, – тим ми слугуємо вічності; будьмо мудрими!

Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів