Велесик П. Політ стрижа. Поезії. – Рівне: ПП Лапсюк В. А., 2014. – 216 с.
Нині не в моді поезія. Вона завжди була для одиниць. А тепер то й для одиниць із одиниць. Тим паче, якщо автор, як то кажуть, нерозкручний. Однак та, про яку йтиметься, – для всіх і кожного. Тут нема постмодерних словесних викрутасів, заримованих банальностей, натужно ліплених красивостей. Тут легко пізнаванне, хоч і подекуди замасковане в езопівській мові, наше життя-буття.
Ось, наприклад, вірш «Тривога» 2013 року:
Тріпоче ліс в тривозі пружним листом
Йому так важко виживати-жить.
Як за «бугром» купуєм футболістів,
Могли б вже й спромогтись й на сторожів.
Про яких тут сторожів і про що тривога? На перший погляд, за ліс. А насправді – за духовне виродження, що межує з дикістю.
Кажуть, дика природа… Та її уже так приручили,
Що, здалось, посадили, наче песика, на ланцюг.
На очах у людей хоч останні втрачає сили,
А її все ж ведуть під сокиру, а чи під терпуг.
Часто застосовується спосіб двопланового художнього зображення, який полягає у приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного.
Іронії, алегорії, алюзії – вони, як і на початку творчості, властиві письму Петра Велесика. У них – підтекстова інформація.
Пейзажні замальовки утворюють паралель із внутрішнім життям людини, і набувають сенсу проблеми онтологічного, екзистенційного ґатунку:
Не забрали цю красу татари,
Не украв шахрай у свій музей.
Олігарх не скупить за долари
І в офшори десь не завезе.
Є в «Польоті стрижа» і про іншу «красу»:
Доки словом жонглювали,
Поле вкрили бур’яни,
І корови поздихали,
Зникли коні без вини.
Поезіям Петра Велесика властива духовно-творча телеологічність – здатність ідейно-змістової сутності творів реалізувати людинотворчі та націотворчі завдання: «Де ж будете жити і кому служити, / Як дерев не стане – лишаться пеньки?», «У сутичках, оплачених народом, / Примножити накрадене своє», «Все ж кожна стежечка в найголовніші пнеться, / І навіть та вузенька, гачкувата. // … Як не мудруй, одною доведеться / Вертатись, озираючись, до хати», «Ми не для того у вогні родились, / Щоб проміняти совість на подачки», «І вірю, що до нас ще на поклін / Сама прийде, прийде стара Європа».
Назва книги «Політ стрижа» – символічна:
А стриж летів, узявши світ у дужки,
У два крила летів, у два серпи
Через чиюсь зневагу і байдужість,
Бо чув у висі чарівливий спів.
Отой «чарівлий спів» – це пастка для духовно незрячих. Бо «фразери» «Тягнуть сина, тягнуть брата / У парламент, що є сил»,
Пани новітні, як хорти,
На смерть гризуться, розкошують.
І в каламуті суєти
Завзято душами торгують.
Якби душа – за півгроша,
А то ж тут плата на мільйони,
І на торги усі спішать,
І пнуться всі у віп-персони.
То про події 2013-го, із гіркими протиставленнями: «Ведуча Катя все пищить / Курчам, що загубила квочка, / І кожен день, і кожну мить / Підносить розкіш в сповиточку», а з екрану телевізора у рекламній паузі як докір – на смерть приречена дитина.
У «Польоті стрижа» часто звучить жаль за втраченим:
Ми схожі так на пастухів,
Котрі не встерегли отари…
Ця сентенція повертає до того, з чого починали, – до сторожів. А отже, до одвічного «Хто ми?».
Юлія БОНДЮЧНА