Вже не вперше для Віри Марущак місцева влада виділила гідне приміщення Будинку літератури. І цього разу було достатньо людей, які шанують літературу і вже пізнають стиль автора. Зібралася достатня кількість людей, які мають уже не одну її книжку. Серед них Агнес Крістнер, мер міста Гайльбронн з питань культури та освіти, яка не байдужа до тих подій, що відбувалися в історії України, і до сьогодення. То й не дивно, що в залі запанувала жвава розмова. Були питання про масштаби Голодомору, часові її рамки, про долі померлих від геноциду українців.
Автором було представлено книжку «Пустеля. Голодомор. Український південь», видавництва Креативна агенція «Артіль». Не випадково зустріч відбувалася у дні, коли українці відзначали страшну дату – третю річницю від початку нав’язаної росією війни волелюбному народу. Це ще один доказ – все у житті може повторюватися і ще в більших масштабах.
Директор культурного закладу Антон Кніттель пригадав кожен із творчих вечорів, проведених мною у Будинку літератури. Приміщенні, яке сягає неба своїми трьома поверхами на затишному озері біля величезного парку. Відверто: коли побачила його вперше, то була приголомшена такою красою. Блакитний будинок підпирав небо такого ж ніжного кольору. Мріяла переступити його поріг. І це сталося, завдяки Дарині Хаген, жінці з України, яка тут мешкає уже другий десяток літ. Вона ж була перекладачем на кожній із трьох зустрічей. Так було і цього разу.
Насамперед я подякувала німецькому народові за те, що визнали Голодомор як геноцид українського народу.
Кілька слів про книжку, у якій розповідається про долі дітей. Чи можна її вважати дитячою? Ні, бо вона вияскравлює страждання, муки, біль людей під загрозою смерті від голоду. До збірки увійшли 8 творів, об’єднаних однією темою та одним болем для українського народу – Голодомор 1932-1933 років. Через художнє слово я переймаюся великою трагедією України, яка згубила мільйони життів чоловіків та жінок, малих дітей, літніх людей, розповідає про більшовицько-сталінський режим, його людиноненависницьку сутність. Про це єдеться і у повісті «Пустеля». Оповідання «Сухарик», прочитаний мною на зузстрічі і перекладений Дариною, викликав у присутніх сильні емоції.
На цій зустрічі нікому не було весело, але всім – цікаво. Адже йшлося про подію, як болючу рану, що в у свій час сколихнула Україну. Але чомусь не потрясла світ. Голодомор, Пропащі села і селища, заморені голодні люди на полях і в лісових просіках, на подвір’ях, і у себе вдома.
Нестерпне обурення нас, сьогоднішніх людей, потроху роками зріло і переросло у війну з рашею. Чи є в цьому прямий зв’язок – звісно, є. Він яскраво проявляється у діях ворога сьогодні. Який нищив нас століттями, і ці наміри залишаються і дотепер. Але у нас є сила духу, прагнення до перемоги.
Відомий критик, заслужений працівник культури України Віктор Палинський писав: «Текст не нагнітає трагедію якимись новими фактами чи викрутасами несподіваних вражаючих метафор, лише дивлячись просто у вічі, пришерхлими устами та приглушеним голосом благає бути пильними серед столикої пекельної витіюватості нинішніх звироднілих вождів-перевертнів. Прислухатись до серця. Бо справжнє добро бачить лише воно. Найголовнішого очима не побачиш…»
Я багато говорила про своїх героїв, які були справжніми, про радянщину, яка створювала нелюдські умови не лише для українського села. Про родину, яка втратила трьох дітей під час голоду.
Присутні на вечорі дізналися також про жахіття, через які пройшов народ України, про цензуру, що довгі роки не дозволяла розповідати правду, про письменників, які зазнали сталінських таборів.
Розмова була довірливою і відвертою. Мені приємно, що тут, за кордоном, зберігаються наші цінності: мова, історія, культура. Приємно бути просвітником на чужій землі, яка дала прихисток моєму народові під час російсько-української війни.
Віра Марущак,
письменниця, журналістка.
Leave a Reply