Як на мене, то жодна по-справжньому важлива істина не приходить до людини легким шляхом. Лише через біль. Через розпач. Розруху та особисті трагедії. Бурхливі, обов’язково, сильні емоції. Пронизуючі серце і душу висновки. Зневіру, зраду, неможливість усвідомлення, небажання прийняття. Лише так людина змінюється, формується, покращується.
Не вірю я в легкі шляхи. Хоча, деякі особистості, як винятки можуть відчути глибинну палітру емоцій споглядаючи історії наближених до себе людей. Якщо ви відноситесь до цих винятків, якщо ви можете відчути біль інших так же чітко як власний… Якщо ви достатньо емпат, небайдужий і чуттєвий персонаж. Що ж, мені вас щиро жаль, за ваш тягар. І тут же, я вас вітаю – в Бога трішки менше роботи по вашому вихованню. Але ж, правда. Бог щодня нас виховує, намагається зробити кращими. І значно простіше, коли ми вчимося не лише на власних граблях, а і робимо висновки із пережитого болю близьких чи далеких від нас людей. Простіше для усіх. Жаль, що гарантувати стійкий результат неможливо. Річ у тому, що власні граблі пояснюють набагато доступніше, заглядають глибше в душу і надовго там залишають відбиток.
Та є «але»
Люди, які добровільно беруть на себе постійні усвідомлення, переживання, болі та зміни – вони не мазохісти і не мученики. Вони є такі як є – інакшими не те що не вміють, а не можуть бути. Без них цей світ не мав би так багато шансів на спасіння. Зараз я про вибір людини присвятити себе емоціям, глибинним знанням, їх пошуку, осмисленню та відображенню. Оці унікалісти кидаються в крайнощі, закопуються в тонни інформації, в десятки разів частіше і поринають в пекельні пошуки істини на світла. Життя повне переживань, часто кумедних, незрозумілих, даремних та нікчемних для інших перетворюється на їх особисту місію, яку мало хто може зрозуміти.
Результат постійних емоційних, душевних та моральних випробувань проявляється у відображенні знайдених висновків та істин. Оці унікалісти представляють нам уже готові закони краси, моралі та потворності ціною своїх, без перебільшення, страждань. Вони дарують нам можливість стати краще більш простим шляхом – без жертв та відчаю, без чорного дна безвиході та болю.
Вони дарують нам свої плоди, вистраждані в самотності, щоб ми гуртом могли прийти до свого усвідомлення, пустити сльозу, слухаючи музику, розглядаючи картину, читаючи вірш чи дивлячись кіно.
Цінуйте, люди, унікалістів – без них життєві істини будуть доступні для широкого загалу за надто високу ціну. Кожному прийдеться усвідомлювати кожнісіньку дрібненьку істину шляхом власних важких мук.
Світлана Кучпилюк
28.03.19 р.